У різні часи Щекавиця мала репутацію містичну, кримінальну, мистецьку. А тепер отримала ще й пікантну. Вікенд гуляв із гідом Павлом Ковальовим, щоб більше дізнатися про історію гори та її таємні стежки.
Наприкінці вересня у відповідь на погрози ядерного удару від Путіна, кияни стали планувати масову оргію. Місцем проведення жартівники призначили Щекавицю.
Легенди про Щекавицю:
Це гора, на якій «сидів» один із засновників Києва — князь Щек
Це місце, де гадюка вкусила Віщого князя Олега та де його поховали
Про могилу згадує «Повість временних літ:
«І погребли його на горі, що зветься Щекавицею. Єсть же могила його й до сьогодні. Називається та могила Олеговою». Щоправда, могилу достеменно так і не знайшли, але квест з її пошуку розважав киян багатьох поколінь.
Це одна з Лисих гір, де відьми з чортами танцювали
З 1770-х до 1930-х на Щекавиці знаходилося одне з головних міських кладовищ, до якого вела вулиця Погребальна (нинішня Олегівська). А що є на сучасній Щекавиці? Круті котеджі та невеличкі будиночки, мечеть і церква, військова частина та радіовежа — колишня «глушилка західних голосів».
Окрім Олегівської, піднятися на гору можна й іншою вулицею — Лук’янівською. Якщо йти нею, то проходимо повз Церкву адвентистів сьомого дня, де на невеличкій закритій території розмістилися не лише храм, а й готель.
А на Олегівській наприкінці 1980-х у будинку №10, що належав хореографу Дмитру Федоріву, збиралися колишні політв’язні та члени Української Гельсінської Спілки, певний час мешкав В’ячеслав Чорновіл, проводили вечір пам’яті Василя Стуса.
У часи перебудови Щекавиця стала одним із найвідоміших постачальників самогону. Влада тоді ввела в дію так званий «сухий закон», який обмежував вживання алкоголю. Населення відповіло традиційно — розквітом самогоноваріння. Навіть в якомусь відомому серіалі про гучні кримінальні справи минулого під час розслідування вбивства міліціонерам доводиться завітати до коханки вбитого, яка жене самогон на Щекавиці.
Другою кримінальною спеціалізацію місцевості, вже в дев’яності роки, стало розбирання крадених автомобілів. Це був більш-менше постійний «бізнес» населення.
Ще одна особлива категорія мешканців Щекавиці — це художники. З 1993 року тут знаходився класичний сквот — митці захопили покинуті приміщення під майстерні та житло. Згодом сквот перетворився на таку собі вуличну галерею.
Це була гучна та весела тусовка: вони крали в сусідів курей і виставляли на вулиці дивні артоб’єкти, які потім знищували місцеві безпритульні. Якось художники побачили, що екскаватор на вулиці випадково розкопав чийсь льох, де раніше зберігали та варили самогон. При цьому пожити в сквоті вважалося престижним. Дехто з відомих нині мистецтвознавців так і робив.
Розмальовані бетонні фігури на самій Щекавиці — це одна з композицій, створених художниками зі сквоту на Олегівській. Композиція називається «Трініті». Творці не змирилися з тим, що їхні вуличні роботи постійно ламали то місцеві безпритульні, то міліція: держава не схвалювала не затверджене нею мистецтво. Тому Трініті став особливим творінням — композицією з залізобетонних об’єднаних призми, циліндра та куба. Знищити його вандалам практично не під силу. Усі три фігури мають висоту 108 см. Як пояснювали художники, це число вважається сакральним для індуїзму та буддизму. А ще перший політ людини у космосі тривав 108 хвилин.
Не знаючи цієї історії, складно пояснити появу цих фігур на горі. Тому кияни часто вигадують всілякі легенди про їхнє походження. Художники сквоту деякий час розважалися тим, що збирали такі легенди. І зараз мистецтво не покинуло цю місцевість: у будинку №39 знаходиться артгалерея.
Якщо піднятися вулицею вище, потрапиш до так званої мусульманської зони. Тут знаходиться мечеть, будується житловий квартал у східному стилі та збереглися мусульманські поховання. Це був не офіційний, а скоріше імпровізований цвинтар, який виник у 1918 році.
При підйомі на гору обов’язково треба зупинитися біля місцевої знаменитості — паркану будинку № 43-А. Брама складена з типової жовтої київської цегли з вмурованими старовинними клеймованими цеглинами.
Дорогою зазирніть у затишні місцеві двори, а також спробуйте порахувати котів. Наш гід Павло стверджує, що котів тут неймовірно багато, він знайомий майже з кожним і засвідчує: місцеві коти сповнені неймовірної поваги до себе.
Зараз поряд із житловими будиночками, на території колишнього цвинтаря йдуть напівлегальні розкопки. Кажуть, начебто докопалися вже до архітектури ХІ чи навіть Х століття. Що буде з цією територію далі, невідомо.
Проходимо повз будинок 44. Далі починаються гаражі. Дорогою нам періодично зустрічаються компанії людей, які таємничо посміхаються й питають: «Ви на оргію?»
Серед гаражів — особлива атмосфера. Ходити тут на самоті нікому не радили б навіть удень. Але завдяки історії з оргією народу багато, тому зараз не страшно. Доповнюють атмосферу зарості конопель. Нарешті крізь шпаринку між гаражами, потрапляємо на саму гору. Якби не наш гід, знайти прохід було б дуже складно.
Ідемо стежкою до оглядового майданчика повз дерево, прикрашене годівничками, кольоровими стрічками, восковими фігурками. Це так зване дерево Юліани, київської відьми, яка облаштувала собі тут місце для поклонінь Стрибогу та різних містичних обрядів. У неї, як у цілком сучасної відьми, є і свій сайт, і канал в ютубі.
Нарешті, виходимо на вершину, де бачимо той самий артоб’єкт Трініті та купу людей. Але замість участі в оргії всі вони п’ють, їдять і спілкуються. А може, саме так кияни й уявляють сучасну масову оргію?
Наш гід розповідає, що колись на Щекавиці проводилися майовки, але то були не робітничі збори. У травневі вихідні сюди приходили студенти Могилянки «і вчиняли тут діяння буйні» настільки, що чув їх весь Поділ. Можливо, народна пам’ять та свідоцтва про ті майовки й надихнули сучасних жартівників на історію з оргією.
Наступна екскурсія Кудрявцем і Щекавицею за посиланням.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Як відьма скаже: коли слово стає зброєю;
Розваги в темряві: чим займаються кияни без світла;
Гуртожиток, піца та кіно: пригоди італійки в Києві;
