Називає себе києволюбом, знімає скетчі про Київ, архітектуру, мову та все, що хвилює містян. Мав стати філософом, проте навчання не завершив, більше не бачив себе у «філософській» площині. Вікенд записав його розповідь.
Вийти з пастки
Навесні 2023 року Артем Марево повернувся з-за кордону та переїхав до столиці. Саме тоді почалися його регулярні прогулянки містом, бо на чужині він переосмислив сприйняття Києва.
— Це був складний період: мені 17, я тільки вступив в університет, почав повністю себе забезпечувати, жити в іншому місті. Проте з моменту переїзду моє життя ніби не перегорнулося на іншу сторінку, а перекрутилось догори дриґом і пропустило через подрібнювач паперу. З часом я перестав будь-що відчувати, був ніби загнаний у глухий кут. Погіршився ментальний стан, ніщо більше не мало сенсу. Як би фантастично не звучало, сам Київ витяг мене з цієї пастки. Регулярні прогулянки пробудили бажання пізнавати місто, звертати увагу на перехожих, будівлі, їхню архітектуру і деталі, — згадує Артем.
На Пейзажній алеї він лежав на сонячній галявині і думав, що треба не «підкорювати» це місто, а бути його частиною. Каже, тоді і прийшло усвідомлення, що він там, де треба, просто варто дати собі більше часу.
Знімати різні формати
Блог Артем почав вести наприкінці зими — на початку весни 2025 року. Спочатку він не знав, що дасть ведення сторінки, тому поставив ціль — потрапити на телебачення.
— Не в плані стати ведучим. У дитинстві мені подобалось дивитись випуски «Хто Зверху» на Новому каналі. Мрія дитинства стала моїм компасом. Я почав знімати по 4-5 відео на день. Зрозумів, що коли хочу чогось досягти, у мене має бути дві речі: ціль та систематичний підхід.
Артем експериментував із форматами: робив гуморески про поп-культуру та політику, огляди архітектури, просвітницькі відео та скетчі.
— Найбільшу впізнаваність мені принесло відео біля музею Булгакова та пародія на «бабку Лєнінградку», — додає блогер.
Перша аудиторія була неоднорідною: друзі підтримували, а в коментарях були образи від ботів. Хлопець навіть деякий час не заходив у коментарі, бо бажали смерті.
Жартувати про росіян
Перші відео з іронічним змістом про росіян і російськомовних Артем знімав обережно.
— Я розумів, що це дуже ризиковано, бо висміювати росіян українською — це одне, а робити це їхньою ж мовою — зовсім інше. Проте я вирішив спробувати, і людям зайшло: всі зрозуміли іронію та знаходили в ній те, що відгукується з досвіду.
Артемова, напевно, найбільш популярна історія «Яка ти бабка-лєнінградка за знаком зодіаку».
— Ідея прийшла під час миття голови. Мені стало цікаво створити певну «типологію» персонажів і роздивитися їх з іншого кута.
Спочатку він виділяв час, щоб зробити ліпсінк із текстом. Ідеї приходили на ходу, часто з новин чи спостережень за містом. Зараз має контент-план і нотатку з усіма задумами, ідеї можуть з’являтися в будь-який момент — і якщо натхнення дозволяє, знімає відео одразу.
Мати мовну позицію
Тема української мови для Артема — це про позицію.
— До 2022 року і навіть зараз багато людей не можуть охарактеризувати різницю між українцями та росіянами, окрім кольору паспорту. А різниця величезна — історична, мовна, культурна та моральна, — переконаний він.
— Українці мають повноцінно користуватися державною мовою у всіх сферах: обслуговуванні, навчанні, політиці. Мають бути комісії, які гарантуватимуть виконання дотримання цих умов. Звісно ж, вдома спілкуйтеся хоч китайською. Але якщо людина хоче повноцінно функціонувати в українському суспільстві, то має погоджуватись із правилами цього суспільства. А ці правила наразі є поблажливими та існують суто на папері. Це питання не ентузіазму, а конкретних дій уряду та підтримки громадськості.
Українізувати інстаграм
Стосовно лагідної українізації Артем категоричний.
— Я в неї не вірю. Росіяни на окупованих територіях не просять говорити російською — або переходиш на їхню мову заради безпеки, або ризикуєш життям. То чому українці мають мати «вибір» на власній землі? І навіть соцмережі, які нібито «поза політикою», не залишаються осторонь. Ніщо не існує поза політикою. Якщо є місце, де тебе можуть почути, не важливо, інстаграм це чи тікток — треба скористатися можливістю.
Артем не підтримує контакт із блогерами, які толерують російську. Але з тими, хто має схожу позицію, спілкується.
Дивуватися гідесам
Артем зняв пародію на гідів і гідес, які гостро реагують на тему Булгакова. Ця тусовка досі існує, хоч і належить переважно до старшого покоління.
— Я не знав, чи досі проводять екскурсії російською, — розповідає він, — але на Андріївському узвозі бачив панянку, яка розповідала групі про «вєлікоґо» Булгакова саме російською. Мене це дуже здивувало, але водночас усвідомив, що такі люди тут є, і попит лишається.
Після відео до Артема звернулася одна відома київська гідеса, з якою вони намагалися ідентифікувати ту жінку. Виявилося, що є ще декілька «старожилів», які ведуть свої робочі сторінки українською, але тяжіють до російської і проводять частину екскурсій нею. Хто саме — поки не з’ясували.
Бачити радянські символи
У Києві досі можна натрапити на сліди радянської епохи — ковані елементи мосту Патона, велика мозаїка на Берестейському проспекті, 25, зірка на Хрещатику та інші символи, які складно прибрати. Артем дратується не через ці маркери, а відсутність будь-яких пояснень.
— Розумію, що зараз немає можливості повністю від них здихатись, наприклад, перебудувати паркани на мосту, який і так аварійний, було б дуже дорого. Але можна зробити табличку й пояснити, чому на Берестейському, 25 така мозаїка, що ці речі затверджували згори і вони були способом вижити в совєцкій імперії. Люди б розуміли контекст: що митці часто не погоджувалися з цим, а символи лишились не через їхню волю, а через історичні обставини. Важливо не лише показати ці символи-маркери, а й навчити людей помічати та розуміти історію за ними.
Полюбити чи змінити
Є місця у столиці, які викликають здивування Артема.
— ЖК «Стіна від нападу здичавілих» та всі інші будівлі, які псують панораму Дніпра, транспортні розв’язки на Деміївці, Оболонь — здається штучною і лякає. Зараз Києву бракує децентралізації енергосистеми, покращення транспортного сполучення — оновлення трамвайних колій, запуск швидкісних трамваїв, метро, яке працюватиме в тривогу, доступності, інклюзивних пішохідних переходів. Банально не вистачає місць, де можна просто гуляти без машин.
Влітку улюблені місця блогера — це Хрещатик і Троєщина, навесні — Поштова площа та Труханів острів, взимку — Золоті Ворота і Лук’янівка.
— Особливе місце — будинок готелю Globe Runner на Липинського, 4. Там є щось таке, що не відпускає. Люблю йти з метро «Університет», а потім через Пейзажку до галявини біля музею історії України.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Дурість чи відвага. Як перейти Київське море;
Поїхали! Як машиніст метро став блогером;
Кажи та люби. Як киянка вчить іноземців української мови;
Історія в котах і мемах: як це зроблено;
Тролейбус номер 15. Як вести прогноз погоди і писати про Київ.
