Сміливі відновлювати: як працюють волонтери на Київщині

Розбирати завали в Бучі, Ірпені та Гостомелі? Щовихідних десант зі столиці відправляється на Київщину, щоб розчищати постраждалі будинки та ділянки. Вікенд розпитав волонтерів про цю ініціативу.

Київський активіст та урбаніст Віталій Селик волонтерив від початку війни: працював на харчових гуманітарних складах, потім допомагав з евакуацією людей з окупованих місцевостей.

— Ми багато їздили містами й селами навколо, спілкувалися з місцевими мешканцями, які казали, що не мають ресурсів, щоб відновлювати житло. Ми розуміли, що основні ресурси країни зараз йдуть на оборону. Так з’явилась ідея збирати волонтерів і допомагати цим людям розчищати ділянки від завалів. А на майбутнє — допомагати в ремонтах. Я зібрав кількох друзів, долучив студентів Могилянки й університету Шевченка. І ми стали виїздити на Київщину, щоб вихідними розбирати завали.

Поступово людей ставало дедалі більше, відповідно ми брали дедалі більше об’єктів. Налагодили співпрацю з Ірпінською та Бучанською міськими радами, щоб активніше все це робити. І так працюємо вже фактично три місяці.

«Сміливі відновлювати» — це волонтерська ініціатива з відновлення міст і сіл після вторгнення окупантів. Щовихідних волонтери ініціативи їздять на толоки в Київській області, переважно в Ірпінь, Бучу, Гостомель та навколишні села.

— Більшість наших волонтерів — дівчата. Доводилося бачити розчарування від власників будинків, які, можливо, очікували, що приїдуть міцні хлопці-ремонтники. Але треба розуміти, що багато хлопців зараз на фронті. А ми ніяк взагалі не розділяємо, хто саме до нас приєднуються. Спочатку новачки дізнавалися про нас через знайомих, працювало сарафанне радіо. Потім про нас стали писати та знімати сюжети. Зараз про нас часто дізнаються з соцмереж. Щоб доєднатися до команди, слід підписатися на нас у соцмережах, написати нам у чат, дочекатися наступної ініціативи.

За перші 10 тижнів роботи волонтери проєкту встигли розібрати завали та допомогли законсервувати 26 будинків і 12 квартир, надали допомогу 41 родині та залучили більш як 600 волонтерів.

Подати заявку на розбір завалів можна на сайті «Підмога».
Приєднатися до команди волонтерів у телеграм-каналі.

Поради новачкам:

Беріть із собою воду.
Одяг і взуття мають бути зручними та міцними.
Бажано мати рукавички та маску. Якщо не буде, то дамо на місці. На розборі завалів часто буває пилюка, тому волонтери там працюють в масках. Особливо це стосується розбору шиферу, тому ми видаємо якісні маски високого класу захисту.
Не треба сумніватися у своїх силах, але слід оцінити їх тверезо, проте будь-яка допомога важлива. Хтось нестиме кілька шматків цегли, а хтось повезе цілу тачку. Проте користь є від кожного. Ми не примушуємо нікого виконувати певну норму.

Основний вид робіт — це розбір завалів, але ми потроху залучаємо волонтерів до певних видів ремонту під контролем досвідчених майстрів. Це певні види низькокваліфікованих робіт, які може виконувати будь-хто після короткого інструктажу. Звісно, під час складних чи небезпечних робіт ми використовуємо послуги професіоналів.

На початку діяльності ми поставили собі питання, чи потрібно розділяти адресатів нашої допомоги за соціальним статусом. Думали, чи маємо допомагати лише найвразливішим категоріям населення. Але після обговорення вирішили допомагати всім. Скажімо, заможна родина мала свій бізнес, але втратила його з початком війни, через обстріли зруйновано великий будинок. Можливо, такі люди опиняються не в кращому становищі, ніж сусідка-пенсіонерка. Можливо, їхня ситуація навіть складніша, адже сусідка хоча б отримує пенсію, а тут люди взагалі не мають доходу.

Люди, які вчора мали все, а зараз це все втратили, часто розгублені й соромляться попросити про допомогу. І в таких випадках якраз допомагає і фізична підтримка у відновленні, і спілкування. Тоді людині легше почати шлях до відновлення. Відновлення — це не тільки про те, щоб відновити стіни чи вставити скло. Це й про відновлення віри людей у свої сили, віру в життя.

Власникам житла треба залишити заявку на сайті, після чого з ними зв’язуються оператори. Потім на місце приїздять майстри, які оцінюють, що треба зробити. Вони складають список необхідних для цих робіт матеріалів, кількість волонтерів для прибирання. А також розписують, що саме треба зробити: просто розібрати завали, а може, щось зрізати болгаркою. Майстри також оцінюють небезпеку робіт. Обов’язково вказуємо в заявці, чи проводилося на ділянці розмінування. Питання безпеки є важливим.

Є дуже багато професіоналів, готових виділяти кілька годин на тиждень для робіт на цьому проєкті. Вони самі до нас звертаються чи їх направляє до нас Бучанська міська рада. Уже маємо пул з 20 майстрів, які виконують ті чи інші роботи в Бучі.

Партнерство з міськими радами необхідне в першу чергу для того, щоб узгоджувати об’єкти, на яких ми працюємо, аби не відбувалося дублювання виділення ресурсів з обох боків. Адже раніше ми виконували якісь роботи, а міська влада не знала, що й де ми вже відновили та теж надсилала туди матеріали чи майстрів.

Міські ради також допомагають з харчуванням волонтерів. Тож нам не треба шукати ресурс, щоб забезпечити волонтерів гарячими обідами. Крім того, міськради частково допомагають матеріалами для відновлення.

Ірина Вале, ілюстраторка

— Їздила волонтерити в Ірпінь, розбирали завали з ініціативою «Сміливі відновлювати».

Така можливість допомогти є щовихідних, регулярно проходять толоки. Доїхати можна своїм транспортом чи скористатися трансфером — охочих забирає автобус від «Академмістечка». Автобус забрав нас о 9:30, повернулися близько 17:30. На місці нагодували обідом.

Для волонтерів на цьому проєкті пропонуються різні задачі. Я працювала на об‘єкті «Ірпінські Липки», там здебільшого треба було лопатою перекладати уламки в мішки, замітати. На патріотичному ентузіазмі взагалі не відчувала, що це важко, наступного ранку ледь встала, все болить. Але це ок, було весело, познайомилась з новими людьми.

Я вперше була в Ірпені після вторгнення, побачила масштаб ушкоджень по місту. Коли їдеш трасою, то неможливо не думати про те, що комусь пощастило, комусь ні. Багато такого, що один будинок вщент зруйнований, а сусідній стоїть цілий.

Бачила ірпінський міст. Перед очима фото перших днів, як там люди ховалися.

«Ірпінські Липки» був одним із найкращих ЖК міста, зараз цей комплекс вважається одним з найбільш постраждалих і поруйнованих під час вторгнення. Але як там гарно, адже комплекс знаходиться в сосновому лісі! Прибираєш цеглу, але на хвилинку не стримуєшся, зупиняєшся й милуєшся краєвидом. Як там людям класно жилось, такий огляд з панорамних вікон! А зараз все згоріло.

Після волонтерства мене й кількох інших цивільних згодилися підвезти військові. Наш цивільний попутник намагався дати військовим якісь гроші, а водій відмовився брати. Чоловік активно вмовляв: «Це на армію, на ЗСУ, візьміть». Але військові відповіли: «Ми українці, треба допомагати одне одному». Боже, що за країна!