Трипілля — Халепʼє — Витачів: година їзди від Києва до милування і розслабляння

Наша колумністка шукала щось цікаве у радіусі 50 кілометрів від дому, а в результаті натрапила на історичний маршрут та зрозуміла «Заповіт» Тараса Шевченка.

Рік пандемії значно звузив можливості подорожувати: більшість країн закриті, навіть подорожі Україною представляють небезпеку. До того ж багато регіонів — у червоній зоні, а значить, заклади та музеї теж недоступні. То стирчати дома навіть вихідними, намотувати соте коло у парку біля дому чи все ж витратити вихідний день на мальовничі місця? Я просто відкрила гугл мапи та пошукала фотолокації у межах 50 кілометрів від дому. Так склався мій маршрут «Трипілля — Халепʼє — Витачів».

Ці селища стоять на схилах Дніпра, з яких відкриваються шикарні краєвиди на головну річку України. Все, як заповідав Шевченко, тільки аж у Канів за цією красою їхати не потрібно. А ще ці місця сповнені духом історії та давніх культур.

Про Трипілля ще зі школи не чув тільки лінивий, адже, як і про Лондон із зе кепітал оф Грейт Брітан, кожен школяр в курсі, що саме у Трипіллі було знайдено сліди стародавньої культури, яка значно випередила свою еру.

У селищі є Київський обласний археологічний музей, він працює щоденно, але на карантин закритий. Телефонувати та замовляти екскурсії потрібно заздалегідь, групи від 2 до 15 людей. У цілому це невеличке селище, де всі пам’ятні місця знаходяться в одній місцині. Та навіть якщо через локдаун ви не потрапите до музею, парк, розбитий перед ним, вже вартий відвідування Трипілля. Дніпро розливається аж до горизонту, таким у Києві ви його точно не бачили. Тут і стає зрозуміло, чому не кожен птах долетить до його середини.

Трипілля відіграло свою роль не тільки в сиву давнину, а у часи, ближчі до нас. Саме звідси родом був Данило Терпило, відомий як Отаман Зелений, одна з головних фігур боротьби проти більшовиків на Київщині. Тут же в парку біля музею над Дніпром стоїть і пам’ятник йому.

Враховуючи історичність місця та краєвиди, на ці кручі часто приїжджають люди у пошуках місця сили, щоб помедитувати та «підживити ментальні батарейки». Можна побачити людей, що просто годинами сидять у парку, дивляться на Дніпро.

Наступним пунктом поїздки стало село з промовистою назвою Халеп’є. Якщо чесно, ранньою весною воно досить чітко відповідає своїй назві, адже серед бездоріжжя та закритих під’їздів до Дніпра тут робити нічого.

Але не така вже халепа те Халеп’є. Саме звідси пролягає шлях до відомого кінно-спортивного клубу Dergachov. Тобто, як максимум між історичними місцями можна буквально на кілька кілометрів звернути з маршруту та покататися на конях. Як мінімум — поповнити запаси бутербродів, чаю та кави. Якщо у Трипіллі та Витачеві вибір магазинів та кафе не найкращий, то на повороті до кінного клубу є ціла стоянка з пропозиціями на будь-який смак.

Але не варто сприймати Халеп’є лише перевалочним пунктом. Якщо приїхати сюди у теплу пору року, буде відкрита станція, де можна взяти напрокат плавзасіб та покататися по широко розлитому Дніпру, споглядаючи історичний маршрут з його іншої, водної сторони, яким його бачили торговці, підпливаючи до стародавніх торгових поселень.

А ще у Халеп’ї є озеро. Вода в ньому дуже чиста, прохолодна, є дитячий та загальний пляж, також часто сюди їдуть порибалити.

Мабуть, найцікавіший пункт подорожі — це Витачів. Завдяки ландшафту з пологими схилами до води місцеві поселення жили зі стоянок моряків-торговців, що проходили по Дніпру.

Вперше поселення згадується у творах імператора Візантії Костянтина Багрянородного в 949 році, але археологічні знахідки вказують за осілі помешкання людей як мінімум з середини lV століття.

У Витачеві збереглося старовинне городище, у низині є муляж хатинки, яка мальовничо виглядає на схилі. Тут же споруджено деревʼяну каплицю, яка уособлює собою частину УДР, Української Духовної Республіки, як гуманістичної ідеї письменника та філософа Олеся Бердника. Каплиця побудована за копією проєкта, власноруч намальованого Тарасом Шевченком.

Вхід до каплички вільний. Люди лишають тут ікони, книги з молитвами, Біблії. Зсередини капличка більше схожа на музей, де кожен лишає частинку релігійної культури свого регіону.

За городищем встановлено кілька столиків: можна перекусити та випити чаю, споглядаючи городище, капличку, схили та Дніпро. Є навіть мангал, але місце здається музеєм просто неба і має настільки сильну енергетику, що принижувати його шашликами чомусь не хочеться.

Попри відбудовані городища, музеї та памʼятні таблички, у цих селах мало пам’яток, які можна сфотографувати, або описати. Лише краєвиди, потужна енергія усвідомлення історичної величі цих поселень над Дніпром. Спробуй тут не згадай «Заповіт» Шевченка, який школярі вчили б добровільно, коли б побували там, де «кручі» та Дніпро «реве ревучий». Хочеться якомога довше стояти на цих схилах, усвідомлюючи себе невеличкою швидкоплинною частинкою великої та довгої історії, яка сторіччями відбувалася отут під боком, усього за якихось 50 кілометрів від твого нинішнього дому.