Оземпік, війна та фільтри. Як змінюється ставлення до тіла

Фото: Depositphotos.

Чому ми стали прискіпливіше ставитися до свого та чужого вигляду? Як війна змінює ставлення до зовнішності? Як тримати баланс у складні часи? Що робити, коли твій вигляд критикують? Вікенд поговорив про це з психотерапевткою Юлею Савчук.

— Останні роки спостерігаємо тенденцію до прийняття різних тіл, різного віку, різних людей — як у суспільстві, так і серед брендів. Але водночас багато людей ганяються за трендами, створюють «трендову зовнішність», займаються спортом не для себе, а щоб вписатися у стандарти краси. Як знайти баланс і «триматися себе»?

— Так, у 2018–2021 роках ми справді бачили потужний рух до прийняття та розуміння власних і чужих кордонів, феміністичний погляд на тіло, боротьбу з об’єктивізацією, більше толерантності до різних особливостей зовнішності. Але, на жаль, останнім часом ситуація значно змінилась.

По-перше, так звана оземпікова* революція фактично знищила хвилю бодіпозитиву. Тепер бути повним означає не «бути ледачим», а «бути бідним». Якщо раніше на людей із зайвою вагою злилися, то тепер до них ставляться скоріш із жалем, як до низькостатусних.

*Оземпік — препарат, розроблений для лікування діабету 2 типу, який несподівано виявив ефект зниження ваги через здатність пригнічувати апетит та прискорювати метаболізм. Його масово використовують голлівудські зірки та відомі блогери. Лікарі попереджають про довготривалі негативні наслідки у разі використання не за призначенням, деякі країни обмежили продаж препарату.

По-друге, інстаграм і тікток із фільтрами на базі штучного інтелекту постійно підсовують нам «ідеальних блогерів», ми порівнюємо себе з ними й агресуємо на власне реальне відображення у дзеркалі. Ми прискіпуємося до себе за абсолютно нормальні речі, які ще вчора ніхто не вважав проблемою: пори, пігментні плями, пушок на обличчі. Хоча без фільтрів усі ці «ідеали» мають такий самий звичайний вигляд, як і ми. Це справжня епідемія «фільтризації».

По-третє, зараз потужно спрацьовує захисний механізм зміщення. Ми безсилі перед війною, живемо в постійній тривозі й злості, накопичується дистрес (стан, за якого людина не може повністю адаптуватися до стресових ситуацій та їхніх наслідків). І психіка підсовує обхідний шлях: не можеш змінити світ — зміни хоч щось у собі. Ну, наприклад, ніс. Отримаєш коротке відчуття контролю. Це не найгірший механізм виживання — він рятує у безвихідних обставинах. Але варто спрямовувати його не тільки в косметику чи операції, а й у корисні справи: здоров’я, освіту, бізнес, допомогу армії, висадку лісів, відновлення культури тощо.

Ще одна з основних стрес-реакцій — це «подобатися». На рівні найдавнішої, найпримітивнішої частини мозку багато хто реагує на небезпеку так: якщо я сподобаюсь сильному, він мене захистить. Тож прикрашати себе під час війни — це нормальна реакція психіки.

Як тримати баланс? Поліпшувати якість життя настільки, наскільки це можливо. Ми не можемо довго терпіти погані умови — їх треба або змінити, або використати собі на користь. Наприклад, хтось вимушено переїжджає з міста в село. Одна людина страждатиме від цього. А інша зробить із цього сенс життя: відновлює старі будинки, заводить тварин, розвиває місцеві школи, вивчає традиції регіону. Ми завжди можемо щось зробити, щоб стати трохи щасливішими — і тоді незадоволеність тілом відступить сама.

— Особливості зовнішності, зокрема тимчасові, досі можуть викликати нападки від сторонніх. Наприклад, за кольорове волосся — і підлітку, і жінці 30+. Як поводитись і справлятись із цим?

— 15 років тому я купила самокат. Тоді не було електросамокатів у містах, в Одесі на мене дивились як на божевільну. Дехто навіть кричав на вулиці: «Злізь з нього і віддай дітям!» Люди завжди були й будуть чимось незадоволені, це даність буття.

Люди агресують на все, що вибивається з їхньої картини світу. Тим більше зараз, коли нервова система у всіх виснажена: досить іскри — і спалахує ненависть.

Варто бути готовими до такого. Якщо нападки не загрожують безпеці — не відповідати агресією. Ми не знаємо, скільки в людині накопичено злості чи є в неї ПТСР — вона може перейти у стан афекту за секунду. Найкраще — ігнорувати або перевести розмову на щось інше.

І важливо пам’ятати: ти маєш право на будь-який вигляд, робити що завгодно, якщо це не шкодить іншим і не заборонено законом. Їхні нападки — це показник їхнього стану, а не твоєї помилки.

А якщо поведінка агресора переходить у небезпечну — наприклад, чоловік у купе починає чіплятись — одразу звертайся до людей, уповноважених на це реагувати: провідників, поліції. Вони проходять тренінги, як діяти з неадекватними пасажирами — це їхня робота, не твоя.

— Чи правда, що через війну до чоловіків інстинктивно підвищився запит на маскулінність? Чи можуть чоловіки страждати від такого тиску?

— Зараз до чоловіків справді є запит на службу в армії та патріотизм. Несвідомо це переноситься й на повсякденне життя цивільних. Спрацьовує така собі «похибка мислення» або «карго культ»: якщо він має багато м’язів і виглядає «тестостероново», значить, краще захистить. Ми розумом знаємо, що це не завжди так, але тіло й гормони реагують за старими схемами.

Це може шкодити тим чоловікам, які не відповідають стереотипу маскулінного — їм важче будувати стосунки, їх частіше цькують агресивні чоловіки. Тому важливо пам’ятати: це всього лише спотворення мислення. Варто триматися далі від агресивних людей і більше звертати увагу на тих жінок, які бачать справжню особистість, а не лише атрибути маскулінності.