Тренер-фюрер чи бусинка: з ким займатися в залі

Потрібен лагідний тренер чи жорсткий? Зайнятися пол денсом чи піти на тренажери? Як не заснути на занятті з йоги? Авторка Вікенду після довгих спроб визначилася з залом і тренером. І написала колонку, де поділилася відкриттями.

Одного разу я твердо вирішила піти нарешті до тренажерного залу. Точніше, вирішувала я не один раз, та й в зал починала ходити (не скажу, скільки разів). Але всі ті кроки були необхідні, бо призвели до сьогоднішнього шляху: свідомого, бажаного, результативного. Проте, все по черзі.

Спроба №1

Я навчалась у військовому виші. Бігати на довгі дистанції та регулярно качати прес мене за п’ять років привчили. Ба більше — після звільнення у запас стало зрозуміло: мене не лише привчили до певних фізичних навантажень, але й міцно «підсадили на цю голку». Якщо я не мала змоги пробігти 8-10 км, відчувала ломку. Проте на якомусь етапі цивільного життя моя підсвідомість влаштувала протест: «Я головна, а не ця коняча звичка швидко долати відстані». Тоді я різко припинила будь-яку фізичну активність.

Молодість допомагає тримати себе у формі досить легко: вік, попередня підготовка й міцне здоров’я дозволяли мені робити навіть не мінімум — просто нічого. Так все й було, поки не почали з’являтися дискомфортні відчуття в районі лопаток і зайві сантиметри на талії. Згодом намалювалася ще одна проблема: травма колін призвела до необхідності зробити операцію на меніску.

І ось тоді, після хірургічного втручання та реабілітаційного періоду я пішла в зал вперше. Поруч із домом був жіночий клуб фітнесу — там і опинилася. Методика кругових занять на тренажерах, які не підлаштовуються під особливості й можливості різних людей, мені не «зайшла» та швидко набридла, навіть враховуючи, що вона досить цікаво поєднує кардіонавантаження з силовими вправами. Дратуючі «мотивашки», які періодично переривали музику («Ти королева!», «Ти неперевершена!», «Ти красуня!» та «Ти можеш все!»), виносили мозок. Тренер у колі, який одночасно приділяє увагу всім, хто тренується, був зазвичай недоступним й далеким. Отже, попри певні плюси (в залі — лише й винятково жінки, постійний контроль ваги й об’ємів, рекомендації щодо харчування тощо), я звідти швиденько втекла.

Спроба №2

Далі були численні спроби знайти своє — те, що підійшло б саме мені за темпераментом, рівнем підготовки, проблемами зі здоров’ям, поставленими задачами. Улюблений біг заборонили лікарі через проблеми з суглобами. Йога здалася нудною — під кінець тренування я засинала. Пол денс залишав синці на тілі й не приносив задоволення. Сапбордінг вимагав певних погодних умов, адже навіть літом не можна тренуватися коли заманеться. Степ-аеробіка надто жорстока до колін. Сайклінг монотонний, а танці змушували гостро відчувати свою буратинність.

Тренажерка теж трапилася. Я прийшла, постояла біля різноманітних споруд, парочку навіть потестила. Було соромно й незручно. Побігала на доріжці, зробила собі проблему на колінах. Ну, й кинула вдавати з себе крутишку.

Нарешті у житті з’явився тренер, який проводив заняття за власною методикою — міксуючи пілатес, йогу, зумбу, стречінг, елементи міофасціального релізу та ще купу інших прикольних штуковин. Тренер уважний настільки, що знав проблеми й побажання кожного в групі та оперативно коригував вправи під кожного, хто потребував коригувань. На жаль, зараз тренування з ним можливі лише час від часу, групові й в дуже маленькому обсязі, тому я була змушена знову шукати людину, яка б вела мене до бажаної цілі.

Спроба №3

Нарешті я доросла до усвідомлення простої істини: якщо хочеш досягти результату, треба звертатися до спеціалістів. Одна людина не може одночасно бути талановитою у написанні гарних текстів, приготуванні смачних пиріжків, створенні шкільних поробок й розписуванні програм тренування. Звісно, деякий час я можу ходити до тренажерного залу на ентузіазмі, проте наступає момент, коли ентузіазм закінчується, а результати не з’являються. І тоді треба або самому вивчати чергову науку, або просити про допомогу тих, хто вже має знання та досвід.

Ще один аспект — це чарівний стусан під зад. Я мало знаю людей, свідомих настільки, щоб працювати ідеально у будь-яку погоду, у будь-якому настрої, за будь-яких умов. Ми всі схильні себе жаліти, тому круто, коли є людина, яка не дає тобі спуску, слідкує за технікою виконання вправ та підтримує морально.

Мені було важливо, щоб:

тренування укріпили м’язи ніг та дозволили обійтися без чергового оперативного втручання;
пішла зайва вага, яка ускладнює життя;
тіло набуло рельєфності та підтягнулося;
тренер чітко слідкував за безпекою виконання вправ;
вправи відповідали моєму рівню підготовки та не дозволяли мені даремно витрачати час.

І так, я обирала. Адміністраторам у залі озвучила свої побажання. Поспілкувалася з запропонованими тренерами. З двома з них спробувала тренуватися. Обрала того, хто сподобався більше, хоча хотілося заощадити та обрати того, хто дешевше.

Думала написати, що мій тренер — бусинка й зайчик, але ж насправді він професійний спортсмен, інструктор з освітою Інституту фізкультури. Спеціалізується на особливостях роботи з людьми з проблемами зі здоров’ям.

Звісно, в нього є недоліки. Ну, наприклад, попри сто тисяч моїх пояснень, що я не буду змінювати режим харчування, він постійно повертається до цього питання. Дратує! Проте він грамотно розмовляє, доступно пояснює, уважний до мого стану, слідкує за технікою виконання вправ, викликає довіру як професіонал.

При виборі залу та тренера раджу звертати увагу на наступні моменти:

1.Територіальність. Що ближче, то зручніше. Навіть найбільш вмотивованій людині важко змушувати себе долати зайві 5-10 кілометрів, щоб потренуватися наприкінці непростого дня. А якщо ще й задуматися, що потім треба додому добиратися, шанси знайти себе біля тренажера стрімко наближаються до нуля.

2. Шукаючи тренера, подумайте, який психотип вам краще підійде. Є тренери-лапочки — вони м’яко керують вашими успіхами, лагідно вмовляють й завжди хвалять за будь-які успіхи. Є вчені — які докладно пояснюють, чому треба робити саме так, які м’язи працюють, як треба змінити кут нахилу, щоб отримати оптимальне навантаження. Є тренери-фюрери: вони не дають спуску, можуть прикрикнути, не ведуться на ваші «я більше не можу» та суворо контролюють кількість виконаних вправ.

Одним важливий контакт та розмови, інші надають перевагу праці й тиші. Хтось шукає жінку, інші вважають чоловіків кращими тренерами. Є люди, яким потрібне добре слово, а когось стимулюють суворість й жорсткі рамки. Лише ви знаєте, як вам комфортніше.

3. Обираючи тренера, уявіть на хвилинку, що ви обираєте скажімо духовника. Подумайте, чи зможете розповісти цій людині, що ввечері були на алкогольній вечірці, за два дні у вас почнеться менструація, а вранці ви не встигли поснідати, бо займалися сексом. І купу іншого, що може впливати на вибір тренувальної програми та підбір навантаження. Ніхто не каже, що ви обов’язково повинні ділитися з тренером подробицями романтичних стосунків або детально розповідати про роботу кишківника, проте ця людина має бути вам приємною та викликати довіру, щоб за потреби ви змогли поговорити на задану тему.

4. Не женіться за знижками й вигідними пропозиціями, коли куплятимете абонемент. Почніть з місячного терміну, навіть якщо перепустка на три місяці здається фінансово набагато вигіднішою. Якщо втягнетеся та зрозумієте, що знайшли те, що шукали, тоді вже й подумаєте про грошові переваги.

5. Чітко усвідомлюйте цілі, перед першим візитом в зал визначтесь з тим, на що ви готові, а що для вас зайве. Звісно, тренер запропонує максимум можливих послуг, проте лише ви можете реально оцінити свої сили та розрахувати час, який готові витратити на цей проєкт. Не соромтеся казати «ні» та відмовляти, якщо щось не відповідає вашим задачам.