Дозволь собі нове: як українці поспішають жити під час війни

^{фото: Depositphotos}

Почати боксувати чи писати, співати чи вишивати? Змінити професію чи одружитися? З повномасштабним вторгненням українці стали гостріше відчувати життя. І багато хто впускає незвідане у своє життя. Вікенд розпитав українців про те нове, що вони зробили. І ось що дізнався.

Нові звички та виклики

Найбільш значущою та наймасштабнішою зміною став перехід на українську мову. Звісно, тут можуть бути різні рівні: хтось перейшов у спілкуванні поза межами дому, хтось перейшов в усіх аспектах життя, хтось намагається покращувати свою українську.

— Перейшла на українську повністю: на роботі та у психотерапії також, і вдома, і з друзями, — каже Аліна Шубська.

— Почала говорити українською зі старшими російськомовними родичами, з якими раніше спілкувалась російською з поваги до них. Була приємно здивована підтримкою і розумінням. Мабуть, ще спрацювало, що то було «я-повідомлення», десь про «я вас поважаю, просто після всього цього не можу вже говорити російською». Усе ж досі вважаю що у побуті кожен робить цей вибір для себе сам, але гуртом воно таки легше, — ділиться Гая.

— Фейсбук — українською, розмовно-письмова практика — повним ходом (бо практично всі мої прикордонники перейшли на українську), — розповідає художниця Беата Куркуль, яка працює з прикордонною службою.

— Перейшла на українську всюди. До війни це було складно зробити в російськомовному Харкові, — додає Надія Лабик.

— Перейшла в житті на спілкування українською, — каже Катерина Гордієнко.

— Почала робити подкаст українською, хоча завжди ненавиділа свій голос і розмовляла російською. Перейшла на українську, — зазначає Яна Алтухова.

Хтось радикально змінює професію або відкриває у ній нові горизонти.

— Змінила професію: після восьми років у фотографії повернулась в ІТ. Якби не війна, можливо, не наважилась би вже ніколи або робила б це ще довго, — зізнається Олена Козакевич.

— Змінила діяльність зі сфери діджитал на прикладне мистецтво. Прийшло розуміння, що деякі речі можна відкладати довго, аж допоки не буде запізно. Ліпше спробувати, ніж потім лікті кусати, — розмірковує Дарія Горбовець.

— Не працювати за наймом, а жити із замовлень. Не знаю, наскільки вийде. І дуже важко себе організовувати, особливо коли здоров’я пустує. Страшно дуже. Але ось уже три місяці так живу, — розповідає Catman Bast.

— Запустив ТікТок нашого шоу. Це здавалося так складно у підготовці та реалізації. Але повномасштабна війна підказала: «зараз або ніколи». То ж ми обрали зараз! І продовжуємо з подвоєним ентузіазмом, — додає Андрій Бондаренко.

Дехто відкриває для себе спортивні задоволення та серйозно береться за давно омріяні хобі.

— Почала займатися йогою в парку, ще й без тренера, зате в компанії чудових дівчат. Вчуся на курсах IT (завжди вважала, що це не для мене), — ділиться Вікторія Куприйчук.

— Записалася на полденс, уже другий місяць ходжу. До того стільки років мріяла, але все соромилась і придумувала відмазки. А зараз ходжу й думаю: боже, ну чого я така дурна була та не зробила того раніше? Чого боялася? — запитує себе Оксана Мартиненко.

— Записалася в театральну школу і на бокс, за місяць вже нормально почала битися, — сміється Яна Алтухова.

— Пішла на бокс. Добре знімає стрес, — додає Оксана Беседа.

— Почала займатися вокалом сольно, раніше співала в гурті, але ніколи не вистачало грошей на окремі заняття. Подумала — якщо не зараз, то коли? І навіть викладаю відео як є, зняті на телефон, бо знову ж таки, чекати ідеальних умов більше не хочу, — ділиться Аліна Супрун.

— За час війни написала чотири пісні й одразу їх зарелізила, хоча якість запису далека від ідеалу. Нема часу на перфекціонізм! Моє вокальне комьюніті таких радикальних кроків не підтримує, але ж я не професіонал, мені можна, — тішиться Наталія Соломахіна.

— Пішла на курси письменницької майстерності, перестала боятися озвучувати, що хочу писати, — каже Ольга Василенко.

— З 20 років мріяла розписувати меблі. Але народила дитину через рік, без декрету робота (ліцей, потім радіо, радіо, радіо, івенти, реклама, кіно, і знову паралельно радіо). Але 24.02 життя зупинилось. Два місяці пішло на депресію і прийняття… А навесні знайшла десь зіпсований столик і нарешті вперше розписала, — розповідає радіоведуча Марта Мольфар.

А для когось складні події стали поштовхом завести пухнастиків.

— Завела собаку, — зізнається Анна Кокоба.

— Завели собаку. Перестала заощаджувати на красивому одязі, щодня маю вигляд як в останній день життя — прекрасною, — хвалиться Наталія Терещенко.

— Вимушено завели двох котів. Вони класні! — каже Алевтина Шаповалова.

— Зважилися на кота: коли побачила, скільки лишилося котиків і собань покинутих, зрозуміла, що мушу взяти когось, — ділиться Анастасія Гриневич.

— Собачку завели. Я дуже давно хотів — і от, будь ласка, — тішиться Данііл Кулинич. Ця Булочка — з Бучі.

— Ми завели кота! Він дорослий, врятований з Харківської області, — додає Анастасія Харитонська-Шокало.

— Завела ще одну собаку, — додає Лілія Кор.

А хтось засвоює нові чи відновлює старі навички.

— Відновлюю навички водіння, після автошколи не водила років вісім. Почала читати англійською художню літературу, — розповідає поетеса Марина Пономаренко.

— Нарешті пішла на курси кермування авто. Наступного тижня іспит, — ділиться Анна Яновіцька.

— Почала багато читати про нашу історію та коріння. І навіть не вірити — знати, що Україна прийде до перемоги, — зазначає Лілія Кор.

— Наважився пропонувати познайомитися дівчатам з фейсбуку та освоїв військову справу, — каже Станіслав Кушнаров.

Новий досвід

Спробувати щось нове та про що давно мріяв — так, саме зараз. Новий образ, поїздка чи просто політати на параплані або встати на сап. Хто сказав, що це не на часі?

— Наважилася на вишиванку бісером — зробити самотужки, а не купити готову. Якось воно постійно було боязно і не на часі, аж от. Очі бояться, а руки роблять. Мене зміг зупинити тільки кіт, розсипавши 250 грамів бісеру 14 кольорів по всій кімнаті, — сміється Ксенія Петухова. Бісер вона вже зібрала та розсортувала, тому задум із вишиванкою успішно продовжує.

— Купила шовкову піжаму, — так себе тішить Антоніна Юрченко.

— Нарешті перевірила зір і замовила окуляри, щоб зручніше було розглядати трупи окупантів на фото, — ділиться авторка та дизайнерка Вікенду Марина Ніколаєва.

— Нарешті роблю давно омріяний ремонт — самотужки, — зізнається Дарія Горбовець.

— Купила троянди в горщику, зробила хімію, політала на параплані, почала готувати те, що ніколи не готувала до цього, знайшла собі швачку та замовила собі одяг на літо, — перераховує Вікторія Чопик.

— Зробила коротюсіньку стрижку, яку давно хотіла спробувати. Пішла на курси з безпечного поводження зі зброєю, — розповідає біологиня Олена Лівінська. — Вперше поїхала на літературну резиденцію. Вперше поїхала за кордон більш як на місяць, і сама, — каже поетеса Марина Пономаренко.

— Вперше поїхала закордон, ні, не переселенка, не біженка, можна сказати, що на прогулянку їздила, — втаємничує Ольга Хотячук.

— Встала на сап. Досі під враженням від самої себе. Тому що оте «я не встану на коліна, вони ж болять, я не втримаю рівновагу, в мене лапки!» виявилось тільки в голові. Не сісти на сап, не встати на коліна, бо дійсно ж не зможу — а встати відразу в повний зріст. І попливти вдалечінь! І розвернути його. І це при вітрі. І повернутися, не потребуючи буксиру, — захоплюється столична гідеса Пані Олена. — І ще одне! Досить жорстко розвʼязала проблему з некерованою людиною, яку ми з групою зустріли на маршруті. Пояснюю — я трусло. Неадекватів боюсь страшенно. Але після того, як моя гостя запропонувала піти, щоб їх не провокувати, я зі словами «Ага, і дозволимо Пу зберегти обличчя!» пішла «на таран».

— Купила хату, дешеву і порожню, але вперше в житті — власну. Це, мабуть, найбільша авантюра життя. Але орендоване житло продовжувало бути дорогим, а омріяна іпотека стала ще менш реальною. Поки ще й сісти особливо немає де. Але облаштовую потроху, — тішиться Олена Онохда (Olenka Onohda).

Нове у стосунках

Нова реальність стала поштовхом до кардинальних змін в особистому житті. Дехто зважився на одруження, яке раніше й не планував, хтось розлучається, а хтось готується прихистити дитину.

— Одружилася, — лаконічно зазначає Вікторія. Victoria Nika Moriweather

— Змінила свою позицію щодо заміжжя і все ж таки погодилась на пропозицію. Чекаю на нього з перемогою, — розповідає Тетяна Лисенко.

— Вирішила не чекати на диво, а одружитися з хорошим хлопцем, з яким мені тепло, з яким я почуваюся живою та щасливою. Він врятував мене і мою важко хвору маму, ховав нас у себе в льосі в березні та квітні від бомб, тому що маму я фізично вивезти не могла. Раніше я собі не дозволяла таких серйозних стосунків, останні сім років тільки працювала. А тут раз — і особисте життя з’явилося. Я не планувала та не сподівалася на це, — ділиться Дарія Нікольська.

— Подала заявку і пройшла навчання щодо тимчасового прихистку дитини, яка постраждала внаслідок бойових дій, — каже Дарина Брикало.

— Розписалися з коханим за 30 хвилин у шортах, звичайній літній сукні та кросівках, — сміється Наталія Білоусова.

— Розлучилася з чоловіком, — ділиться Наталія Коробенко.

Новий я

Кияни переосмислюють себе та свій досвід. З цим приходить багато відкриттів. Багато хто почав жити моментом і не відкладати життя на потім.

— Дозволила собі бути куди більшою егоїсткою. Тобто спершу дбаю про себе і свій, так би мовити, ресурс, потім — про всіх інших. Бо не буде ресурсу — не буде й допомоги іншим. І стала більше посилати нах людей, які надто токсичні, — ділиться Беата Куркуль.

— Багато змін внутрішніх. Мені завжди важко давалися зміни, будь-які. А тут легко знайшла собі двох перукарів, жіночого та чоловічого. До чоловічого ходжу стригти скроні, бо жіночі майстри тут не можуть так робити, як я звикла. Загалом якісь негаразди стала сприймати легше та спокійніше. Але мені тут щастить на людей, — додає Вікторія Чопик.

— Перестала перейматися думкою інших людей і частіше використовую опцію бану. Без докорів сумління відповідаю «не розумію російської», якщо це не приватне спілкування з друзями. Взагалі перестала тривожитися через якісь аспекти своєї зовнішності: дві руки, дві ноги — вже красуня. Не відкладаємо з малюком «до вихідних» походи в мотузкові парки, покупку морозива — хочеться зараз, йдемо зараз, — розповідає про свій досвід Олена Лівінська.

— Стала більше собі дозволяти, не відкладати нічого на потім, — констатує Надія Лабик.

— Почала більше цінувати себе. Якщо я вже впоралася з війною, то немає такого, з чим не впораюся, — каже Яна Алтухова.

— Перестала будувати плани. От взагалі. Навіть до перукаря чи косметолога не записуюся принципово. Є місце — добре. Ні, я переживу, — розказує Карина Самохвалова.

— Я живу тут і зараз тепер, нічого не відкладаю, ні про що не шкодую, — каже Тетяна.

— Пройшов курс Стратегічного мислення від платформи громадянської освіти від Відкритого Університету Майдану (ВУМ). Дуже захотілось прокачати свої навички в роботі з суспільством, творенням громади, розвитком спільноти навіть у рамках власного під’їзду, будинку. Більш виважено ставлюсь до того, що говорю, — зазначає Євгеній Нестеренко.

— Розійшлася з токсичними родичами та друзями, повидаляла в соцмережах купу народу, що дратувала. З іншими тільки збільшила дистанції, а не розійшлась, але відчуття кордонів — то кайф, — зазначає Ксандра Осініна.

— Ще більше ціную кожну хвилину життя. Ще більше бачу красивого навколо. Ще більше обожнюю наше мистецтво, музику, кіно. Ще більше обожнюю Українців. І вкотре переконуюсь, які ми крутезні, — ділиться Тетяна Лисенко.