Естетка та колекціонерка вінтажного посуду заснувала проєкт затишних чаювань. Вікенд поговорив з Мілою Топал про те, як зробити чаювання справою життя, де шукати особливий посуд та як брати чашку: з блюдечком чи окремо.
Чому саме вінтажний посуд?
Я завжди любила смачно та красиво поїсти, приготувати й естетично сервірувати стіл. Вінтажний посуд став чудовим доповненням до цієї пристрасті. Він має особливий шарм. По-перше, кожен предмет — це своєрідний місток у минуле, що зберігає історію, спогади, таємниці й тепло рук, які колись торкались цих вишуканих форм. Власноруч розписані деталі, старовинні клейма й знаки майстрів роблять кожен предмет унікальним витвором мистецтва.
По-друге, такий посуд має особливу естетику, відмінну від сучасної. Елегантні форми, тонка робота з порцеляною та ручний розпис розкривають особливу красу, яка виходить за межі масового виробництва.
Колекціонування вінтажного порцелянового посуду приносить мені естетичне та емоційне задоволення. Кожна нова знахідка або придбання — це маленька перемога, відчуття причетності до минулих епох і радість від володіння чимось справді неповторним. Такий посуд здатен не тільки прикрасити інтер’єр, а й додати тепла й домашнього затишку, підкреслити стиль власника, його повагу до традицій.
Чому обрали саме чайний етикет для свого проєкту?
Важко відповісти чітко, бо це відбулося органічно та невимушено. Я подумала, що можу проводити такий красивий ритуал не лише для себе та своєї сім’ї, а й для інших людей, які теж цінують вишуканість, естетику та красиві манери.
Етикет для мене — це невіддільна частина вихованості та людяності. Тому я з великим захопленням вивчаю цю тему, а відтоді, як з’явилася ідея проводити чайні церемонії, пройшла курс із чайного етикету у Вікторії Ромащенко.
Чи підтримали вас близькі на початку шляху?
Спочатку поєднувала основну роботу та проведення заходів. За цей час я познайомилася з людьми, які підтримували на цьому красивому шляху. Зустрічі з гостями на чаюваннях давали величезний ресурс та натхнення для моєї роботи hr-директора, адже це досить емоційно виснажлива діяльність. Скажу чесно, залишити стабільну високооплачувану роботу було непросто, але рішення займатися тим, що мене зараз найбільше надихає, було неминучим. Я дуже вдячна чоловікові, він підтримав мене.
Як на ваш проєкт вплинули соцмережі? Чи відразу ви почали ділитися своїм захопленням?
Я почала розповідати одразу, коли узгодила перший захід. У сториз поділилася переживаннями щодо організації чаювання. У відповідь отримала підтримку рідних, друзів, знайомих, колишніх колег. Було приємно, що дехто з них відвідав цей перший захід і підтримав моє починання. Відгуки гостей був позитивними, я зрозуміла, що маю продовжувати.
Коли робиш щось нове з щирим захопленням, то люди, які з тобою на одній хвилі, швидко з’являються поруч. Звісно, я стежу за експертами з вінтажу та етикету, долучаюся до різних профільних організацій та клубів. Для мене важливо постійно вивчати щось нове, а в цій сфері багато напрямків для розвитку.
Як потрапити до вас на чаювання? Як вони проходять та скільки коштує участь?
Як тільки ми з закладом узгоджуємо дату та час проведення заходу, я повідомляю про це на сторінках в інстаграмі та фейсбуці. Зазвичай проводжу два заходи на місяць. Родзинкою моїх чаювань є особиста колекція вінтажного та антикварного посуду від кращих світових мануфактур. Частина предметів сервірування доступна для продажу одразу на заході.
Щоб потрапити на вінтажне чаювання, потрібно купити квиток. Мої гості та я цінуємо затишну та камерну атмосферу, тому кількість місць обмежена — до 12 гостей. Максимально було 14 учасників. Найкомфортніше для мене, коли нас 10 осіб разом зі мною.
Ціна — 1500 гривень, але все залежить від закладу, де проводиться подія. Проводила чаювання в межах благодійного маркету на безоплатній основі; кошти відправили на допомогу ЗСУ.
Також працюю на приватних заходах. Наприклад, проводила чайну церемонію на дні народження чарівної леді, яка на етапі пригощання тортиком вирішила здивувати гостей лекцією з чайного етикету.
Крім цього, мої гості навчаються сервірувати чайні куверти та вивчають історію порцеляни. Насправді ідей багато, я готова обговорювати різні формати проведення вінтажного чаювання. Нещодавно отримала пропозицію організувати чаювання під час естетичного туру в Італію.
Посуд яких виробників використовуєте в сервіруванні на чайних церемоніях, де ви його купуєте?
Кожне чаювання особливе своєю колекцією посуду. Частину предметів гості купують на заході, і на наступний я вже готую нові чайні тріо, чайники, таці, інші сервірувальні предмети.
У моїй колекції є посуд від таких світових мануфактур, як Bernardaud, Haviland, Meissen, Rosenthal, Villeroy&Boch, Eschnebach, Royal Worcester, Royal Albert, Mason’s, Wedgwood, Paragon. Свій вінтажний посудний гардероб я постійно доповнюю, адже неймовірне задоволення отримую від пошуку цих скарбів. У цьому мені допомагають вінтажні дилери в Німеччині, Франції, Швеції, Британії, а ще я є постійною клієнткою деяких вінтажних салонів в Україні.
Декілька правил з етикету чаювання для читачів Вікенду:
Коли ми набираємо цукор ложкою з цукорниці, яка є сервірувальною, і висипаємо цукор у чай, обовʼязково цю ложку повертаємо сухою в цукорницю та розмішуємо цукор своєю особистою ложечкою. Усі прибори в блюдах, цукорницях, креманках є винятково сервірувальними. Ними ми нічого не розмішуємо, не їмо, їх не облизуємо.
Чашечку з чайним блюдцем разом беремо в руки лише у двох випадках. Перший — коли сидимо за низьким чайним столиком, другий — коли ми на фуршеті, на шведському столі, конференції. Тобто ми стоїмо, тоді беремо чайну пару разом.
Якщо насолоджуємося чаюванням за великим столом, то блюдце завжди залишається на столі, а ми беремо тільки чашечку.
Важливий момент: ні в якому разі ми не відводимо мізинчик у бік.
Як оцінюєте київські заклади, чи є питання до їхнього посуду, подачі?
Вважаю, що наші українські заклади, від маленьких кавʼярень до вишуканих ресторанів — найкращі у світі. Я час від часу організовую собі гастротури: обираю певну тематику закладів або страв і протягом дня тестую кілька різних місць. Завжди насолоджуюся смачною їжею та отримую естетичне задоволення від красивого сервірування.
Київ — це моя душа, тут життя вирує різнобарвʼям. А наші люди — це стиль, самобутність, талант, єдність та жага до всього, що робить нас щасливими.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Для Клавдії Петрівни й обіду з Трампом. Хто робить капелюхи в Україні;
Подільский Шук. Що чекає на вінтажній барахолці;
Трохи Парижа в центрі Києва: 3 французьких ресторани;
Солодкі місця: Три заклади з ведмедиками в Києві;
Квітковий маєток: за чим треба їхати в маєток Naturalist botaniс біля Києва.
