Вона врятувала зачуханого кролика та принесла додому хвору кицьку. А тепер долучила до справи кумів і колег з великої компанії. Ольга Вітомська розповіла Вікенду, як прості речі рятують бездомних котів і собак.
— У нашій родині не було гарячої любові до тварин. Навпаки: мене сварили, що постійно когось підбирала. Ходила в подряпинах та лишаях, бо хотіла всім допомагати, всіх прилаштувати. От і зараз не полишаю спроб.
Моя перша освіта — медична. Планувала працювати на швидкій допомозі. Не склалося. Але зараз волонтерю у шпиталі. За другою освітою стала реабілітологом, а тоді перейшла в маркетинг, здобула третю вищу освіту.
За той час відбувалася певна еволюція поглядів на допомогу: не просто дати гроші, а розуміти, куди вони підуть, попрацювати руками. Не просто нагодувати бездомне кошеня, а залагодити питання зі стерилізацією. Нагодувати, принести додому важливо. Але коли маєш розуміння, кошти, ресурси, то можеш допомагати суттєво.
Потім ми з подругою та колегою Наталею Ставраті стали їздити в притулок у Вишневому, щоб допомагати в соціалізації песиків. Різні ситуації бувають у бездомному собачому житті, а для собаки з притулку не лякатися людей, бути більш-менш соціалізованими — це більше шансів попасти в добрі руки.
Від початку повномасштабного вторгнення їздити в той притулок стало набагато складніше. Тому я знайшла притулок біля дому на Виноградарі. Там понад 100 собак і кожного дня вони потребують вигулу, їжі та спілкування. Я допомагаю зі збором речей, грошей на ліки, кормом, вигулом. Останнє особливо важливо, адже співробітників мало, в них купа щоденної роботи, а песиків треба вигулювати двічі на день. Тому всіх охочих погуляти з собачкою радо вітають та завжди чекають.
Закидаю повідомлення у різні групи та чати в соцмережах, на роботі залучаю колег до добрих справ. І люди відгукуються, ніхто не залишається байдужим, бо наразі важко не тільки людям, а й братам нашим меншим.
У мене живуть два коти. Завжди мріяла про рудого, тож забрала підібраного подругою. Мала проблеми, бо живу на орендованій квартирі, а зазвичай орендодавці не дуже приязно ставляться до мешканців з тваринами. Довелося змінити квартиру, але жодної миті я не пошкодувала про свій вибір, бо тепло та любов, які нам дарують тваринки, неоціненні.
За декілька років ми поїхали з чоловіком погуляти на ВДНГ. Потрапили на день адопції тварин. Я збиралася зайти закинути грошей, привітатися. А побачила дуже маленьку, дуже хвору, проте активну й непосидючу кішечку. Вона єдина вижила з усіх сестер-братів. Я розуміла, що її ніхто не забере, бо вона має великі проблеми зі здоров’ям: одне око взагалі не бачить, інше ледве-ледве. Так в нашій родині з’явилася друга кішечка, яка наразі тримає “у суворій дисципліні” двох дорослих людей та поважного рудого Персика.
Щось купувала у ветеринарному кіоску й побачила кролика — зачуханий переросток. Я розуміла, що всі хочуть маленьких пухнастих. Ніч не спала, вранці кажу чоловіку: «Його комусь віддадуть на м’ясо. Поїхали заберемо», так у нас з’явилася Бусінка.
Мої куми дуже хотіли породистого кота, але я часто розповідала похресниці про відповідальне ставлення до тварин, що ми, люди, маємо допомагати один одному та всім слабшим за нас, якщо вони потребують допомоги. П’ятирічна похресниця сказала: «Не хочу породистого кота, хочу поїхати в притулок». Родина взяла чудову пухнасту кішечку, всі щасливі. А зараз думають брати другу, теж з притулку.
Ще залучаю друзів до вигулу тварин. У наш стресовий час це дає цілу дозу дофаміну, необхідне фізичне навантаження, створює гарний настрій. У притулках для вигулу дають більш-менш соціалізованих, лагідних собак. Ви можете попросити, щоб вам дали конкретного песика, гуляти тільки з ним, чи з декількома, які вам сподобалися.
У притулках існує віртуальна адопція: ти побачив фотку милого песика, але не можеш його взяти, бо постійні відрядження, алергія чи ще щось. Але ти можеш приходити поспілкуватися з ним у притулку. Можеш бути його віртуальним опікуном, регулярно відправляти йому невелику суму. І знатимеш, що твій песик завжди нагодований, оброблений від паразитів, отримує медичну допомогу.
Це зручна схема, завжди можна приїхати подивитися, як твій підопічний. Що він веселий, чистенький, бігає, скаче, нагодований і не дивиться нещасними оченятами.
Мій віртуальний похресник — Джонік з Ірпеня. Його знайшли після звільнення міста від російської навали на згарищі дому. Він був ще цуценятком, не давався в руки. Приходив до волонтерів поїсти, а тоді повертався на те місце. Можливо, там колись була його сім’я, але тоді хіба був час розбиратися? Він вже більше трьох років в притулку.
Дуже класний, веселий, з суворим характером, оскільки дитинство у нього було надважке. Його називають «наш алабай», хоча він трохи більший за кота. Обирає тільки « своїх» людей, але з ними просто розквітає, стає грайливою бусінкою. Так сталося, що довірився мені, я приїжджаю, вигулюю та спонсорую його.
Інша історія: десь у Пирогові полями бігав собака. Хтось побачив, подзвонив директорці місцевого притулку. Жінці вже за 70, вона все життя допомагає тваринам. З’ясувалося, що цій собаці колись на шию натягнули бляшанку, вона врізалась йому в шию, вросла. Робітники притулку зняли, розпилили болгаркою. Це важко, пес дорослий, досить великий. Треба було його трохи приспати, щоб зробити все дуже обережно.
Цього пса звати Снап, він зараз живе в тому притулку, такий смішнючий, пухнастий. Дякуємо добрим людям з цього притулку, що не махнули рукою, а приїхали, забрали, врятували. Снап любить м’ячики, я купляю йому такі з пискалкою, і він знає, що я завжди привезу йому новий м’ячик.
Маємо зрозуміти: це ми, люди, є розповсюджувачами безпритульних тварин. Вони не взялись нізвідки, ці бездомні собаки та коти. Вони стали ними, бо хтось колись їх викинув. Тому наш обов’язок та відповідальність перед тваринами — максимально виправляти та не допускати розповсюдження цього.
Як у бізнесі, так і в суспільному житті якийсь один інструмент не дасть успіху. Потрібний мікс зусиль суспільства та держави, пропаганда відповідального ставлення до тварин як на рівні держави, так і від кожного з нас.
Допомагати тваринам можна різними способами. Не тільки взяти додому, а хоча б просто погодувати на вулиці, надати допомогу при необхідності, викликати ветеринара, прилаштувати колегам, друзям, сусідам, вони точно подякують. Ну, може трохи згодом.
Відвідувати притулки. Їм теж треба наша посильна допомога: погуляти з собаками, почистити клітки тваринам, щось руками зробити.
Не викидати старі тазики, килими та постіль, а завезти в притулки. Для нас це непотріб, а для них великий скарб.
Брати віртуальне опікунство при можливості. Грошей небагато, але хтось з того буде живий, нагодований і щасливий.
І головне пам’ятати, що всім точно не допоможеш, але зробиш чиєсь життя трохи щасливішим та добрішим. Тоді й у твоєму житті додасться тепла та світла, бо світло всередині нас ніякі блекаути не зможуть загасити!
Притулки, яким пропонує допомагати наша героїня:
Притулок для тварин SOS в Пирогові
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Пошук пухнастиків: хто і як рятує тварин в Ірпені та Бородянці;
Пухнасті та люті до русні: 10 історій про тваринок на війні;
Тримайся, пташко. Як у Києві розводили голубів для війни та пошти;
Дуже дороге: як українці продають сіль, пальне, марки та півників на OLX;
Російська голова та київська мадонна: 10 знакових фото війни.
