Дідух чи ялинка, Дід Мороз чи Святий Миколай? Як українці обирали чарівника? Ці питання досліджує антропологиня Дарʼї Анцибор у книзі «Під подушку чи під ялинку». Вікенд послухав авторку та склав конспект її розповіді.
Книгу випустило видавництво «Лабораторія». На фестивалі Kyiv book weekend Дар’я розповіла про відкриття, які вона зробила.
Це давня традиція людства — прикрашати дерева, які вважали священними. Інша справа — зрубати дерево й перенести його з лісу, чужого простору, у свій, домашній.
У пошуках тих, хто привіз звичай прикрашати ялинку, можемо подивитися в бік німецьких і голландських колоністів, які переїжджали в Російську та Австрійську імперії.
Розповсюджена історія каже, що першу офіційну ялинку Російської імперії ставили в 1830-х роках в Петербурзі. Насправді перша така ялинка імперії відбулася в 1811 році в Одесі. Щоб влаштувати гідне свято, граф Потоцький наказав привезти дерево з парку в Умані, бо на півдні України ялинки не росли.
Сама історія поширення ялинки — це історія від верхів до низів, від аристократичних кіл до простіших, але заможних людей зі статками.
Як ялинка потрапляла в села? Через родини, які мали свої садиби та влаштовували свято з ялинкою для дітей. Родина Косачів робила таке у себе в Колодяжному, а Тарновські — у власному маєтку в Качанівці.
Миколая слов’яни часто називали другим після бога. Це одне з пояснень, чому він такий відомий як чудотворець. Існує київська легенда, як Миколай врятував дитину, що втопилася у Дніпрі. Цю потужну легенду багато разів переписували, вона зустрічається в різних варіаціях. У Софійському соборі була ікона Миколая Мокрого, яка пояснювала появу цієї історії.
Миколай зайняв надважливе місце в нашій історії та народних віруваннях, очевидно, перейняв певні риси попереднього язичницького божества, яке відповідало за земні, а не небесні води. Бо він у нас і за морози відповідав, і ріки в колядках створював, і пиво варив, і горілку гнав. Саме на його свято треба було напиватися. В європейській середньовічні традиції Миколай також виступав помічником пивоварів і винокурів.
Дарувати солодощі на свято Миколая почали вже в кінці 19 століття.
А куди ж він має класти подарунки — під подушку чи в черевичок? Зі спогадів письменниці Зінаїди Тулуб дізнаємося, що в її родині святкували День Миколая. Але зокрема тому, що її бабуся мала французьке коріння. У спогадах — класична історія зі взуттям, які діти мали спочатку гарно начистити.
Дід Мороз зайшов і органічно вписався в наші звичаї з другої половини 19 століття. Цікаво, що різдвяні оповідання в нас часто були страшенно сумними. То був період, коли соціальні питання поставали дуже гостро.
То хто придумав Діда Мороза? У 1840 році в казках Володимира Одоєвського він показаний як уособлення зимових сил. Цей фольклорної персонаж сидить у колодязі, куди до нього спускаються по черзі дві дівчинки. Ту, яка не ледачиться і виконує всі завдання, він винагороджує, а ту, яка нічого не хоче робити, — карає, але не настільки суворо, як у традиційних казкових сюжетах.
Відтоді він так чи інакше фігурує в казках. Поступово починає допомагати дітям, стає все більш позитивним.
Так Мороз, який асоціювався з зимою, холодом, небезпекою смерті, перетворюється на доброго персонажа, який готовий зробити дітям зимову казку.
Образ Снігуроньки знаходимо в казці, опублікованій в 1840 році Михайлом Максимо́вичем, першим ректором Київського університету. Це історія про дівчинку, яку дід і баба виліпили зі снігу. А вона ожила. Такі казки (зафіксовані також і в російському фольклорі) довгий час побутували в українському народному репертуарі.
Вертепи були і є нашою різдвяною традицією. Козу водили на Різдво чи Новий рік, залежно від регіонів.
Не в кожному регіоні обов’язковою умовою було ставити на стіл у Святвечір 12 пісних страв. Бувало і 9, і менше. Цифра 12 відсилала нас і до 12 апостолів, і до кількості місяців у році.
Зазвичай на столі були узвар і кутя. Також різдвяний хліб, про що ми зараз часто забуваємо. Але в західних регіонах подекуди збереглися хліби певної традиційної форми, наприклад, керечун.
Звісно, традиції нестабільні, вони змінюються залежно від тенденцій і статків. Кутя може бути рисовою, бо свого часу це був символ достатку. В окремих регіонах зберігалася сутність куті як ритуальної страви хліборобів.
25 грудня ходили один до одного в гості. Традиційно треба було нести кутю, хліби. Діти носили пригощання хрещеним і бабам-повитухам.
Наша культура аграрна. Тому традиція дідухів на Різдво для нас дуже важлива. Цього року створюємо дідухи чи купуємо їх декоративно прикрашеними. У предків то часто був необмолочений сніп — зазвичай перший або останній з поля, іноді перев’язаний стрічкою, без жодних прикрас, часом з одного зерна (ячменю, вівса, пшениці тощо), інколи як мікс зернових культур.
Дідух відсилає нас до діда, тобто уособлення наших предків, яких ми кличемо до столу, коли господар заносить сніп до оселі. Значення дідуха й куті пов’язані в першу чергу з пошануванням померлих.
Значення ялинки формувалося інакше. Це деревце одразу засвоїлося в нас як особливий подарунок дітям.
Це зараз діти шукають подарунки під ялинкою. А колись сама ялинка та все, що на ній висіло — цукерки, пряники, горішки, яблука — вже були подарунком.
Важливе питання: наскільки ялинка актуальна в часи війни? У книзі якраз згадане кенселення ялинки в часи Першої світової. Це не вперше, коли йде війна, а в країні обговорюють, чи доречна ялинка.
Люди в різних країнах під час війн вже сперечалися про це. Одні казали, що треба все віддати на фронт та у шпиталі. А інші продовжували ставити ялинку як символ свята, з бажанням зберегти відчуття нормальності чи ненадовго сховатися від реальності.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Декомунізовані свята: як міняються наші Різдво та Новий рік;
Панські витребеньки чи символ свята: історія ялинки в Україні;
Між Котигорошком та Ісусом: як українці полюбили Різдво;
Зберегти світло: 50 справ на зиму;
Різдвяні та новорічні закуски: накрити святковий стіл без олів’є та шуби.
