Україна — місце кіносили: як іноземці знімали кіно про наших

Фото: Depositphotos.

Зараз Україна надихає кіномитців. Стрічку про нашу країну знімає володар двох «Оскарів» Шон Пенн, з гуманітарними місіями приїжджають всесвітньо відомі актори та актриси, а кіносервіс IMDb пропонує перелік із 50 документальних фільмів, які допоможуть зрозуміти Україну. Історик Олександр Вітолін розповідає, як за кордоном знімали кіно про Україну та її видатних людей.

Першим закордонним фільмом, пов’язаним з Україною, історики кіно називають «Мазепу», знятого в Німеччині в 1919 році. Кінообраз німецького Мазепи сильно відрізняється від нашого уявлення про нього. Адже європейці пізнавали Мазепу в першу чергу завдяки творчості Байрона, Віктора Гюго, Юліуша Словацького. Та в 1916-му шведський письменник Вернер фон Гейденстам отримав нобелівську премію з літератури за збірку оповідань «Воїни Карла ХІІ», в якій присвятив пару оповідань і нашому гетьману.

Європу цікавив і Володимир Винниченко. 1920-ті були його зоряним часом. Тоді п’єси за його виставами ставили навіть радянські режисери. А європейській публіці було просто цікаво подивитись фільм, знятий за сценарієм голови іноземного уряду. «Чорну Пантеру» світ побачив у 1921 році. До речі, режисер фільму Йоганес Гутер був піонером німецького кіноекспресіонізму.

У 1936-му французи зняли «Тараса Бульбу». А режисер Едгар Ульмер створив одразу два українських фільми: «Наталку Полтавку» в 1937 році та «Запорожець за Дунаєм» у 1939-му. «Наталка Полтавка» була дуже популярна в української діаспори.

Але варто визнати: серед тодішньої публіки набагато більший успіх мала стрічка «Атака легкої кавалерії» Майкла Кертиса про битву між британською та російською армією в 1854 році в Криму. Кримська війна надихнула британських митців не на одну поезію, поему і картину. Тож вибір публіки середини 1930-х можна зрозуміти.

Цікаво, що за тридцять років «Тарас Бульба» й «Атака легкої кавалерії» знову стали суперниками. У 1962 році американський режисер Джон Лі Томпсон зняв нову адаптацію гоголівського твору. За рік до цього режисер номінувався на «Оскар» за фільм «Гармати острова Наварон». Виконавець ролі Тараса Бульби Юл Бріннер був володарем «Оскару», перелік попередніх ролей мав потужний. А зовнішність Бріннера надихнула Стена Лі на створення персонажа коміксів Чарльза Ксав’єра. Андрія Бульбу зіграв Тоні Кертіс, який теж мав за плечима солідний перелік успішних картин і ще тридцять п’ять років після «Тараса Бульби» продовжував грати. Тоні Кертіс грав у фільмах Стенлі Кубрика та Романа Поланського, але, думаю, нашим глядачам він запам’ятався завдяки ролі у фільмі «У джазі лише дівчата». Як бачимо, до екранізації «Тараса Бульби» Голлівуд поставився більш ніж серйозно.

Але «Атака легкої кавалерії» знову виявилася кращою. Британський фільм 1968 року нагород не здобув, але був номінований Британською академією кіно й телемистецтв одразу в шести номінаціях: найкраща чоловіча роль, найкраща робота художника-постановника, найкраща операторська робота, найкращий дизайн костюмів, найкращий монтаж і найкращий саундтрек.

Тріумфальною для кінотворців стала екранізація літературної спадщини Шолом-Алейхема в 1971-му. «Скрипаль на даху» отримав аж чотири «Оскари»: за екранізацію, найкращу операторську роботу, найкращий звук і найкращу музику та «Золотий глобус» за найкращий фільм. Це далеко не єдина екранізація спадщини Шолом-Алейхема, але найвідоміша. З видатних українських єврейських письменників також були екранізовані Йосеф Рот і Бруно Шульц.

Кіно початку 21 століття представило світу нових українців: заморених Голодомором у «Ціні правди», опалених Чорнобилем — в масштабному серіалі «Чорнобиль», спраглих до свободи на барикадах — у «Зимі у вогні». Безумовно, будуть нові фільми та нові образи України й українців. А поки зберігаємо спокій і донатимо на ЗСУ!