Феномен «Тигроловів»: об’єкт критики чи культовий твір

За цією книгою створюють безліч мемів і поставили мюзикл. Її нескінченно перевипускають різні видавництва. За що «Тигроловів» люблять читачі та зневажають критики? Вікенд розпитав експертів і друзів.

Вікторія Назаренко

наукова редакторка NAMU, кандидатка філологічних наук

— Популярність того чи іншого культурного продукту, певно, залежить від вдалого збігу різноманітних факторів. У випадку з «Тигроловами», як на мене, так і вийшло. Насамперед загальний інтерес до своєї культури, який різко посилився на тлі повномасштабної війни. Це абсолютно нормально — намагатися зрозуміти себе сьогоднішніх через власну культуру, відшукати в ній джерела того, завдяки чому нині честь і радість відчувати свою належність до українства. Показово, що зараз кілька великих українських видавництв провадять свої серії класики: лиш одні чесно називають серію «Шкільна полиця», як видавництво «Апріорі», а інші, як видавництво «Віхола», гордо називають «неканонічним каноном» Миколу Хвильового й Валер’яна Підмогильного, які входять до шкільної програми.

Роман «Тигролови» Івана Багряного теж входить до шкільної програми (з суто ринкового погляду це забезпечує певний стабільний запит). Головний герой, Григорій Многогрішний, втілює все те найкраще, що нині проявляють наші чудові співвітчизники — гідність, незламність і шалена жага до життя. Додати до цього легкість викладу та пригодницький жанр. А крім того, роман відверто антитоталітарний (опис кошмарного потягу з репресованими, яких везуть в табір, пам’ятаю зі шкільних років), у ньому є елементи робінзонади, історичні алюзії, екзотика далекого Сибіру з присмаком Джека Лондона, історія кохання, і — спойлер! — гепі-енд. Такі книжки дають надію, а це всім нам не завадить нині.

До речі, популярність «Тигроловів» річ не нова, принаймні серед підлітків. Еміграційна преса писала про величезні наклади роману в Європі, а сучасники Івана Багряного згадували, що німці й австрійці залюбки купували «Тигроловів» своїм дітям як подарунок на день народження або перше причастя. Що ж стосується українського контексту, то я б щиро радила прочитати ще один роман Івана Багряного, писаний з авторового власного арештантського досвіду, — «Сад Гетсиманський». Це дуже потужна книга про радянську репресивну машину й про те, як у цих лещатах бути людині. Попри без перебільшення страшну тему, «Сад Гетсиманський», як і «Тигролови», книга дуже життєствердна.

Галина Жуковська,

кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри історії української літератури, теорії літератури та літературної творчості інституту філології Київського національного університету імені Шевченка

— Роман «Тигролови» побудований як пригодницький. Він був бестселером ще в сорокові роки в Німеччині, бо містив усі необхідні складові: пригоди, перешкоди, подолання цих перешкод, любовні перипетії, екзотична природа. Усе це приваблювало й приваблює читача. Додайте також, що герой мав би померти, але він не тільки не помер, а попри обставини переміг ворога й зустрів кохання. Це сюжет казки, в якій добро перемагає зло, а герой врешті-решт стає не польованим, а переможцем над системою, над тими, хто його полював.

Серед героїв є також родина Сірків — українців, які тепер живуть в тайзі й за сюжетом навіть тигрів руками ловлять. Така специфіка полювання склалася, бо треба було не пошкодити шкіру хижака. Отже, в романі ми зустрічаємо українців, які попри будь-які обставини виживуть і переможуть зло.

Зараз цей твір особливо близьким нам, бо в нинішніх реаліях ми всі уподібнюємося до тигрів. А в «Тигроловах» головний герой такий же, адже він пішов на боротьбу з системою. Потяг у романі є символом радянського часу, тоталітарної сталінської системи. І герой переміг цей потяг. А ми тут і зараз прагнемо одного — перемоги.

Поділ на масову та елітарну літературу я вважаю штучним поділом. Бажання принизити українську літературу не толерую. Іван Багряний — видатний письменник двадцятого століття, а «Тигролови» приваблюють читача, бо книга порушує універсальні проблеми, близькі читачам в усі часи, особливо зараз.

Але якщо вже зайшла мова, то давайте говорити про художню цінність. Автор добре портретує героїв, прописує сюжетну лінію, вводить образи-символи. І нехай сюжет тривіальний і казковий, нам він близький. Є зло — сталінська система, яку треба побороти, але герой, як Івасик-Телесик, потрапляє в складні умови, але йому вдається вижити. Формула виживання у Багряного звучить так: «Ліпше вмерти біжучи, ніж жити гниючи». А формула перемоги — це його відоме «В сміливих щастя завжди є». «Тигролови» — це філософський твір, близький кожному українцю й не тільки. Майже сторічна любов читачів до цього твору говорить сама за себе. Якби він був лубочним, слабким і невдалим, він навряд чи залишався б у нашому літературному каноні.

Надія Марущак

провідна бібліотекарка бібліотеки імені Тичини

— «Тигроловів» активно питають останні чотири роки. У нас на бібліотеку є чотири чи п’ять примірників, і вони постійно на руках. Причому питають не школярі, а молодь, люди зрілого віку.

Герої роману борються, відстоюють свою незалежність, йде протистояння добра та зла, мабуть, тому книжка така популярна. А зараз для нас це особливо актуально. Запит суспільства збігається з певними книжками. Зараз є запит на сильного героя, справжню особистість, готову на протистояння з усесильними радянськими нквдістами. До того ж увагу привертає особистість автора, твір багато в чому автобіографічний. Можливо, тому зараз так активно шукають книги віршів Сергія Жадана й роман «Тигролови». І що більше читають, обговорюють, сперечаються про феномен і художню цінність, то більше зʼявляється охочих прочитати. Бо ті, хто багато читає, хочуть скласти власну думку про твір.

*Видавництво «Фоліо», серія «Шкільна бібліотека української та світової літератури (міні)»*

Тетяна Власова

поетеса, культурна менеджерка

— Минулого року я змогла читати книжки після початку повномасштабного вторгнення десь навесні. Було багато української літератури: перечитувала твори зі шкільної програми, додавала щось нове. «Сад Гетсиманський» Багряного вже читала раніше, пам’ятаю, твір мене вразив. «Тигролови» прочитала повністю тільки зараз, у дорослому віці. Проковтнула буквально за один вечір. А вже за тиждень зробила це тату.

Мені дуже подобається ця фраза, вона коротка, влучна. У ній є два слова, які я дуже люблю: сміливість і щастя. Головною проблемою було вибрати місце на тілі, де ця фраза мала б бути. Це вже моє восьме татуювання. Я зробила його на руці, щоб було завжди видно й не забувати про це.

Думаю, ми зараз особливо гостро відчуваємо те, про що написано в цьому творі, бо можемо легко спроєктувати ті події на свою реальність. Тому нам зараз так відгукується твір. У цьому, мабуть, і є феномен «Тигроловів»: роман став для нас актуальним. От ми начебто розуміємо, що події, про які розповідає Багряний, відбувалися раніше, але ми наче переживаємо їх зараз.

Роман доступний, зрозумілий і легкий. Не скажу, що він написаний легкою мовою, але легкий для сприйняття, зрозумілий. Там все дуже чітко: ось зло, ось добро, сила й сміливість, які завжди перемагають. Нам зараз дуже хочеться шукати підтримку, тому ми так хапаємося за літературні твори, музику, кіно, які можуть нам в цьому допомагати.

Дар’я Анцибор

фольклористка, антропологиня, кандидатка філологічних наук

— Мені здається, у популярності «Тигроловів» відіграє роль дуже простий, зрозумілий сюжет, очевидні паралелі, пригородницький флер, який дуже запам’ятовується, коли вчиш твір у школі, особливо на тлі інших більш депресивних творів. Я знаю багатьох людей, які більше нічого не можуть зі школи згадати, а тут прям в яблучко. Об’єктивно в «Тигроловах» слабкий і суперпередбачуваний сюжет, тому вони всім і заходять масово. Це ж не «Сад Гетсиманський» прочитати.

Марина Пономаренко

Поетеса

— Моя версія — бо це єдина книжка зі шкільної програми укрліт, від якої не хочеться встрелиться через сумну долю українського народу. Тобто її всі знають і багато хто любить.

Олена Оніщенко

менеджерка Суспільного мовлення

— Як на мене, за жанром це крутий пригодницький роман. А такої літератури не так уже й багато. Та й ще, щоб українці в ньому були не жертви. Головний герой — харизматичний і сміливий.

Олександр Михельсон

журналіст, перекладач

— Написано так собі, до речі. Хвильовий чи Коцюбинський — ото світила. Але ж саме тому й мало хто розуміє.

Ірина Рогозенко

читачка

— Це єдиний програмний твір, який мене вразив і захопив. Єдиний приємний спогад про шкільний курс української літератури.

Лариса Шевченко-Завадська

читачка

— Прослухала аудіокнигу за тиждень до повномасштабного, потім сину порадила. Вразило. Твір світлий, пригоди справжні. Припала до душі українська родина, стосунки, їхня щирість, відкритість, любов і взаємоповага. Мені здається, що автор робив наголос саме на це, бо, як на мене всі страждання героя, шлях поїзда все описано чесно і з надривом, але якимсь фоном, щоб яскравішим було справжнє, звичайне людське життя. Мені здається, що для автора та родина — ідеальний світ, справжня Україна, те, за що варто боротися.

Ксенія Петухова

читачка

— Мені здається, чимала частина харизми цього роману в тому, що він більше пригодницький, ніж все інше. Там є драйв, саспенс, лавсторі — на тлі незвичної природи та драматичних історичних подій. При цьому він не переобтяжений описами й рефлексіями. Якби герої протягом всього роману страждали та мотали шмарклі на кулак, було б нецікаво читати. І ще важливо, що роман відносно короткий.

У шкільній програмі він вигідно вирізнявся з-поміж інших творів, навіть від літератури 20 сторіччя, хоча вона вже більш різноманітна, ніж в тому ж 19-му. А минулого року читали в рамках книжкового клубу на роботі. І тепер з колегами йдемо на прем’єру мюзиклу по «Тигроловам».