Королеви та відьми. Режисер Уривський і його вистави

Чому всі божеволіють від «Конотопської відьми» та інших вистав Івана Уривського? Що думає про це сам режисер? Які його роботи радить подивитися Вікенд і як вхопити квитки?

Вікенд уже писав, як зробити відвідування театру імені Франка святковим. Тепер поговоримо про репертуар. На які вистави ходять глядачі, за якими квитками полюють?

Зараз найпопулярніші вистави в театрі Франка — це вистави режисера Уривського. Чому? На це є дві причини. Перша й основна — Іван Уривський справді талановитий режисер. Його популярність не штучна, а абсолютно справжня та виправдана. Він цікавий, сміливий у режисерських рішеннях і завжди у творчому пошуку. Це не може не приваблювати шанувальників театру.

Але існує ще одна причина — це той самий щасливий випадок, коли митець одного ранку прокинувся знаменитим. Це сталося, коли відео з його вистави «Конотопська відьма» завірусилися в тіктоці. Масовий глядач не тільки захотів подивитися виставу, але й почав запитувати, чи є щось подібне. Тож квитки на інші вистави Уривського стали розкуповувати з шаленою швидкістю.

Давайте розбиратися: хто ж такий Іван Уривський, його роботи варті перегляду чи вони просто модні?

Іван працює режисером-постановником в театрі Франка з 2020 року. За цей час встиг поставити на сцені цього театру сім вистав. На основній сцені йдуть його «Пер Гюнт», «Безталанна», «Конотопська відьма» і «Марія Стюарт». На камерній сцені — «Лимерівна», «Трамвай „Бажання‟» і «Калігула».

Усі вистави Уривського вирізняє те, що вони не прямолінійні. Це значить, що не відтворюють п’єсу однозначно та безсумнівно. У кожній з них «зашиті» сенси, які глядач розв’язує для себе самостійно. В інтерв’ю режисер підкреслює, що йому близький театр, який створює поживу для роздумів. Якщо говорити примітивно, то він показує на сцені м’яч, а глядач сам вирішує, що це: сонце, планета чи щось інше. І в результаті у кожного відвідувача складається своє власне враження, про що ця вистава, які болючі питання висвітлює, на що натякає. Іван Уривський робить це навмисно. Йому подобається глядач, що думає, розмірковує, ставить під сумнів. Якщо ви відносите себе до таких людей, вистави Уривського ви точно оціните.

Ще одна улюблена фішка режисера — проводити паралелі між текстом п’єси, написаної багато років тому, і сьогоденням. Він із задоволенням оздоблює вистави про минулі часи сучасними предметами, музикою, жартами. Комусь здається недоречним і незрозумілим, а я вважаю, що це підкреслює актуальність тексту, написаного 200-300 років тому, нашій поточній ситуації, теперішнім почуттям і сучасному суспільству.

Отже, на які вистави варто звернути увагу.

Конотопська відьма

Це флагманська вистава режисера. Його візитівка, так би мовити. Хоч він і зізнається, що не дуже радий такій шаленій популярності, ймовірно, побоюючись залишитись «режисером однієї вистави». Проте вже можна впевнено назвати ці побоювання марними, бо інші вистави режисера теж відвідують, обговорюють і люблять.

Сама п’єса — легка сатирична комедія, написана Григорієм Квіткою-Основ’яненком 200 років тому. У виставі її деякою мірою осучаснили, що дає розуміння глядачеві про однакові проблеми що тоді, що зараз. Хіба зараз нам незнайомі ситуації, коли влада дістається не дуже розумним молодикам? Хіба в наші дні через невігластво і дурість не страждають невинні люди? Хіба тепер ми рідко стикаємось із розбіжностями в шлюбі?

Вистава «Конотопська відьма» — це якісний мікс з тексту, музики, співів, різного роду звуків, танців, пластики, костюмів, гриму й навіть спецефектів. А ще це концентрація всього нашого українського культурного надбання. Тут і наші жарти, і наші пісні, і наш менталітет, і наша філософія життя. Якби якийсь іноземець захотів зрозуміти, що таке український національний код, я б порадила йому подивитися цю виставу. Загалом це дуже видовищно, незвично і не схоже на інші постановки.

Марія Стюарт

На відміну від легкої, естетичної, веселої «Конотопської відьми», «Марія Стюарт» — це серйозний і складний матеріал з багатьма сенсами, прошарками і можливими трактуваннями. П’єса про двох королев написана у 1800 році, персонажі тут носять криноліни й перуки, розмовляють віршами й розвʼязують питання смертної кари. Чи можна зробити з цього матеріалу виставу, цікаву для сьогодення? Іван Уривський зміг.

Він показав історію не тільки про протистояння двох неординарних жінок, але й про владу, інтриги, складні рішення, підступність, кохання, вразливість. У його королевах можна побачити просто жінок, які прагнуть щастя, уваги, прихильності інших.

Як він цього досягнув? Замість класичного королівського палацу глядач бачить бутик із неоновою вивіскою, замість трону — майданчик над скляною камерою Марії Стюарт, замість процесу страти — фешн-шоу з показом модних кринолінів. Усе це супроводжується гучною електронною музикою, яскравим світлом, проходженням «моделей» крізь глядацький зал, складними й багатозначними костюмами та гримом. Це настільки незвично, екзотично й не схоже на все інше, що викликає стійкий вау ефект.

Калігула

«Калігула» — це дуже глибока, філософська багатошарова робота, яка сподобається не всім. Це той серйозний театр, який залишає після себе роздуми надовго.

Це розповідь про страшного римського диктатора Калігулу, відомого жорстокістю і вбивствами. Робота над виставою почалася ще до повномасштабного вторгнення, але прем’єра відбулася вже після 24 лютого. І через це вистава набула додаткових сенсів про тиранів і володарів абсолютної влади, що стали більш зрозумілими в теперішніх обставинах.

Стильні мінімалістичні декорації. Гарний музичний супровід. І головне — неперевершена гра акторів, які демонструють справжнє мистецтво перевтілення.

Безталанна

Безталанна — ще одна українська класика, поставлена за твором Івана Карпенка-Карого. Вона про вічне. Про кохання, пристрасть, спокусу, відданість, тугу та втрату надій. Двоє кохають один одного, але через певні обставини одружуються з іншими. Як їм жити тепер, якщо любов з часом не зникає? Як це витримати тим, кого обрали за дружину та чоловіка, але ким відверто нехтують і зневажають? Як взагалі могло статися таке безталання?

Вистава оригінальна декораціями та грою світла. На сцені бачимо багато палиць, які можна трактувати як стерню, очерет або хащі. Між ними й відбувається перша дія вистави. Завдяки незвичному освітленню ми щоразу переносимось в іншу сцену, хоч декорації залишаються ті самі.

І знову таки багато осучаснених рис на фоні традиційного українського села минулого століття: опори ЛЕП, великі котушки з кабелем, гучномовець. Але відчуття чужорідності не виникає. Бо саме ця історія трапляється на кожному кроці з нами й зараз.

Як придбати квитки

Якщо у вас виникло бажання подивитись вистави Уривського, постає актуальне питання, як купити квитки при суцільному ажіотажі. Найлегший спосіб — у касі театру. Половина квитків продається через касу, а не онлайн. І якщо онлайн квитки розкуповують за добу на всі вистави наступного місяця, то в касу театру вони потрапляють частинами, часто можна вхопити те, що давно хотів придбати.

З чого почати?

Сам Іван Уривський відповідає на це питання так: або з найпершої вистави режисера, або останньої. Перша в театрі імені Франка — «Лимерівна», остання — «Марія Стюарт». Останню шалено раджу!