Київські коти та прикраси. Історія художниці з Києва

Вона малює історії київських котів, щоб розповісти іноземцям про війну. Каналізаційний люк з написом «Київ» та тарілка Флоріана Юр’єва надихають її на прикраси. Тетяна Кремень розповіла Вікенду, як воно — зараз бути художницею в Україні.

Тетяна народилася в Києві, вчитися пішла в Київський інститут міжнародних відносин, а працювати — в Міністерство закордонних справ України. Але вже за рік вирішила повернутися до мрії юності — журналістики. Була редакторкою журналу «Кореспондент» та фешн-редакторкою Esquire. Там писала про моду, стиль та проводила зйомки.

Тоді ж вирішила здійснити дитячу мрію та почати малювати.

— Я завжди мріяла малювати, але в родині це серйозно не сприймалося. Тому на курси наважилась піти у 32 роки. Академічному малюнку мене навчав Анатолій Твердий — крутий викладач і культова фігура. А ще мені пощастило потрапити на курс до Павла Макова (всесвітньо відомий український митець).

Тетяна завжди хотіла замальовувати побачене й почуте на київський вулицях, зберігати сценки та діалоги. Але ж фотографувати чи записувати відео не будеш. А от зобразити на папері можна. Вона не соромиться своєї закоханості в Київ:

— Для мене важлива атмосфера. Дуже люблю Рейтарську, тут я не оригінальна. Люблю район Золотих Воріт. Також район Предславинської вулиці, де прожила перші сім років. Закохана в типові київські дворики з зеленню та будиночками сімдесятих років. І частково подобаються місця типу Харківського масиву, особливо ввечері, коли красиві заходи сонця.

Головними героями замальовок Тетяни є не люди, а київські коти та собаки. Їй подобається комічність, рухи та взаємодія цих тварин.

— Я їх розумію та радію від них. У мене завжди були коти, тепер ще й собачки. Це мої головні моделі. Подобається спостерігати за ними та фіксувати їхню взаємодію. До повномасштабного вторгнення у мене в приватному будинку були одна собака та чотири коти. А тепер знайомі полишали своїх тварин, тож зараз уже дві собаки та десять котів, — розповідає Тетяна.

Ідея створити картки з цими тваринами була випадковою. Спочатку художниця просто зображувала улюбленців, але бачила по реакціях, що іншим це подобається. Тоді стала створювати картки й стікери з тваринками, показувати їхні характери та цікаві сценки, учасниками яких вони стають. Монетизувати справу Тетяна почала не відразу. А коли запропонувала роботи деяким магазинам, ті охоче взяли їх на продаж.

На питання про те, як зараз бути художницею в Україні, Тетяна відповідає:

— Чудово! Як на мене, Україна сьогодні — центр всього, що відбувається у світі. Тут багато життя. Як художниці, мені цікаво за цим спостерігати та фіксувати. Щодо фінансового питання — ок, але гірше, ніж було. Проте це не означає, що я поїду закордон. З початку війни я не виїжджала, лише на фестивалі.

Один із них був у німецькому Ерлангені. Там я представляла комікси, присвячені війні. Це історії про котів, які живуть у київському дворі та не розуміють, що відбувається, чому все змінилось. Спочатку я зробила комікс для внутрішнього ринку, але перед фестивалем оперативно перекладала та домальовувала. Іноземці не люблять, коли з ними прямо говориш про війну. А через котів сприйняли добре.

Розробка прикрас — один з напрямків творчості Тетяни. Серед робот вона виділяє підвіски зі срібла у вигляді каналізаційного люку з написом «Київ».

Остання робота — каблучка-референс будівлі-тарілці Флоріана Юрʼєва біля Либідської. Дизайнерка високо цінує геній цього архітектора.

— Я її придумала та намалювала за дві години, поки чекала в черзі на кордоні в Перемишлі. Десь місяць розробляли, потім місяць виготовляли. Допомогли з цим в Київській ювелірній школі. Камінь всередині каблучки змінний, є фіаніт і цитрин. Метал — срібло.