Кошмар для росіян: якими міфами оточений Степан Бандера

Постать Степана Бандери й досі оточена різноманітними й суперечливими міфами. Історик Олександр Вітолін розбирався, що з цього правда, а що — брехня.

Міф №1. Бандера — посібник Гітлера

У 1918 році Німеччина допомогла Українській Державі зберегти незалежність і змусила Радянську Росію визнати незалежність України. Через це багато українців бачили в Німеччині привабливого союзника навіть за двадцять років.

Німецькі політики вміло використали цю віру українців. Співпраця Степана Бандери й українських націоналістів з Німеччиною сьогодні сприймається як помилка. Але таку оцінку легко давати завдяки знанням про всі трагічні наслідки війни.

Бандера та його однодумці не могли володіти цією інформацією і тому Степан зробив той вибір, який тоді здавався найкращим. Подібний вибір робив не тільки Бандера й українські націоналісти, але й уряди інших держав.

У 1938 році Адольф Гітлер став Людиною року за версією журналу «Тайм». Ніхто не міг передбачити, що він розв’яже найжахливішу війну в історії людства. Англія, Франція та Італія на Мюнхенській конференції дозволили Третьому Рейху окупувати Чехословаччину.

Радянський Союз порушив Версальські угоди про роззброєння Німеччини та навчав на своїй території німецьких танкістів і пілотів, спільно з німцями збудував заводи хімічної зброї. У 1939 році Радянський Союз разом із Третім Рейхом напав на Польщу. Під час Другої світової війни союзниками Німеччини були Італія, Угорщина, Румунія, Фінляндія, Югославія, Хорватія, Словаччина, Болгарія.

Сьогодні нікому не спаде на думку критикувати лідера фінів Карла Густава Маннергейма. Румунський король Міхай отримав найвищу радянську нагороду орден Перемоги, а у 2005-му з рук Путіна — медаль до 60-річчя Перемоги. Письменнику Кнуту Гамсунгу теж пробачили його прихильність до Гітлера. Водночас критики щедрі на обвинувачення проти Степана Бандери.

Контакти українців з німцями під час Другої світової війни — не те, чим варто пишатися. Але обвинувачення Степана Бандери за контакти з Третім Рейхом є запереченням права українців на власну дипломатію.

Міф №2. Бандера — терорист

Степан Бандера керував українськими націоналістами, які вбили міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького.

Після цього вбивства Степана Бандеру стали називати бандитом і терористом. Читачам навряд чи буде цікаво читати спростування цього обвинувачення з точки зору юристів. Самі українські націоналісти не лякалися таких звинувачень. На суді вони завжди наголошували, що наслідували польських революціонерів, які боролися проти Російської імперії.

Юзеф Пілсудський організував замах на варшавського генерал-губернатора Георгія Скалона. Також він проводив експропріації та карав провокаторів. Росіяни переслідували Пілсудського як бандита, але це не зупинило його.

У 1918 році Пілсудський став у керма Польщі, яка постала на руїнах імперії. Українські націоналісти уважно вивчали революційну діяльність Пілсудського. Поляки жорстоко переслідували українців, які бажали незалежності від Польщі. За таких умов українські націоналісти для досягнення своєї мети використовували методи, які можуть здаватися терористичними. Але ці методи вони вивчили у поляків. Подібні методи також використовувались борцями за незалежність США, Ірландії, Ізраїлю.

Міф №3. Гасло «Слава Україні!» — «бандерівське» та націоналістичне

Український футбол на міжнародній арені мав не один скандал через гасло «Слава Україні! Героям слава». Російські пропагандисти стверджують, що це гасло «бандерівське», радикально-націоналістичне, екстремістське.

Насправді ж його використовували у своїх мемуарах учасники Української Революції 1917-1921 років. У ті часи Степан Бандера був юнаком, а Організації українських націоналістів ще й не існувало.

Це гасло буде екстремістським тільки якщо українці будуть змушувати кричати його не українців.

Гасло «Ганьба Україні! Боягузам слава!», може, й влаштує борців з українським екстремізмом, але вигукувати його будуть тільки ідіоти.

Міф №4. Бандера — антисеміт

Шанування Степана Бандери й Організації українських націоналістів неодноразово призводило до суперечок між Україною та Ізраїлем. Часом складається враження, що Голокост влаштували не німці, а українці.

Степан Бандера більшу частину війни пробув у концтаборі Заксенгавзен. Тому дивно чути обвинувачення у нацистських злочинах на адресу в’язня нацистського концтабору.

Голокост — страшна трагедія, яка потребує більшої та всебічної уваги для розуміння її причин. Перш за все варто звернути увагу, що в 1918 році Західна українська народна Республіка (Галичина) готова була розглянути проєкт єврейської автономії на її землях.

Жахливий погром 1918-го у Львові здійснили поляки, а не українці. Антисемітизм не був політичною ідеєю на Заході України. Радянська окупація в 1939 році ускладнила міжнаціональну ситуацію. Лідери Організації українських націоналістів стали закликати боротись проти тих поляків, росіян і євреїв, які виявили себе ворогами України.

Масове знищення євреїв ніколи не було метою українських націоналістів. Спогади українців, які стали свідками Голокосту, свідчать, що винищення єврейських гетто стало для них жахливою несподіванкою.

Пропагандисти Третього Рейху не приховували свій антисемітизм, але масштаби німецької машини смерті були виявлені лише після поразки Німеччини. Навіть німецькі євреї не одразу усвідомили небезпеку гітлерівської політики, багато хто з них не намагалися покинути Німеччину. Радянські євреї також не сприймали німців як загрозу та були переконані, що контакт із новим окупантом буде цивілізованим. Українці так само сприймали німців як цивілізовану і висококультурну націю.

Неусвідомлення загрози з боку німців зробило жертви серед євреїв масовішими.

Звичайно, були негідники серед українців, які стали активними учасниками Голокосту. Але так само серед українців були й праведники. Врятувати єврея або бути пасивним свідком знищення євреїв було важким моральним вибором. За переховування єврея німці жорстоко карали: могли винищити всю сім’ю або й ціле село. Одне врятоване життя могло стати причиною смерті багатьох.

Тож ми маємо пам’ятати не тільки про українських військових злочинців, але й про українців — жертв.

Дискусії про причетність українців до Голокосту часом дуже політизуються. Провокатори хочуть усіх українців, які шанують Степана Бандеру й Організацію українських націоналістів, виставити прихильниками гітлерівської політики. Покладання колективної відповідальності на українців є дуже невдалим аргументом і навіть небезпечним для самих євреїв. Бо саме принцип колективної відповідальності використовували німці для знищення євреїв. Використання цього принципу дає можливість сучасним юдофобам говорити про колективну відповідальність євреїв за програш Германії в Першій світовій війні, за більшовицьку революцію та радянські репресії.

Зображення Бандери й Організації Українських Націоналістів як антисемітів є наслідком роботи радянської пропаганди. Подібні методи радянська пропаганда ефективно використала в 1946 році проти Польщі. Радянські спецслужби спровокували єврейські погроми в Польщі, і країни західної демократії погодилися на те, щоб Польща залишилась під контролем радянської влади.

Міф №5. Нюрнберзький трибунал засудив Бандеру, бандерівців і українських націоналістів

Радянські, а тепер і російські пропагандисти дуже люблять заявляти про Нюрнберзький трибунал, на якому начебто засудили діяльність Степана Бандери й Організації українських націоналістів. Проте пропагандисти ніколи не публікували документи, які б це підтверджували. Радянська пропаганда опублікувала лише частину документів з Нюрнберзького трибуналу та не збирається публікувати повністю. Схоже, пропагандистам зручно, коли вони можуть апелювати до документів, яких насправді не існує.

У післявоєнній Європі до страти засудили багатьох урядовців і політиків, які співпрацювали з Третім Рейхом. Степан Бандера й інші українські націоналісти не перебували під жодним судом. Проти них навіть не порушували кримінальну справу. Навпаки — вони допомагали суду над німецькими злочинцями, наприклад, у 1951 році виступили на суді проти гестапівського ката Віллі Вірзінга.

Міф №6. Радянські спецслужби непричетні до вбивства Бандери

15 жовтня 1959 року радянський агент Богдан Сташинський вбив Степана Бандеру за допомогою пістолета, що стріляв отрутою. Радянська пропаганда одразу стала поширювати версію, згідно з якою Степан Бандера був убитий німецькими спецслужбами, бо начебто мав компромат на міністра Теодора Оберлендера. За два роки після «процесу Сташинського» було чітко встановлено, що вбивця діяв за наказом Хрущова та керівника КДБ Шелєпіна. Після розпаду СРСР працівники КДБ теж відверто писали у мемуарах про організацію вбивства Бандери.

Але це вбивство залишається болючою темою для Європи. Богдан Сташинський за допомогою пістолета, що стріляє отрутою, також вбив одного з лідерів ОУН Льва Ребета. Отрута стала одним з улюблених методів розправи КДБ, а потім ФСБ. Замах на колишнього російського розвідника Сергія Скрипаля та його доньку у 2018 році у Великобританії за допомогою «Новічка» став логічним продовженням старих методів КДБ.

Міф №7. Бандера — живий

На думку російських пропагандистів, розбіжності в оцінці постаті Степана Бандери, Організації Українських Націоналістів, Української Повстанської Армії є достатньою причиною для війни під гаслом денацифікації.

Путін, його пропагандисти і громадяни вдають, що російська армія не вражає ракетами й бомбами мирні міста, не влаштовує масову різанину цивільних в окупованих містах і не катує полонених.

Прихильники «денацифікації» визнають, що всі військові злочини можна виправдати для знищення нацистів, які шанують Степана Бандеру.

Водночас опитування на російських вулицях демонструє, що росіяни ненавидять Бандеру, але при цьому не завжди розуміють, коли він жив і помер.

Пропагандисти так часто називали українців «бандерівцями», що окремі росіяни переконанні, що він їх сучасник. Це стосується не тільки звичайних росіян. Голова Чечні Рамзан Кадиров заявив, що його бійці вполюють Бандеру, та навіть пообіцяв нагороду за голову Бандери. Такі настрої пересічних і впливових росіян свідчать про те, що вони готові ненавидіти все, що стосується незалежності України від Росії. Отже, російські пропагандистські міфи про Степана Бандеру й Організацію Українських Націоналістів є привидом для російської агресії, але ніяк не причиною.