Театральний туризм існує. Люди подорожують в інші міста, щоб відвідати театр. Одні їдуть за столичними хітами, інші — заради місцевих вистав. Оглядачка Вікенду розповідає про власні відкриття та досвід київських глядачів.
Рік тому я отримала запрошення поїхати на вікенд у Львів. Ми обговорили готель, заклади та програму. І я згадала, що там тепер працює один з моїх найулюбленіших театральних режисерів Максим Голенко, чиї нові постановки демонструються винятково у львівському театрі імені Марії Заньковецької. Афіша повідомила, що саме в потрібну суботу відбудеться омріяна вистава, і в залі ще багато вільних місць. Усе складалося ідеально!
Ми цілий день гуляли містом, потім повернулися в готель, щоб змінити туристичний одяг на пристойне вбрання, встигли випити по келиху ігристого в буфеті театру й навіть сфотографувалися в фоє з самим Голенком! Наступні кілька годин ми насолоджувалися виставою «Вороги. Історія любові». А потім повечеряли в затишному ресторані, обговорюючи побачене. Це було без перебільшення чудово! Театр точно став родзинкою подорожі.
Спочатку тішилася зі свого унікального, як я вважала, досвіду. Згодом помітила, що дедалі більше киян опановують новий тренд — їздити за театральним мистецтвом в інші міста.
У середовищі театральних туристів можна помітити дві основні течії.
Частина киян їздить в інші міста подивитися вистави, на які неможливо потрапити у столиці через ажіотажний попит. У першу чергу, це стосується «Конотопської відьми» режисера Івана Уривського. Кмітливі київські театрали швидко збагнули, що замість купівлі дорогих квитків на olx у шахраїв можна розумно відстежувати гастролі вистави в інших містах. Тоді вартість двох спекулятивних квитків в партері київського театру Франка буде дорівнювати вартості повноцінної дводенної подорожі у Львів, Луцьк чи Кривий Ріг з відвідуванням «Конотопської відьми» в місцевому театрі. В одному з інтерв’ю Іван Уривський пригадав, що навіть в Кишиневі на гастролях Конотопської відьми глядачі розповіли, що приїхали з Києва спеціально на виставу.
У грудні ще плануються покази Конотопської відьми у Франківську, Житомирі, Чернівцях. Тож багато киян вже купили квитки й збирають валізи для невеликої театральної подорожі.
Здебільшого це новачки серед театральних туристів. Вони тільки відкривають можливість поєднати театр з туризмом за обставин, зумовлених великим попитом на квитки у столиці. Але київський театр Франка почав возити на гастролі й інші популярні вистави: «Безталанну», «Марію Стюарт», «Украдене щастя». Маю підстави вважати, що кількість поїздок за бажаними київськими виставами в регіони буде зростати. А перелік вистав і географія показів — розширюватися.
Інша частина мандрівників — це досвідчені київські театрали. Вони знають всі зіркові постановки не тільки в рідному місті, а й за його межами. Вони стежать за всіма українськими театральними прем’єрами, мають своїх фаворитів серед режисерів і акторів. І, звісно, регулярно відвідують найкращі постановки на сценах українських театрів.
Наталія Єрьоміна розповідає про свій перший досвід театрального туризму: у 2003 році вона відвідала львівську оперу. Поступово почала стежити за українськими режисерами й навіть планувати подорожі по Україні відповідно до афіш театрів. До повномасштабного вторгнення географія була найрізноманітніша: Одеса (ранні роботи Уривського: «Одруження», «Турандот»), Львів («Перехресні стежки», «Гамлет»), Івано-Франківськ («Даруся», «Енеїда», «Гамлет», «Модільяні»), Луцьк, Рівне, Полтава, Харків. Війна, на жаль, призупинила ці поїздки, але захоплення театральним туризмом залишається, і поїздки обов’язково відновляться за найменшої можливості. Бо поєднання подорожей і театру — це любов.
— До повномасштабного вторгнення ми часто їздили з Києва у Львів до національного театру імені Заньковецької, — підтримує Олена Іщенко. — Любили там «Різдвяну ніч», «Шаріку». Перегляд вистав обов’язково поєднували з прогулянками містом. Цього року, щоб трохи розвіятись, вперше з початку війни їздили на прем’єру «Червоної Рути». Вистава шикарна! Після перемоги продовжимо подорожувати театрами країни.
Дехто тільки починає відкривати для себе цей вид туризму та дозвілля. Світлана Левітас їздила в Івано-Франківськ на виставу «Модільяні» з Олексієм Гнатковським, бо цінує талант актора, а крім того захоплюється біографічними історіями про художників. Вважає, що театральний туризм як явище згуртовує дуже різних людей і вселяє почуття гордості за свій народ і його здобутки. А Лідія Юзова завітала в Рівне, щоб відвідати театральну виставу «Зерносховище». Зазначає, що це була чудова нагода присвятити вікенд знайомству з містом, в якому раніше не бувала. І планує продовжувати досліджувати театральне мистецтво в інших містах.
Якщо ви ще не в тренді, саме час приєднуватися. Театральний туризм розширює горизонти, відкриває нам і мистецтво, і країну. І формує приємні спогади.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Трохи любові, мюзиклу та вбивств. 4 вистави Молодого театру;
Театри Києва без черг і розчарувань. Підказки початківцям;
З дітьми в театр та філармонію. Правила офіційні та неписані;
Злий повстанець і добрий гей. Дві вистави «Дикого театру»;
Гайд для глядача. Як зробити зустріч з театром імені Франка ідеальною;
