У 48 років киянка Катерина поїхала в Європу працювати водійкою бусика. Зараз вона водить фуру. Катя розповіла Вікенду, скільки заробляє, як влаштована ця робота й чим українські водії нашкодили собі за кордоном.
— Передивлялась фотки за два роки, на всіх я щаслива. А в машині завжди у мене квіти. Я побувала від Норвегії до Сицилії, бачила океан в Іспанії. Взагалі багато чого бачила.
Цю роботу порадила подруга Рита. А у 2015-2017 роках ми з нею були водійками-волонтерками, їздили в зону АТО. Потім вона поїхала працювати водійкою в Польщу. Якось зустрілися в Києві, вона розповіла про свою роботу й запропонувала спробувати. У мене не було категорії, щоб водити важкі фури. А Рита сказала, що можна водити бусики до 3,5 тонн, категорія тоді не потрібна. Я ще й мови не знала, але подруга сміялася, що їй незнання мови не заважає працювати.
Вона була впевнена, що у мене все вийде, і засватала мене до першого роботодавця зі Щецина, в якого був невеличкий сімейний бізнес — п’ять авто. Він брав мене без досвіду, надіслав запрошення, з ним я відкрила свою першу трудову візу, без якої не можна працювати за кордоном. Добиралась тоді на роботу майже добу через ковідні обмеження та карантини.
Я навчилася водити в 33 роки, далі була активна автомобільна діяльність: подорожі, жіноче ралі. Багато дає досвід волонтерства, бо поїздки в зону АТО відрізняються від усього іншого.
У серпні 2021 року ми поговорили з подругою, а наприкінці жовтня я отримала візу й поїхала. Своєму першому бусику дала ім’я Варвара. Мені це здавалося прикольним — ось я, Катя, їду собі кудись у Швейцарію. Ті ж, хто розумівся на цій роботі, бралися за голови й казали: «Як роботодавець дає тобі, людині без досвіду, першу поїздку одразу на 800 кілометрів з одними лише гугл-мапами?».
Коли я починала, ми з роботодавцем домовилися про розцінку «на днювку». Днювка — це оплата за добу на трасі. Це незаконно, але дуже розповсюджено. Це було 170 злотих, а за два роки мала вже 290. Я поїхала з Києва з зарплатнею у 11 тисяч гривень, і за шість тижнів заробила 1500 євро при мінімальних розцінках.
Зараз я вже знаю, що і в Європі, і у нашій країні бракує водіїв. Якщо прийдеш з документами, тебе візьмуть. В Україні я проходила недавно співбесіди, то мене тепер і Roshen бере водити TIR. Думаю, одна з причин катастрофічної нестачі водіїв в Європі — це війна в Україні. До неї великий автомобільний флот у Польщі та Литві складався з українців, білорусів та росіян. Останнім зараз складніше виїжджати, отримувати візи.
А ще українці самі собі «нашкодили» старанністю та працьовитістю. Якщо у водія-поляка щось ламається, він стає на трасі й телефонує шефові. А наш водій встає на трасі починає ремонтувати, міняти колодки, ще щось робити. Хоча це заборонено, і робити цього він не повинен. Тож роботодавці думають: йому можна менше витрачатися на техслужбу, нехай сам машину ремонтує.
Мій перший роботодавець, коли таке трапилося, прислав мені на допомогу колег. Є смішне відео, як ми то робили. Останній очікував, що я сама мінятиму колеса на трасі. І я дійсно поміняла: матюкалася, але зробила. А потім наскаржилася на нього за порушення прав водія. Але інспекція з праці Польщі офіційним листом мені відповіла, що міняти колеса як і лампочки — то мій обов’язок.
За ці роки я поміняла чотири фірми, в яких працювала. Я вже знаю права й умови. Наприклад, оплата не може бути меншою за добову ставку середньої оплати праці тої країни, в якій зараз їдеш. Якось я стояла у Швейцарії три дні, то роботодавець мав оплатити мені ці дні за швейцарськими розцінками. Але ніхто так не робить, тому всі працюють за днювку.
У перші дні повномасштабного вторгнення дуже багато українців-водіїв залишали роботу та їхали додому. Я бачила це на власні очі. Тепер Польща бере водіїв з різних країн ледве не без досвіду. А що їм залишається? Як кажуть хлопці, «помідори самі себе не довезуть». Дехто з українців залишився працювати тут. Комусь з них просто нема куди повертатися. Вони живуть у цих машинах.
Якось я розміщувала інформацію про грантовий проєкт шведів, в межах якого вони навчають жінок водити спонсорські Scania. Дуже шкодувала, що туди не потрапила. Це важка робота, але її роблять і жінки. Особливо багато їх на TIRах, які їздять у Скандинавію. Також чимало парних команд, де працюють чоловік і жінка. Якось зустріла полячку років пʼятдесяти, вона вела лісовоз.
Моє ставлення до роботи таке: вона має бути простою, важливою та цікавою. Тут зійшлися всі три вимоги, тож я планую й далі працювати в Європі. Тому в останній рік я багато важко навчалася, щоб сісти за кермо TIRа.
Про що Катерину питають найчастіше
Про самотність
У мене є спеціальна мапа, на ній позначено, де живуть мої подруги. Можу заїхати до них поспати, помитися, поїсти борщу, потеревенити, сходити разом на прогулянку, якщо є час. Усі вже так звикли, що залишають мені ключі під килимком.
Про гігієну
Зазвичай паркінги знаходяться біля заправок. Там є платні душові. На великих заводах для водіїв, і в деяких місцях окремо для водійок є безплатні душові. Обожнюю їх. А прання у мене у Франції, я так і кажу: треба поїхати у Францію, бо прання вже накопичилось. Там на кожному кроці пральні самообслуговування.
Про дороги
Так, європейські дороги зручні та безпечні, на них всі дотримуються правил, а також учасники руху вирізняються ввічливістю та людяністю. Я теж поважаю правила, їх легко поважати.
Про небезпеку
Ти ніколи нічого не боїшся, почуваєшся в безпеці. Але є кілька місць, де слід бути дуже уважними. Одне з них — кордон Франції та Бельгії, там можуть залізти у вантаж, розрізати тент, викрасти вантаж. В Іспанії у нас вкрали палети, стирили серед біла дня, поки ми спали після нічного рейсу.
Про паркінги
Паркінг на автобані в Європі часто закритий парканом. Якось у Швейцарії я знайшла отвір у паркані й ходила гуляти на Женевське озеро. Є водії, які возять з собою велосипеди. Як тільки зупиняються на стоянки, то їдуть кататися на велосипедах.
Про недоліки
Повна відсутність режиму. Ти не знаєш, коли зможеш поїсти, поспати, піти в туалет. Тому, як всі заробітчани, я повертаюся додому і йду до лікарів, лікую порушення сну та харчового режиму.
Про радості
У Скандинавію пливуть великі пороми. Якщо плисти довше чотирьох години, то компанія купляє тобі каюту. Я обожнювала пороми, бо це харчування, постіль, душ, відпочинок. На поромах у Норвегію шведський стіл і різноманітні рибні страви.
А коли з Австрії через перевал Бреннер заїжджаєш в Італію, то бачиш долини, білі скелі, виноградники під синім-синім небом. У мене досі сироти шкірою, коли це згадую.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Корисні чи шкідливі: як автомобілі змінили Київ;
Автомобільні пристрасті: перші ДТП, таксі та заборони в Києві;
