Чи є письменницею людина, яка написала книгу разом з ШІ? Чи етично писати на обкладинці такої книги своє ім’я? Вікенд спитав про це Ганну Віноградову, авторку дитячого посібника із шахів і ще кількох книжок, створених за допомогою штучного інтелекту.
Як все починалося?
Я давно мріяла про книгу – хотіла, виношувала. Зі штучним інтелектом зустрілася випадково, зустріч зацікавила. З цього й почалося створення книг, бо стався метч: я зі своїм сюжетом, він зі своєю витримкою. Тепер у нас тандем: я – авторка, він – помічник без відпустки та лікарняних.
Насправді книги народжуються із життя моїх дітей. Спочатку була кулінарна збірка, яку буквально «замовив» син: він хотів навчитися готувати, я шукала для нього прості рецепти, а вийшла ціла книга для підлітків. Донька в школі отримала завдання – зробити проєкт з електрики: лампочки, батарейки, перемикачі. Ми занурилися в тему і виявили, що там стільки цікавого! В результаті купили два кошики різних деталей, плануємо майструвати та досліджувати. І цілком можливо, що з цього народиться ще одна книжка.
Я роблю це не для якихось абстрактних дітей, а для своїх і разом з ними.
Чому – книга для малят і про шахи?
Шахи – наша сімейна любов і пристрасть. Більшість дітей у мене з’явилася не традиційним шляхом – в мою родину вони прийшли далеко не немовлятами й мали певну кількість проблем, в тому числі й освітніх. Абсолютно випадково ми відкрили для себе шахи як один з інструментів розв’язання задач, які не могли розв’язати стандартними методами.
Мої діти грають давно і серйозно, вони вже поважні шахісти з досвідом і рейтингом, тож ця книга точно не для них. Але вона про них – про тих малюків, якими вони колись були, коли вперше знайомилися зі світом шахів. Діти – прототипи героїв маминої книжки.
Отже, цей посібник – популяризація шахів серед батьків малечі. Мені хотілося, щоб малеча закохувалася в гру без страху перед складними правилами, тому й народилася «Школа Чорного Коня» — коротенькі доступні уроки із завданнями для закріплення.
натисніть, щоб краще роздивитися
Що робив ШІ?
Я його використовувала як розумного помічника. Він здорово формулює складне простими словами (особливо сталося в нагоді, коли йшлося про написання текстів шахових задач), перекладає з мови на мову (завдяки цьому я маю не лише українську версію книги, а й англомовну), планує та структурує (тому швидко перетворював мій хаос в записах і житті на «план подолання творчої кризи»).
Чи помиляється ШІ?
Так, помиляється. Іноді взагалі бреше, особливо коли не дуже розуміє, чого саме від нього хочуть. Від цього єдині ліки – ділити завдання на кроки, тоді він може стати дійсно крутим помічником і редактором.
Як діти ставилися до факту, що вони – герої книжки?
Спочатку не повірили, потім здивувалися, а потім довго розглядали ілюстрації та сперечалися, чи схожі на них герої (спойлер – схожі!). Частину гонорару поки не вимагають.
З якими міфами про ШІ ви стикалися?
ШІ напише книгу сам.
Не напише! Без автора він німий. Це як купити піаніно й чекати, що воно саме зіграє концерт.
Якщо правильно ввести «магічний промт», вийде шедевр.
Жодних чарівних заклинань немає. Є лише чіткі думки автора. Якщо вони відсутні, не допоможе й магія.
У ШІ є власний стиль і голос.
Ні, він просто підлаштовується під мій. Якщо дати йому свободу, текст звучатиме як інструкція до пральної машини.
ШІ намалює будь-що, ілюстратор не потрібний.
Не намалює. Дитячі ілюстрації — це не лише картинка, це ще й емоція. ШІ може згенерувати картинку, але не зловить дрібних деталей, теплоти, ніжності, які має людина. Діти це відчувають одразу, тому мою книгу ілюструвала талановита художниця.
ШІ — це небезпечно, особливо для дітей.
Не страшніший, ніж ножиці. Він умовно небезпечний лише коли ним користується людина без критичного мислення. Але в таких випадках і телевізор небезпечний.
Так хто автор книг – ви чи ШІ?
Для мене це було дуже складне питання, я навіть з психологом його пропрацьовувала. Й плакала, чесно. Типу забороніть мені все ось це, бо воно несправжнє.
Після довгої роботи з власними рефлексіями вирішила так: ШІ не може бути автором, у нього немає права суб’єктності, він не може мати інтелектуальної власності. Я можу згадати його як інструмент, але точно не як співавтора. З юридичної сторони все просто, за документами всі тексти належать мені. Етично я спокійна: ніколи не приписую ШІ своїх ідей і не приписую собі його алгоритми. Ми чесна команда: я – мозок і серце, він – техпідтримка.
натисніть, щоб краще роздивитися
Чи повинні автори, які пишуть книги зі ШІ, зазначати це?
Моя думка – ні. Читачу або подобається книга, або ні – незалежно від того, хто допомагав автору. Але, наприклад, Амазон запитує, чи використовувався ШІ. Щоправда, поки такі книги ніяк на сайті не маркує.
Письменник майбутнього – хто він?
Точно не робот. Навіть найрозумніший алгоритм не знає, що таке крик дитини вночі, це доступно лише людям. Але допомога ШІ ніколи не завадить.
Що дратує в темі письменництва?
Дратує слово «письменництво» стосовно того, що я роблю. Чесно, я жодного разу не письменниця. Я просто записала казку, яка адаптує матеріал для дітей. Підручник з шахів, нонфікшн, нехудожня література.
І все. Більше нічого не дратує, це цікаве заняття, яке дає багато нових навичок.
Про продажі розкажете?
Скажімо так, наразі фінансова сторона питання – не мій пріоритет. Звісно, приємно, коли книги купляють. Охочі можуть придбати «твердий» посібник з шахів на Амазоні. Окрім того, всім, хто звернеться до мене напряму (до прикладу, в фейсбуці), обіцяю подарувати пдф-примірник книги. Люди кажуть, вона дійсно класна, і дітям подобається.
З початком війни ви з дітьми переїхали до Іспанії. За чим з київського життя сумуєте найбільше?
До болю хочеться обійняти старших синів.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Дорослішання та обійми: 15 книжок для підлітків і дорослих;
«Як справляти враження культурної людини»: читання без страху і драконів;
Фентезі, Кідрук та Біблія: як художниці розписують книжкові зрізи;
Книжки про книжки. 5 історій для закоханих у читання;
