Правила домашньої бібліотеки. 8 книжкових заборон

Яких правил дотримуються книжкові хробачки та чи можна їх порушувати? Як подолати поширені заборони? Письменниця Ольга Карі розповідає, чому слідує, що ігнорує і яке правило для неї є недоторканим.

Люди, які люблять книжки й сам процес читання, зазвичай дотримуються неофіційного книжкового кодексу. Хочете — називайте його правилами книжкового дому, хочете — вбачайте у ньому різновид обсесивно-компульсивного розладу. Правила існують, хоча ніде, ніхто ніколи й нікому не зачитував їх вголос і не давав на підпис документ. Але їхнє порушення завдає справжньому шанувальнику книжок — навіть якщо порушником є він сам! — не менш справжніх страждань.

Зараз я збираюся заохотити вас до книжкового бешкетництва! Мені здається, давно на часі переглянути ті правила, настанови, заборони щодо книг і читання, і припинитися каратися, якщо вас нівроку муляє вдатися до книжкової сваволі!

Маю застерегти: переписуйте старі книжкові правила й застосовуйте нові щодо власної книгозбірні, але не до чужих позичених книжок чи тих, що видали в бібліотеці.

1.

Книгу обов’язково треба дочитувати до кінця — навіть якщо вона нудна, не цікава чи взагалі одразу не сподобалася

Легко сказати: кинь ту книжку, візьми іншу! Здається, це очевидно. Якщо ви з породи затятих книжкових хробачків, як і я, то добре знаєте, що то направду грандіозний виклик. Мені знадобилися роки, щоб нарешті дозволити собі не дочитувати книжку, яку не хочеться.

Скільки було мук і страждань, скільки було через силу домучених книжок тільки тому, що в мені сидить «взяла книгу — читай!». Я й досі живу на пограниччі цього правила й палкого бажання порушувати його. Допомагають дві речі: практика й усвідомлення, що поки марнуєш час на якусь нудну книжкенцією (ні, вона не стане цікавішою ані через сто сторінок, ані через двісті!), ти не читаєш якусь по-справжньому захопливу книгу!

2.

Не можна купувати окремі книги з серії, бо серія має бути на полиці повністю вся — це й називається колекція

Моє улюблене, бо своє, домашнє. Тато все життя збирає книжкові серії заради самих серій, навіть якщо половину видань з лінійки й не планує читати. Але ж це серія!

Якщо вам теж потрібен в житті хтось, хто скаже: можна купити з серії тільки ті книжки, які хочеться та які будуть читатися, а розорятися на повний комплект «щоб було» — необов’язково, то ось я тут. Можна. Все можна! Навіть купити всю серію повністю — якщо дуже хочеться!

3.

Ніколи не робити в книжці «вушка»

Оце пішли правила, за які справжні бібліофіли ладні палити людей на вогнищах.

Більшу частину своєї історії книги були предметом розкошів, доступним невеличкому прошарку суспільства. Та й сьогодні цінник на книгу може бути кусючим. Але особисто я за те, щоб читання, тим більше в наші часи, було радісним і лояльним гобі без дурнуватих самозаборон. Якщо загнуте «вушко» в книзі маркує для вас важливе місце в тексті, якщо книга ваша, якщо вам так зручно й потрібно — повірте, небо не завалиться на голову від загнутого куточка книжкової сторінки. І книга не зіпсується! Не перестане бути цікавою та важливою. А якщо внутрішній книжковий хробак постає категорично проти й ладен вас прибити за одненьке «вушко», окей, не робіть їх. Може, й правда десь у книжковому пеклі є окремий котел для тих, хто загинав книжкові сторінки, але тоді запишіть мене в книжкові атеїсти, будь ласка.

4.

Ніколи нічого не писати, не малювати, не підкреслювати в книжках

Те, що я написала про «вушка», стосується й чиркання ручкою в книзі, підкреслень — о, святі закладинки! — не олівцем чи прозорим стікером, а цілим фломастером.

Так, якщо у ваших руках цінне старовинне видання, дорогоцінний першодрук чи книга, яка існує в єдиному екземплярі, то мови нема про те, щоб креслити в ній чорнилами чи малювати примітки на берегах. Але якщо це книжка з прекрасним текстом, який хочеться аж весь покреслити, а найкращі місця позначити ще й знаками оклику, то ось порада: купіть у канцтоварах жменю найкрасивіших ручок і фломастерів і перетворіть просто книжку на найулюбленішу. Але ніколи не робіть цього із чужими чи бібліотечними книжками!

5.

Ніколи не їсти й не пити над книгою

Навіть найсуворіші правила домашньої книгозбірні дідуся не могли нічого зробити зі мною! Усе життя беру із собою до столу книжки.

І я розумію, чому рідні обмежили мій вибір читання під час їжі тільки моєю книжковою полицею. Бо їжа — це їжа, що ще тут скажеш. Суп-хлюп, котлета-тюп, торт-шмяк, всяке бувало. Як я даю раду зі звичкою читати за столом сьогодні? За стіл годяться електронні книжки, це раз. По-друге, у мене є набір «застільних» книг — їх штук 10, вони вже бувалі в бувальцях, але з ними мені і їжа смачніша, та й сама книга цікавіша. Звісно, нові книжечки мені шкода захлюпати соком з чебуреків, тому для нових книжок — кава та цукерки, а вже для «своїх рідненьких» — повний комплексний обід.

6.

Читати книги треба від першої до останньої сторінки й ніколи не підглядати кінець

Я не просто книжковий хробачок, а ще той книжковий псих. Перше, що я роблю, беручи до рук нову книгу — відкриваю останні сторінки й читаю їх. Я хочу знати, що на мене чекає. Я не люблю сюрпризи та несподіванки. Хочу знати, що попереду та чи не засмутить мене книжковий фінал.

І ні, я не втрачаю при цьому цікавості ані до сюжету, ані до розвитку подій. Книги — це мій простір безпеки і відпочинку, і не треба мені несподівано в самому кінці перевертати все догори дригом. Хай який у книжці фінал, я маю знати його наперед. І тоді точно отримую від книги найчистіше задоволення. І по ходу сюжету постійно підглядаю, що буде далі, особливо коли стається якась драматична драма й життя героїв висить на волосині. Єдине, від чого я себе відучила — так це від того, щоб у детективах першим ділом подивитися в кінці, хто ж убивця. Тепер спочатку дочитую до моменту, де маю власну версію, хто скоїв злочин — і тільки тоді звіряю з фіналом свої думки. Чесно — поки стабільно вгадую!

7.

Читати по одній книзі за раз

Хто взагалі придумав це правило? Мабуть, якийсь дуже нудний книжковий черв’як.

Я люблю «понадкусювать» штук десять-п’ятнадцять книжок одночасно, вибрати з них «найсмачніші» й читати по черзі протягом вечора дві чи три з них. Одну — сторінок п’ятдесят, потім другу, потім третю, а залишиться час — це й четверту притягну! Звісно, коли якась із тих книжок стрімко наближається до кінця, то вже вся увага — їй одненькій, але в цілому, ми, ненудні книжкові хробачки, — за книжкове розмаїття і мультичитання!

8.

Ніколи не позичати свої книжки

Особисто для мене — це єдине книжкове правило, для якого не існує винятків.

Я не позичаю свої книги. Більше ні. Навіть якщо дуже просять. Навіть якщо обіцяють провернути швидко. Навіть… ой, все, навіть не починайте! Нема про що говорити. Правила є правила. І крапка.