Бути звичайною чи неповторною, не такою, як всі? Кохатися, віддаватися, битися та сваритися чи жити в уявному світі? У Києві поставили найвідомішу післявоєнну п’єсу Америки. Вікенд побував на передпоказі вистави про звичайне життя й розказує про побачене.
Ставити «Трамвай “Жадання”» вигідно. Це зрозуміла історія про стосунки та повоєнне життя. Сестри Бланш і Стелла Дюбуа жили геть різним життям. Старша залишилася в родинному маєтку «Мрія», намагалася зберегти його, працювала вчителькою. Молодша втекла з дому й закохалася в Стенлі Ковальського, колишнього вояка.
Тепер старша сестра в модному вбранні та з елегантними валізками з’являється в орлеанських нетрях. Вона вривається в звичне життя з походами в бар, покерними посиденьками, п’яними сварками. І все змінюється. Що реальне, що вигадане, де правда і чия вона? В цьому будемо розбиратися разом з героями.
Що треба знати: це психологічна драма, поставлена за п’єсою Теннессі Вільямса — найуспішнішого драматурга післявоєнних десятиліть.
У популярності твору є небезпека. Адже досвідчений глядач навряд чи втримається від порівнянь. Матеріалу для цього чимало. Історія мала шалений успіх на Бродвеї, її ставили на британській сцені. А ще екранізували: оскарівська стрічка з Вів’єн Лі та Марлоном Брандо, пізніше варіант із Алеком Болдуіном та Джессікою Ленг.
Що треба знати: це історія, сповнена відвертої еротики.
Цікаво спостерігати, як по-різному показують режисери взаємодії чоловіків і жінок у цій історії. Творцям важливо втриматися від повторів рішень, знайдених у вдалих постановках.
У театрі Франка ця історія йде в постановці Івана Уривського. Тож театру Лесі Українки варто подякувати як мінімум за сміливість. Але можемо не перейматися за конкуренцію між театрами, бо квитків на «Трамвай “Жадання”» на найближчі покази вже немає. Начебто є трохи на березень. Але варто поквапитися.
Що треба знати: тут будуть рефлексії після пережитого, травми й насильство. Хоча це все ще історія про стосунки й буденне життя.
Зараз існує глядацьке побоювання, про яке мало говорять вголос, але часом говорять між собою. Глядач не хоче, щоб йому робили боляче. Але водночас його чіпляють саме ті вистави, творці яких не зважають на це бажання. Ті, які можуть в обгортці легкості й звичайності подати щось крихке, болісне та гарне водночас. І ця вистава саме така.
Олена Червоненко в ролі торговки Юніс додає колориту та робить нас, глядачів, своїми, з перших митей дійства. І от ми вже наче сусідки. Проводжаємо чоловіків на зміну на завод, прибираємо наслідки їхніх нічних гулянок з друзями.
Режисерка Олена Щурська та Пилип Нірод, який розробив костюми та сценографію, показують у першу чергу героїв. Тому декорації та реквізит відверто умовні та мінімалістичні. Водночас їм вистачає театральності в кращому розумінні. Головне завдання лягає на акторів. Наталя Доля, Ольга Гришина, Олександр Валюк та Дмитро Савченко відіграють історію на повну. Діалоги сповнені динаміки, не провисають і не дають відірватися, незважаючи на тривалість.
Що треба знати: хронометраж вистави — дві з половиною години.
Доводилося чути від глядачів таку градацію: є вистави, на які соромно ходити, бо від них тхне нафталіном. І є ті, що торкаються чогось глибоко в середині. Ця постановка саме таке, вона точно залишить відбиток.
Національний академічний драматичний театр імені Лесі Українки
Адреса: вулиця Богдана Хмельницького, 5.
Прем’єра вистави: 24 січня.
Квитки на вистави за посиланням.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Королеви та відьми. Режисер Уривський і його вистави;
Театри Києва без черг і розчарувань. Підказки початківцям;
Театральний туризм. Чому кияни їздять за мистецтвом;
Гайд для глядача. Як зробити зустріч з театром імені Франка ідеальною;
