Радянська школа виховувала не особистостей, а слухняних гвинтиків. Зараз ті заборони можуть здаватися божевільними. Історик Олександр Вітолін згадує обмеження, які вводили влада та шкільні адміністрації.
Право залишитися скаутом
На початку XX століття на українських землях, які входили як до Російської, так і Австро-Угорської імперії, поширився скаутський рух. Девіз скаутів мотивував стійко витримувати всі життєві перипетії: «Будь готовий!»
Радянська влада швидко заборонила скаутів, організаторів арештували. Але сама ідея дитячої організації владі настільки сподобалась, що в СРСР започаткували піонерію з гаслом «Завжди готовий!» А до скаутів виховували ненависть за допомогою кіно й літератури.
Право мати батьків
Найстрашніша заборона — бути дитиною своїх батьків. У розпалі репресій «ЧСИР» (члени родини зрадника батьківщини) ризикували стати обвинуваченими.
Діти, виховані радянською пропагандою, опинялися перед складним вибором: вірити у батьківську невинність чи публічно зрікатись батьків. Зрозуміло, що звинувачення були фіктивними. Але дітям «ворогів народу» доводилось відчувати на собі агресію не тільки від влади, а й від учорашніх друзів.
Право святкувати Великдень
У Радянському Союзі офіційно релігію не забороняли, але вірян переслідували. У двадцяті роки минулого століття на Пасху влаштовували антирелігійні марші й концерти. Згодом Великдень оголосили робочим днем.
Суботники та недільники мали відволікти вірян від свята. Відмовитися від безплатної роботи у вихідні не дозволялося. Загалом суботники пропаганда подавала як безцінне надбання.
У другій половині XX століття на Пасху біля церков чергували дружинники та правоохоронці, які встановлювали особистості вірян. До таких патрулів залучали вчителів і активних піонерів. Учнів, які наважувалися відвідати церкву й були упізнані, «проробляли» на шкільних зборах.
Право на вибір школи
Інститут прописки, запроваджений радянською владою, по суті повторив практику закріпачення. Більшість громадян були змушені працювати, лікуватись і навчатись за місцем прописки. Лише деякі учні могли змінити місце навчання завдяки хабарям чи наказу зверху. Якщо у школяра не складалися стосунки з класом, вчителями, часто йому доводилося терпіти це до кінця навчання або кидати школу.
Право не носити форму
У радянській школі існували суворі правила щодо шкільної форми. Будь-які спроби вирізнятися швидко придушувалися. Молодь у джинсах і мініспідницях була однією з улюблених тем радянських карикатуристів. Вчителі не відмовилися від контролю за зовнішністю навіть після того, як шкільну форму скасували за законом.
Право на зачіску
Довге волосся у хлопчиків у радянській школі викликало ірраціональну фобію. Хтось казав про боротьбу з рухом хіпі, хтось вбачав бітломанію. Але довге волосся школярів могло бути просто способом самовираження.
Разом із тим у класах учні бачили портрети російських революціонерів — з довгими волоссям та бородами.
Право на дипломат
У 1970-х роках у СРСР почали з’являтися дипломати. Зручні стильні шкіряні валізи першими стали носити працівники міністерства закордонних справ. Від них мода пошилася й докотилася до школи. Але у школах дипломати намагалися заборонити. Наприклад, казали, що дипломат псує поставу. Проте згодом Радянський Союз став сам виробляти «дипломати», тож від заборони довелося відмовитися. Школярі отримали право носити підручники в дипломатах.
Право на прикраси
Віктор Некрасов у спогадах описав київську юрбу 1920-х років.
«Дівчатка — в ситцевих сукнях по коліно, коротко стрижені, іноді з гривкою, іноді без. Інших зачісок не було. Каблучок, намиста і сережок теж не було — ознака міщанства. За обручку вигнали б з комсомолу. Вуста не мазали, брови, вії в природному вигляді. Загальний колір юрби — сірий, темний. Нічого яскравого, помітного».
Часом школяркам дозволяли носити скромні сережки. Але згодом намагалися заборонити і їх. Хлопці про сережку в вусі й не мріяли. Однак моднику з сережкою у вусі слід було боятися вуличних хуліганів більше, ніж директора школи.
Право на макіяж
У СРСР не було асортименту, який сьогодні є на українському ринку. Одна помада, одна туш для вій, пудра — ось склад типової радянської косметички. Однак навіть нафарбованих вій чи губ було достатньо, щоб школярку відправили вмиватися.
Право на жувальну гумку
Жувальна гумка з’явилась у Радянському Союзі вже наприкінці його існування. Найбільше цінувалися яскраві вкладиші, але надути й лопнути велику бульку теж було неабиякою втіхою. Варто було зробити таке, як учень одразу чув від учителів, що жуйка псує зуби або викликає виразку. І добре, якщо при цьому не згадувалися міські страшилки на кшталт того, що іноземці роздають жуйку з лезами чи склом.
Право на ліву
Радянська школа вважала, що ліворуких учнів обов’язково слід перевчити писати правою рукою, бо всі мають бути однаковими. Якщо ви пишете правою, як автор цієї статті, то просто уявіть, що від нас агресивно вимагають писати лівою рукою замість правої.
Право на індивідуальність
Замкнутість, нездатність пристосуватися до колективу псували долі нетовариських учнів. Характеристика «індивідуаліст», «відщепенець», «одноосібник» могла поставити хрест навіть на мрії про вступ у гарний виш.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читати також: Мертві мови та фехтування: чого вчили в школах Києва;
Педагогічний армагедон: як навчали в старому Києві;
Гультяї та генії: як у старому Києві студенти грали та нове відкривали;
Бійки, знущання та крадіжки: як розважалися київські гімназисти.
