Куди віддати непотрібні дитячі та дорослі речі, дитяче ліжечко, фарбу після ремонту та невикористані ліки? Де купити три пари гарних кросівок дитині за ціною однієї? Вікенд розповідає, як працює проєкт «Кенгуруш» і чому нам це треба.
Як усе почалося
У 2019 році у киянки Євгенії було двоє дітей і надлишок дитячого одягу. Жінка вирішила віддати непотрібне на благодійність. Але з’ясувалося, що дитячий одяг у гарному стані кудись прилаштувати не так і просто.
Нарешті вона віддала речі в дитячий будинок інтернатного типу. Знайомі захотіли також віддати речі та іграшки своїх дітей. Жінка збирала все це вдома на балконі. У той час життя занесло її до села, де вона зустріла людей, для яких ці речі мали чималу цінність. Так з’явився проєкт «Кенгуруш».
Тепер «Кенгуруш» щотижня відправляє від 2 до 5 тонн гуманітарної допомоги переселенцям, іншим родинам у сільській місцевості та маленьких містечках.
Щоб проєкт міг існувати, потрібні гроші. Частину зібраного одягу продають — так заробляють на постійну діяльність організації. Раніше залишали на продаж десяту частину, зараз — 6-7%, розказує Ольга Магута, комунікаційна менеджерка проєкту.
Як сприймають і сортують
Більшу частину речей приносять і привозять кияни, щось приходить посилками з різних частин країни. Сортують працівниці фонду: передивляються за якістю, речі мають бути чистими та цілими. Вони можуть бути морально застарілі. Жінка в селі чи невеликому містечку подякує за не дуже трендові штани, бо їй треба щось носити, а на ті 300-400 гривень вона купить пральний порошок чи поїсти для родини.
— Неякісне передаємо на утилізацію. Ще до нас приходять жінки, які працюють на підприємствах, де постійно потрібен мотлох для прибирання. Віддаємо їм. Також частину передаємо притулку для тварин, — каже Ольга.
«Кенгуруш» спеціалізується на дитячих речах: одяг і взуття, іграшки, книжки, візочки, меблі. Якось звернулася київська родина, де дитина вже підросла, і вони хотіли змінити меблі в дитячій кімнаті. Родина віддавала нинішні меблі безплатно. «Ми їх навіть не забирали, — згадує менеджерка. — Напряму зв’язалися з Київською областю, в одному селі є родина, де батько й бабуся виховують трьох або чотирьох дітей. Живуть у власному будинку, ця пропозиція для них просто знахідка. Ми знайшли волонтерів, які винесли меблі з квартири в Києві й відвезли в село. Власники задоволені, родина в селі також. Щасливі й ми».
Були історії, коли люди покидають країну, напевно, назавжди. Приходять і кажуть: «У мене є квартира, можна розвантажити її?» Віддають посуд, постільну білизну, дрібну техніку. Такі речі їдуть в села до переселенців, які не мають нічого.
— «Кенгуруш» приймає та продає речі у двох соціальних магазинах. Ціни там доступні. Точно дешевше, ніж купувати на Шафі, Olx чи секонді. Ми постійно моніторимо це, — пояснює Ольга. — Днями в магазині на проспекті Миру жінка купила доньці кросівки. Сказала, що в «Антошці» купила б одні. А тут одразу три пари кросівок за ті ж 1500 гривень! Причому все в гарному стані.
Щось залишаємо на продаж у магазинах, інше їде далі, в громади по всій країні. Це зараз громади вже звертаються до нас самостійно. Але ми добре попрацювали, щоб так було.
Громади — це фонди, громадські організації, місцева влада, відділи соціальної допомоги. Якщо вони активні, хочуть допомагати своїм, то знайдуть можливість до нас звернутися й доїхати по речі. А бувають громади, куди стукаєш, просиш, нагадуєш, що в них є переселенці. Але там у відповідальних немає бажання включитися. Хоча майже всюди місцева влада може виділити з бюджету гроші чи знайти інше транспортне рішення. Багато де знаходять машини. Днями приїдуть з громади, з якою вже рік співпрацюємо. Щоквартально приїжджають по речі, які роздають своїм мешканцям.
Ми постійно на зв’язку з отримувачами. Буває пишуть: «Ось ви роздавали речі в сусідньому селі. А нам таке можна?». Ми пишемо в цю громаду. У нас є певні вимоги до громад, куди відправляємо речі. Одна з них — обов’язковий фотозвіт.
Є опитувальник: хто приходив, які родини, які запити. Є навіть вимоги до розкладу речей. По суті люди приходять як у магазин, де все гарно розкладено, розвішано. На фото зі звітів зазвичай багато радісних дітей, бо можна прийти й обрати собі іграшки, книжки, щось для творчості.
Серед наших підопічних була родина переселенців з Бахмута. Ми надсилали їм продуктовий набір, речі та поклали праску. У нас часом буває техніка, намагаємося відправляти її саме в родини ВПО.
Людина отримала й написала дуже емоційне повідомлення. Там було питання: «Звідки ви знали, що у мене вдома була така праска?»
У сільській місцевості багато мам, у яких дитина з інвалідністю і в родині немає батька. Кажу: «А хто вам допомагає?» І більшість відповідає: «Ніхто». На питання, як справляються, кажуть: «Ну якось так». Намагаємося допомагати таким родинам адресно.
Пропозиція киянам від «Кенгуруш»
Зберіть речі, які вже не використовуєте, але вони в нормальному стані.
Будь-які речі — дорослі й дитячі.
Підійде постільна білизна, ковдри, подушки.
Зрадіють посуду, предметам інтер’єру, вазам, глечикам.
Залишилися фарба, клей, щось для дрібного ремонту? Пакуйте!
Приймають дрібні меблі.
Беруть продукти, термін придатності яких не сплив.
Можете передати ліки, придатні для вживання за термінами.
Усе треба почистити, попрати, спакувати та привезти в один із двох пунктів:
- проспект Миру 15-А (Дарниця, лівий берег);
- або на проспект Валерія Лобановського 4-Г (Солом’янка)
або
- відправити «Новою поштою», 251 відділення.
Коли ви віддаєте ці речі, то споживаєте відповідально, допомагаєте іншим. Може вас річ не влаштовує, а для когось вона — знахідка. І це стосується не лише сільських громад, а й киян. Чимало людей приходять у наші магазини й купують такі речі за малу ціну. Хіба не зручно прийти в магазин, щоб взяти собі куртку за 300-500 гривень, а дитині недорогих іграшок і книжок?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Зробити вживане модним. Як киянка створює сорочкофутболки;
Перетворювати мотлох на скарби. Полювання на секонді та переробки;
Речі з секонду: як обирати, купувати та продавати;
