Цей вірш наспівують і проговорюють мільйони українок в усьому світі. Як з’явилося на світ знамените намовляння та чому відгукнулося в серцях? Вікенд розпитав Людмилу Горову про вірш «Враже», нову книгу та відьомську силу.
— Ти відьма?
Яке хороше питання! Звісно, я відьма. Ба більше, можу довести, що й ти відьма! Стрибала в дитинстві в «резинки»? Пам’ятаєш, як програвали, то починали чарувати — повторювали «щоб ти збилась, щоб ти збилась»? І воно працювало.
Наступний дитячий досвід відьмування — це відома формула, коли на молодий місяць треба казати:
Місяць молоденький, В тебе ріжок золотенький. Понеділок з вівторком, середа з четвергом, П’ятниця з суботою, неділя — одиниця. Хто мене любить, нехай мені присниться!
Мовчу вже про коридори з дзеркалами, записки під подушку. У нас завжди було повно всякої ворожби. Кажуть, що всі українські жінки — відьми, то десь так і є.
— Коли та як ти написала знамените «Враже»? Це поезія чи намовляння?
Це була моя персональна психотерапія. Я вибрала форму обрядового намовляння. Коли його називають прокляттям, я розумію, що людина трохи не в темі. Спеціально шукала, що зазвичай пишуть у намовляннях. В якомусь діалозі в інтернет-групах прочитала рядки «слово моє липке, слово моє кріпке». Вони мені так відгукнулися!
Тоді відбувалися такі страшні речі, що психіка не була до них готовою. Зараз у нас уже включилися захисні механізми, ми навчилися заморожувати емоції, щоб витримувати певні новини. А тоді я не могла говорити ні з чоловіком, ні з людьми, в яких жила на той час. А носити це в собі було нестерпно.
Обговорювати з психотерапевтом теж не вдавалося. Один з терапевтів, які мені подобалися, пішов у територіальну оборону в перший же день. Другого я боялася турбувати. Мені здавалося, що нам усім зараз важко, тому неправильно намагатися видертися на ручки людині, якій самій треба на ручки.
У мене не залишалося іншого засобу, крім як виписати все у вірші. Я зробила це, щоб звільнитися, екологічно прожити емоції. Кілька разів підбиралася й відступала. У мене є вірші, які я сіла й написала. Цей не з таких. Я його виношувала.
— Коли ти зрозуміла, що вірш став шалено популярним? І як пояснюєш цей феномен?
Загалом це вірш про жінок, а Відьма — архетип, використаний для передачі образу. Не про тих, які на передовій і можуть трансформувати свої емоції в конкретну відповідь. А про тих, хто в окупації або далеко від країни. Вони не можуть вчинити протидію, не мають ґрунту для проживання емоцій. Саме тому з’явилося «сію».
Я виписувала його як терапевтичну штуку. Ми тоді заціпеніли та не знаходили способу вирватися з заціпеніння. Ці рядки допомогли мені. А ще я використала архетипи та форму, яка дуже резонує з нами. Начебто розступилися хмари, прийшла твоя прабабуся й каже: «А тепер все буде добре, весь рід стоїть за тобою, ми ділимося енергією роду. Ти маєш шалену силу». Коріння дійсно дає таку силу, то потужна зброя. Ідеологічно вона чи не найсильніша.
Я написала, майже вночі запостила в фейсбук і пішла спати. А вранці зазирнула в стрічку й побачила якусь фантастичну кількість лайків та репостів. Не пройшло й доби, як у мого вірша обрізали авторство й почали постити без автора. Я думаю, така народизація — спадок совка, пролетарське ставлення до інтелектуальної власності.
Потім мені показали футболки з надрукованими цитатами з «Враже». Причому люди були певні, що я зрадію тому, що хтось вкрав мою цитату і використовує з комерційною метою, заробляє на популярності зробленого мною.
А про другий бік народизації я подумала, коли мені написала одна пані: вони з дітьми в школі обговорювали цей вірш, коли вивчали народну творчість. Вони знаходили аргументи, чому його можна вважати народним, попри те, що він має автора.
Народний — визнання, що для великої кількості людей це важливо, що в цьому вірші прошита наша спільна ідентичність. Не ідентичність мене, авторки й жінки, а мене як частини великого народу. І через цю глибоку причетність цей вірш сприймається як народний.
— Скільки є музичних втілень у «Враже»?
Митці трепетніше ставляться до авторського права. Тому музиканти зверталися до мене, я давала повний карт-бланш. Є вже три пісні й одна джазова композиція. Усі три пісні мені подобаються, і всі вони відрізняються від того, що звучало у мене в голові. Причому Енджі Крейда була третьою, хто написав музику на цей вірш.
Першим був Слава Трибухівський, він замислив композицію для виконання а капела. У нього це поминальна для ворога. Другою була Олеся Чайка, у неї вийшла наче балада. Я наспівувала то один варіант, то другий, то третій. У Енджі був кліп, мабуть, тому її варіант і став таким відомим.
— Як вдалося так швидко видати книгу? Які твори туди увійшли?
Колись мій чоловік Руслан Горовий з двома кумами створили видавництво, якому я придумала назву «ТаТиШо». Воно маленьке, майже родинне. Нещодавно ми випустили книгу, туди увійшло написане з 2014 року, зокрема й «Враже». Намагалися зробити все максимально швидко, встигнути до подорожчання, щоб книга була доступною за ціною.
Книжка коштує 150 гривень, придбати її можна, написавши на сторінку видавництва у фейсбуці.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Премія за війну: як перемагали в літературі;
«Віват» у Києві: як відкрилася харківська книгарня на Подолі;
Історії та вигадки: які книжки про Київ почитати;