Маскуватися під кабана та носити костюм: наукові дослідження в Чорнобилі

Після катастрофи на Чорнобильській атомній станції ця місцевіть стала унікальною для проведення наукових досліджень. Що та як там досліджують та як українські вчені працюють із закордонними? Видавництво «Віхола» надало Вікенду фрагмент із книжки «Страшне, прекрасне та потворне в Чорнобилі» Олени Паренюк та Катерини Шаванової.

Катастрофа на ЧАЕС дала потужний поштовх розвитку радіобіології та радіоекології, тому що направду не було іншого вибору. Територія СРСР була забруднена, країна не хотіла допускати іноземних учених на свою територію. Отже, довелося радянським науковцям ставати експертами самостійно. Відтоді — з моменту аварії — дослідження проводять безперервно (йбн рсн серйозно вплинула на дослідження 2022 року), що робить українську школу в цих науках однією з найпотужніших у світі. За 35 років українські вчені (звичайно ж, разом з міжнародними колегами, адже наука зараз — це справа спільна) провели доволі багато досліджень біологічних наслідків радіонуклідного забруднення екосистем. Установлено радіобіологічні ефекти на різних рівнях організації біологічних систем — від молекулярного до популяційного. Розроблено практичні підходи, що сприяють пом’якшенню негативних для людини і біоти загалом наслідків хронічного опромінення.

Але для нас завжди було дивним, що наука в зоні відчуження не буяє буйним цвітом: здавалося б, такий полігон, де можна випробовувати, певно, будь-які радіобіологічні гіпотези, проводити масштабні генетичні експерименти, продумувати біологічний захист для космічних кораблів.

Зараз у Зоні настає час науки, яка дивитиметься у цікавезне майбутнє, а не лише в героїчне минуле.

І все ж історія наукових досліджень у зоні відчуження варта окремого серіалу. Це завжди історія ентузіазму, самопожертви, глибинних знань і виходу поза зону комфорту. Завжди — гімн міжнародній співпраці, цікавості людей одне до одного та до світу, що їх оточує. Це історія любові до науки — та готовності пізнавати нове попри будь-що.

Уже доволі давно наука — це не про візіонерів, що живуть у вежах зі слонової кістки, читаючи фоліанти та пишучи листи в наукові журнали. Наука зараз — про сильні багатопрофільні колективи, що об’єднуються заради того, щоб розгадати загадку природи, змогти навчитися її трюків, а потім використати знання на благо. І всі вони часто-густо збираються під гостинними дахами у зоні відчуження, аби обговорити науку, літературу, майбутнє та багато-багато іншого.

Фактично науку в зоні відчуження можна розділити на два кластери:

• технічний — там, де досліджують ядерну та радіаційну безпеку, конструкції сховищ для радіаційних відходів, відпрацьованого ядерного палива, об’єкта «Укриття», лавоподібних мас, що містять уран і плутоній та потроху руйнуються під дією води й мікроорганізмів. Науковці носять в офісах костюми-трійки, а також знаються на костюмах хімічного та радіаційного захисту і напевне знають, скільки саме шарів рукавичок треба надівати, заходячи в НБК;

• біологічний — ті науковці, що в польових умовах, маскуючись під диких тварин та туристів, мімікрують під кабанів, ведмедів і конячок Пржевальського. Вони точно знають, куди мігруватиме підлий та дуже радіоактивний хлор, що їдять риби в найрадіоактивнішій водоймі зони відчуження, де найбільше різноманіття бактерій, де заховалися миші та хто їх з’їв, де шукати насправді забруднені гриби (а не лише на Житньому ринку в Житомирі), які частинки дійсно гарячі, звідки і куди летять птахи, який вигляд мають мордочки кожної тваринки в Зоні, де знайти арабідопсис у зоні відчуження та скільки мікрозивертів треба набрати для гормезису. Ці люди полюбляють польову форму, свіже повітря та надійні лопатки для відбору проб.

Дослідження в зоні відчуження — надзвичайний приклад того, як наука долає всі кордони. Заходячи на сайт кожної наукової інституції, ви побачите перелік міжнародних установ-партнерів. За цими сухими списками ховаються години наукових дискусій та суперечок, літри випитого вина та децибели сміху, що трапляються з вами під час обговорення всього на світі.

ПРИГОДА

Той момент, коли навіть чорнобильські гриби засмагають, а ти — ні. Якось журналісти ТСН написали новину про грибки зсередини «саркофага» ЧАЕС, що «живляться радіацією». Якщо трошечки погуглити, можна знайти ще декілька публікацій ТСН і в «Урядовому кур’єрі», де розповідають про грибок із самої середини «саркофага», що просто-таки з’їдає радіацію. Статті захоплюють, наукові горизонти — неосяжні, а ефективність співпраці вчених зі Стенфорду з нашими бюрократичними машинами — просто фантастика! (Маємо ми досвід вивозу із зони відчуження навіть низькоактивних проб, ага.)

І тут ми дібралися до першоджерел. Учені зі Стенфорду провели дослідження з Cladosporium sphaerospermum на МКС і побачили, що 2-міліметровий шар цих мікроорганізмів може на 2% зменшувати дозу для того, що розташоване під ним.

І насправді це дуже цікавий і прикольний результат, що відкриває дорогу для біотехнологій у сфері радіаційного захисту! Але погано корелює з новинами в масмедіа…

Ну, і вишенька на тортику.

Виявляється, що мікроорганізми для роботи науковці купували в біотехнологічній лабораторії в Міннесоті (штам номер ATCC® 11289™ отримано з Microbiologics (St. Cloud, Minnesota, USA), номер за каталогом — 01254P).Ці мікроміцети бачили Україну лише у своєму прокаріотичному сні.

А єдина згадка про Чорнобиль у статті виглядає так: «It has been well-documented that C. sphaerospermum can survive and even thrive in environments with extreme radiation levels on Earth (e. g. Chernobyl)* 27». Тобто автори ніде в статті не говорять про те, що грибок хоч якимось чином пов’язаний із Чорнобилем, який згаданий лише як приклад місця з підвищеним радіаційним фоном.

Саме тому так важливо читати першоджерела.