Дрон для вуличних зйомок, улюблені місця та бабине літо як найкращий час для зйомок. Анатолій Вареник — хімік, який вміє помічати красу, вчасно натискати на кнопку й робити неймовірні фото.
Перемикатися від роботи
— Мені 33 роки. За освітою я хімік, закінчив профільний факультет КНУ імені Тараса Шевченка. Працював у лабораторії органічного синтезу, а зараз займаюся менеджментом проєктів у цій же галузі. Моя основна робота далека від мистецтва, тому фотографія для мене — це ідеальне хобі, яке дозволяє перемкнутися.
Спочатку спробував аерозйомку: у 2020 році мені подарували дрон. Тоді я надивився тревел-блогів Антона Птушкіна і зрозумів, наскільки гарний світ згори. Жодної профільної освіти чи курсів з обробки не мав, тож на опанування експозиції та ретушу пішло чимало часу. Не скажу, що досяг якихось вершин в аерофотографії, але кілька непоганих фотографій все ж спромігся зробити.
Навіть вів телеграм-канал, куди викладав ці знімки, щоб люди могли використовувати їх як шпалери для телефонів. Одночасно пробував фотографувати на телефон. Знову ж таки, не маючи навіть базових знань з композиції кадру та обробки, просто клацав усе, що бачив. Також багато дивився на роботи інших фотографів, щоб зрозуміти, як має працювати фотографія.
Ловити момент
Вперше взяв до рук справжню камеру вже під час повномасштабного вторгнення, влітку 2022-го. Щоб зрозуміти, чи справді мені це потрібно, позичив у колеги стару дзеркалку.
Я не розглядаю фотографію як джерело прибутку, тому міські краєвиди стали для мене ідеальним напрямом. Не потрібна студія чи професійне світло — просто береш камеру, виходиш на прогулянку й намагаєшся помітити щось цікаве. Хоча іноді я дійсно вибираю місце й час, щоб сфотографувати саме конкретний момент.
Наприклад, одного разу я йшов Майданом і побачив, як призахідне сонце відбивається від дзвіниці Софії. Камери з собою не було, тому я повернувся туди наступного дня саме в той самий час, щоб зловити цей момент.
Бачити кадр
— Думаю, найважливіше — навчитися бачити кадр. Техніка, об’єктиви та обробка — це лише інструменти. Звісно, ними теж треба вміти користуватися, проте жодна ретуш не врятує фотографію, де розпадається композиція, і навіть найдорожча камера не зробить вас фотографом, якщо ви не помічаєте красу навколо. Це не об’єктив робить магію, а людина. У гонитві за щастям легко пропустити захід сонця або літню пару, яка повільно йде за руки. Робота фотографа — показувати глядачу ці моменти.
Знаходити спокій
Я приїхав до Києва студентом, і тоді мені подобалося тут абсолютно все: від архітектури та дніпровської зелені до «бетонних джунглів» Позняків і постійного руху на Контрактовій. Також ще не відреставровані павільйони ВДНГ, навіть Хрещатик з усіма його дивними «атракціонами» та фото з голубами, прости Господи.
Проте зараз я не бачу в Києві якогось особливого вайбу. Він сильно розбудувався й ніби втратив душу. Але я досі маю локації, куди приємно повертатися. Якщо ви шукаєте спокою або цікавих кадрів, раджу завітати сюди на пляж за Південним мостом, у Пущу-Водицю, ВДНГ.
Ловити сонце та полювати на зорі
— Найкращим часом для зйомок я вважаю бабине літо. А от зиму не люблю — холод і короткий світловий день зовсім не мотивують брати камеру до рук. Усі мої знайомі дуже чекали на весну. І дійсно, з першим теплом жити стало легше. Люди повиходили з зимової сплячки й пішли ловити сонце. Тому можу сказати, що цієї весни Київ дійсно ожив.
З технічної точки зору найважчою для мене є астрофотографія — вона потребує і певного обладнання, і гарного розуміння налаштувань камери. Моя гордість — перший знімок Чумацького Шляху. Також люблю кадр із Яремча, де місяць сходить над горою Маковиця. Там мені просто пощастило опинитися в потрібному місці в потрібний час.
Якщо казати про улюблену фотографію за почуттями, то тут безальтернативною буде ось ця світлина.
Але взагалі найбільше з усіх моїх фотографій мені подобається ця.
Ловити емоції
Коли фотографую перехожих на вулицях, намагаюся робити це непомітно. Хочеться зловити щирі емоції, а їх, на мою думку, неможливо тримати, якщо людина позує.
Більшість людей реагують нормально: часто просять скинути фото для інстаграму. За весь час лише один раз мене попросили видалити знімок.
Для мене фотографія — про відчуття. Коли бачу щось цікаве, це вже привід закарбувати момент назавжди.
Сторінка в інстаграмі.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Геометрія та магнолія. Як знімати Червоний корпус університету;
Київ на фото. Як знімати та любити;
Рожевий та золотий. Яким бачить Київ художник Олег Савка;
Дорога зі світлом: як будівельник став фотографом;
