Перетворювати старовинні пічні кахлі на свічки, а свічки — на декоративні панно, зберігати частинку давнього Києва та вогонь у серці в найскрутніші часи. Вікенд поговорив зі співзасновницею проєкту Ignis 1896 Яніною про те, як народилася ідея, наскільки важко та етично працювати з історичними кахлями та чому важливо знаходити нове застосування старим речам.
Ignis 1896 — проєкт, який перетворює автентичні пічні кахлі кінця XIX — початку XX століття на свічки. Його створили кияни Яніна та Павло. Яніна — архітекторка та дизайнерка, а Павло — колекціонер декоративно-ужиткових предметів доби ар-нуво.
Знайомство у київській садибі
— З Павлом ми зустрілися в межах реставраційного проєкту, коли у 2024 році були залучені до відновлення старовинної київської садиби. Саме там ми відшукали розібрану пічку. Павлу спало на думку, що ці кахлі можна перетворити на свічки — як мерч для підтримки реставраційного руху. Це був передвісник образу нашого бренду. Але ідеї потрібен був час настоятися та сформуватися.
На початку всі думки були про реставрацію та яким чином закумулювати на неї ресурси. До народження проєкту пройшло ще декілька років, за які ми протестували на сумісність нашу вигадливість і спільне бачення, зрозуміли, що творити разом у нас непогано виходить.
Пічка, яка розпалила
— Як і більшість людей в Україні, цю зиму (2025-2026) ми переживали дуже важко: окрім зовнішнього, відчувався й певний внутрішній розвал. Наш проєкт став спробою підтримати один одного, створити спільний сенс, коли навколо, здавалося, вже все його втратило. Одного вечора у лютому 2026-го в розмовах на кухні він і народився. Ignis з латини — це вогонь, або той, хто його несе, полум’яний.
На початку 2025 року черговий приліт пошкодив київський маєток цукропромисловця Лібермана, до порятунку якого ми були залучені. Серед багатьох збережених камінів і пічок ми зустріли ту, яка пізніше й надихнула нас на назву — з полум’яним маскароном та написом латиною «Ignis». Бачивши багато різних, рясно декорованих пічок, кожна з яких по-своєму вражає, саме ця нас відверто тоді підкорила.
У 1896 році цей маєток добудували, і саме в новозбудованій частині ми побачили цю піч. Так і склався «Ignis 1896».
Артефакти з історії в сучасність
— Для нас це артефакти з вогняною суттю, художні керамічні пічні кахлі переважно кінця XIX — початку XX століття. За кулісами ми називаємо їх просто: свічка з пічки. Ми додали букіністичні матеріали з темою вогню та вигадливі аксесуари для «запальних» ритуалів: гасники для свічок, тримачі для сірників, свічники та запальнички.
Усі предмети в тиражі 1/1 і неповторні у своєму роді. Нам не хочеться масштабувати проєкт до серійного виробництва свічок, а залишити його таким затишним і нішевим, щоб кожна річ в ньому промовисто та впевнено говорила: «я така одна!»
Певною мірою цей напрям був для нас закономірним, адже любов до історії, декоративного мистецтва та надто багато часу, проведеного в старих садибах з пічками, зрештою зробили свою справу. Ми бачимо в кахлях не просто артефакти минулого, що несуть в собі історії будинків, фабрик і художніх стилів, а й естетичну річ з характером.
Мені тут доречно слово eyecatcher (об’єкт, який миттєво привертає увагу) — це саме про наші предмети в інтер’єрі, які додають простору атмосфери. Естетика — це чудово, але вони ж і функціональні, адже наш проєкт має апсайклінг-принципи. Коли світ перенасичений об’єктами, ми зосередилися на збереженні та переосмисленні старого. До того ж ми пропонуємо послугу refill для свічок, щоб продовжувати їхнє життя. Під час горіння це свічка, а потім перевертаємо і вуаля — декоративне панно на стіну чи ємність для зберігання. Гніт ми спеціально робили такої висоти, щоб він не виступав за межі кахлі й не заважав їй бути перевернутою.
Де вишукують старовинні речі
— Шукаємо їх скрізь: аукціони, антикварні сльоти, барахолки, автентичні апартаменти після демонтажних робіт, старі будинки. Кахлі проходять селекцію за періодом, стилістикою та станом. Нам важливо, щоб «обличчя» було в хорошому антикварному стані без помітних сколів, а задня частина, так звана румпа, була ціла та могла тримати у своїх межах віск. Зараз є достатньо сучасних виробництв, що виготовляють якісні репліки старовинних кахлів, але такі нас не цікавлять, хоч за станом вони, звісно, перевершують старі.
Цікавинки процесу створення
— Коли процес доходить до заливки, вже складнощів немає. А ось до цього потрібно кахлі ретельно підготувати: відмити від бруду, гарі, пилу чи фарби, іноді замочити в спеціальних засобах на ніч, так би мовити, дати їм відпочити у ванній.
Порожнина румпи під час монтажу печі заповнюється глиняним розчином, тож при розбиранні місце для воску часто забито і його потрібно зачистити. Буває, що глини там немає, але задня частина кахлі чорна, підкопчена та потребує ретельної чистки. Ще в кожної кахлі є технічні невеликі отвори в стінках румпи, через які вони зв’язуються між собою та фіксуються в кладці — їх закриваємо шпаклівкою, щоб запобігти витіканню воску.
Якщо говорити про інші предмети, окрім свічок, то там ніколи не знаєш, яка задача перед тобою постане. Всі вони створюються без плану й вигадуються у флоу-режимі (у стані потоку), де кожна новознайдена деталь підштовхує фантазію.
Найскладніша робота
— Якось зі Львова Павло привіз з антикварного салону металеву вигадливу деталь, що була колись частиною дореволюційної гасової лампи. Я її почистила від нашарувань фарби. На блошці відшукалися латунні фрагменти «чогось», а у Музичному провулку, вже давно зниклому з мапи Києва, віднайдений фрагмент паркету. Складно уявити, що ці розрізнені уламки можуть зібратися разом і стати новим і функціональним предметом. Трохи вигадливості, декілька днів в майстерні зі станками та зварювальним апаратом — і маємо два гасники та один свічник.
Улюблена робота
— Це вишукана сецесійна кахля-свічка заводу купця Іцки Песельника в місті Копись, що був одним з головних центрів кераміки Східної Європи XIX століття. З тих земель моє коріння, тому, мабуть, вона запала мені так і стала любов’ю з першого погляду.
Місія: здивувати
— Я пам’ятаю реакцію кожного глядача — це здивування! Люди не бачать одразу дві сторони свічки. Вони бачать або сторону кахлі, естетика якої не може залишити байдужим, а коли ти перевертаєш і показуєш позаду свічку, це завжди «Вау». Або ж бачать саме свічку, в той час як декоративна сторона прихована, і реакція після перевертання така сама. Бачити та відчувати цей момент — щось приємне розтікається всередині.
Перший вихід у світ для великої аудиторії був у квітні на Подільському шуці, там ми зустріли найбільшу хвилю теплих відгуків.
Нашому проєкту зараз лише три місяці, тому чіткий портрет аудиторії ще вимальовується. Але з тих, хто вже має Ігніс у себе вдома — це люди, пов’язані з мистецтвом, архітектурою, реставрацією та збереженням культурної спадщини. Люди, які розуміють цінність історичних предметів. Особливо зараз, в час ніби квінтесенції невизначеності, коли все навколо таке крихке, є певна сила в речах, що пережили століття, але все ж збереглися до наших днів, ба більше — готові проживати своє нове найкраще перевтілення.
Полумʼяна любов до старого Києва
— Нам хочеться, щоб людина, запалюючи одну з наших свічок, на мить відчула себе в старому Києві — неквапному, розміреному, де вечорами у вікнах мерехтить тепле світло, а може навіть чути затишне потріскування пічок. Ми ніжно любимо старе місто, відоме нам з книжок, чорно-білих фотографій та спогадів. І хоч не всі наші кахлі саме з Києва, всі їх об’єднує епоха. Хочеться, щоб історія перестала бути чимось далеким, а стала повсякденною, вишуканою річчю.
Від збереження до переосмислення
— Іноді можна почути думку, що старовинні речі варто передавати музеям чи дослідникам, а не використовувати в сучасних проєктах. То ми і є дослідники, а радше — тимчасові хранителі.
Старовинні речі можуть жити не лише в музейних вітринах. Коли людина щодня бачить поруч з собою історичний артефакт, цікавиться його походженням і цінує його, це також є формою збереження пам’яті. Для мене етична робота з артефактами починається з поваги до їхнього походження та історії. Ми не руйнуємо те, що існує, а працюємо з тим, що вже було втрачено в первісному контексті, могло бути втрачено або опинитися на смітнику. Завдяки проєкту кахлі зберігаються і продовжують жити як частина живого сучасного середовища. Мені здається, що забуття є значно більшою загрозою для історичних артефактів, ніж їхнє дбайливе переосмислення.
Сторінка в інстаграмі.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Боротися за сизих. Як Марія створює арт з голубиного посліду;
Метро на фотоколажі. Як працює стріт-фотографка;
Мистецтво з ножем: як створюють витинанки;
