Хворіти для того, щоб поласувати смаколиками та відмовлятися від бридкого молока, лікуватися у родички Грушевського та засинати з сімейним альбомом. Киянка Ірина Бондарєва поділилася з Вікендом спогадами про те, чим займалася під час нездужання у дитинстві.
Моє дитинство до 13 років пройшло на вулиці Борщагівській. Малою я дуже любила хворіти. Перш за все тому, що знала точно: мені дозволять їсти улюблені малесенькі мариновані опеньки і вишневе варення!
Гриби восени збирали в лісі, маринували і закатували. Відкривали банки зазвичай тільки на свята. Вишневе варення я могла їсти на сніданок, обід і вечерю, тому мене обмежували. Ну а якщо дитина хворіла, то тут вже відмови не було!
І от, наївшися грибочків і закусивши вареньком, я умощувалась зручненько у великих подушках, під величезною пухнастою ковдрою і просила бабусю дати мені товстенний сімейний альбом і вирушала до паралельного світу… З невимовним трепетом повільно перегортала сторінки, довго й уважно вдивлялася в обличчя бабусь, прабабусь, дідусів, прадідусів, їхньої численної рідні, яких я ніколи не знала. Особливе задоволення мені доставляли світлини, на яких мої батьки, їхні брати і сестри, бабусі й дідусі були малими дітьми. Годинами сиділа я над тим альбомом, поки не засинала з ним в обіймах.
Наступним «номером програми» було розглядання, а пізніше й читання деяких прекрасних книжок з великої дідусевої бібліотеки. Найулюбленішими були казки Андерсена, величезна товста книга Лєрмонтова і «Пригоди барона Мюнхаузена». У цих книжках були неймовірної краси ілюстрації. Роздивляючись їх і занурюючись у той чарівний світ, на кого я тільки не перетворювалась і ким тільки не була в своїй уяві, в яких пригодах і мандрах тільки не побувала!
А ще я радісно хворіла тому, що до мене викликали улюблену лікарку Валерію Назарівну Грушевську. Вона була дружиною дідусевого найліпшого, ще з часів гімназії, друга Анатолія, племінника Михайла Грушевського. Вони дружили усе своє, на жаль, дуже коротке життя. Мій дідусь помер у 48 років, лишивши 40-річну бабусю з чотирма дітьми, Анатолій пережив його не надовго.
Валерія Назарівна працювала у лікарні імені Калініна лікарем-педіатром у пологовому відділенні, де я і народилась. Вона лікувала майже всіх дітей в нашій родині до глибокої своєї старості. Її важко було назвати красивою зовні, але душа була неймовірно красивою. Вона розмовляла дуже тихо, лагідним голосом, такими ніжними інтонаціями, що дитина одразу була сповнена довіри. Які в неї були люблячі руки, як вона відчувала кожну дитину!
Я чекала її з нетерпінням, хоча лікарів взагалі боялася страшенно. Коли вона прослуховувала легені, заглядала в горло, щось лагідно, спокійно запитувала, я перебувала під якимсь чудовим гіпнозом, у повній гармонії.
Після огляду і рекомендацій бабуся пригощала Валерію Назарівну, вони пили чай з пирогами і розмовляли. Я, вже в повній ейфорії, слухала ці розмови, спогади про покійних чоловіків, батьків. Журчання їхніх тихих голосів заколисувало мене, і я дрімала потроху, щасливіша зі щасливих.
Зовсім вже перед сном бабуся натирала мене якимись оліями, кутала у свою теплу хустину, поїла травами з медом і кип’яченим молоком. Яка ж то була гидота — оте гаряче молоко з содою, маслом і медом, та неминуче з пінкою! Як таке можливо пити?
Довго і нудно мене умовляли, потім вже були якісь погрози. Врешті решт якимсь дивом у мене вливали кілька ложок.
Минув час. Я лікувала сина, потім онучку. Багато чого пам’ятала з того, що казала Валерія Назарівна, і ніколи більше не зустрічала серед лікарів хоч трохи когось схожого на неї.
Опеньки я не мариную, не закатую, хоч і дуже люблю гриби. Варення з вишні варю завжди, але воно має схильність закінчуватися ще до Нового року (не без моєї допомоги). Молоко так і не полюбила.
Сімейні альбоми із задоволенням переглядаю і сьогодні, особливо, коли хворію. Там усередині, на тих світлинах такі прекрасні, рідні обличчя з далекого-далекого, майже нереального, іноді здається, життя.
Піду випʼю чаю з імбірем, лимоном і медом. А ще у морозилці є дуже смачна свіжа малина і вишня, трохи пересипані цукром.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Баба Куця, лыжи и кружок туризма: детство на Лесном;
Вий, Ковпак и Тотоша: детство на Институтской;
Детство на Сенном: пес, трамвай и Нарния на ступеньках;
