Геометрія та магнолія. Як знімати Червоний корпус університету

Один із символів Києва — Червоний корпус КНУ імені Тараса Шевченка. Як його знімати, де шукати геометрію, ботаніку та емоцію? Що ховається у двориках і коли роблять найбільше фото за весь рік? Про це Вікенд розпитав Ларису Кіт, яка працює в університеті Шевченка та п’ять років фотографує легенду.

Лариса Кіт працює в Національному університеті імені Тараса Шевченка з 1994 року. Зараз вона провідна редакторка університетської газети. Газеті вже 95 років, виходить невеликим накладом і має електронну версію.

Останні роки пані Лариса фотографує Червоний корпус і публікує фото на власній сторінці у фейсбуці.

— Здавалося б, сюжету немає, просто емоція. Вийшла на обідню перерву, погуляла, щось сподобалося. У нас так багато хто робить, не тільки я. Цей Червоний корпус так позує, що його не можна не фотографувати. Дуже фотогенічний!

Є одна прикметна магнолія в задньому дворі нашого корпусу. Щосічня я її фотографую, коли вона починає викидати волохаті бруньки. Торік теж фотографувала, січень був теплий. А сьогодні хотіла до неї дістатися, не дісталася. Сфотографувала якусь яблуньку, але на ній вже є бруньки!

Внутрішній дворик у нас теж гарний, там ростуть магнолії, інші дерева. Зустрічаються гарні пташки. Ніколи не бралася їх фотографувати. Щоб сфотографувати птаха, телефону недостатньо, треба спеціальне обладнання, люди до цього мають певну підготовку. Тому просто спостерігаю. На днях сойку бачила, а сьогодні дрозда з жовтим дзьобиком. Вони люблять гуляти там навесні, але виявляється, і взимку нікуди не зникають.

Навесні й улітку зручно виходити в західний портал. Коли сонце сідає, воно підсвічує західний портал корпусу. Коли Беретті планував наш корпус, цей портал задумував зробити центральним, не той вхід, котрий із Володимирської зараз. І тому він так велично збудований, просто проситься на фото.

Коли знімати з західного порталу, можна побачити лінію горизонту, яка йде перпендикулярно нашим доріжкам вздовж корпусу. Це дуже красива геометрія.

Фото, яке найбільш запам’яталося, — це колони Червоного корпусу влітку під час зливи. Навіть намоклі вони не втрачають величі, мають солідний вигляд, позують. У дощ вони стають темнішими, прекрасними. Кияни люблять знімати їх знизу вгору. Це відомий ракурс — на тлі літнього неба.

Ще один ракурс, який не забути, — коли в березні 2022 року на сходах перед входом лежали мішки з піском. Вони утворювали немов амбразуру, крізь яку можна було бачити Шевченка. Виходиш з корпусу, дивишся крізь мішки — і видно пам’ятник.

Завжди подобалося фотографувати Шевченка, але під час війни він у броні й не сфотографувати ніяк. Всередині цієї конструкції, яка його захищає, мішки з піском. Мабуть, туди потрапили якісь насінинки, що з них влітку почали рости дерева. Просто у нього на плечах.

Колись була програма, яка визначала, де найбільше тегають себе на фотографіях люди. Вона відзначала, що популярність корпусу різко зростає першого вересня та коли видають дипломи влітку.