Пошук пухнастиків: хто і як рятує тварин в Ірпені та Бородянці

Через війну тисячі домашніх улюбленців опинилися на вулиці без їжі, води та родин, які раніше дбали про них. Вони розгублені та налякані, а деякі навіть дістали поранення. Олександр Вільшановський розповів Вікенду, як шукає, годує та лікує тварин у деокупованих містечках на Київщині.

— Після звільнення Ірпеня долучився до волонтерів, які допомагали розбирати завали. Тоді містечко ще було закрите для цивільних, бо тривало розмінування території. Окрім мене відгукнулося багато людей, тому ми швидко закінчили основну роботу, а далі залишилося лише прибирання. Якось у перерві між роботою ми з іншою волонтеркою підгодовували собак, які підійшли до нас. Серед них побачили таксу, було очевидно, що це домашня тварина, яка загубилася. Дівчина її сфотографувала й опублікувала пост у різних групах у соцмережах. Досить швидко відгукнулися власники такси. Я зрозумів, що ми, не докладаючи значних зусиль, допомогли людям розшукати тварину. З цього й почалася моя діяльність.

Місцевих мешканців уже забезпечили гуманітарною допомогою, а тварини, які опинилися на вулиці, були у скрутному становищі. Тому наступного дня я вирішив взяти більше корму й погодувати котів і собак, спочатку в Ірпені, а потім — у Бородянці. Зараз ми працюємо здебільшого в цьому містечку та на його околицях, також у Ворзелі та Немішаєві. У цих населених пунктах була найскладніша ситуація під час окупації. Буча теж сильно постраждала, проте туди зараз доходить більше гуманітарної допомоги, ніж до сусідніх містечок і селищ.

Спочатку я просто привозив корм і годував усіх тварин, а їхні фотографії публікував у створений телеграм-канал «Пошук пухнастиків — Ірпінь, Буча, Бородянка». Також написав різним блогерам із проханням допомогти розповсюдити інформацію про наш проєкт. Тоді на запит відгукнувся Майор Чернобаїв і дуже допоміг нам: перші підписники на нашому каналі та повернуті тварини — завдяки його підтримці.

Поступово почали збирати донати, щоб купити більше корму. Спочатку я привозив 50 кілограмів корму, зараз близько 500 кілограмів. Частину коштів витрачаю на паливо, щоб довезти корм у містечка. Чимало людей допомагають не лише фінансово: хтось кормом, хтось паливом, хтось роздає місцевим візитівки з нашими контактами. Тепер люди надсилають нам фото знайдених тварин.

Зараз схема роботи змінилася. Немає такого, щоб собаки збивалися у зграї та бігали вулицями, всі вони знайшли тимчасовий прихисток у місцевих мешканців. Люди беруть тварин десятками, у деяких зараз живе по 18-20, майже кожен має на перетримці 3-5 котів чи собак. Вони знають, коли я приїду з кормом, тому приходять у назначене місце. Ми роздаємо корм кожному на ту кількість тварин, яку він має.

У селах працюємо інакше. Люди завчасно передають нам списки тварин, які потребують корму та ліків. Ми комплектуємо гуманітарку та привозимо її місцевому, хто складав список. Той роздає корм мешканцям і звітує нам. Усі звіти витрат ми публікуємо в соцмережах, щоб читачі знали, на що витрачаються їхні донати.

Ми виїжджаємо з кормом 4-6 разів на тиждень. Привозимо від 400 до 600 кілограмів за раз, але все одно цього не вистачає на всіх тварин. Запаси роздаються мало не за годину, і залишається ще чимало людей в черзі. Намагаємося давати так, щоб вистачило на кілька днів.

За цей час я зустрічав у містечках багато переляканих і контужених тварин. Помітив, що війна сильно змінила собак. Не раз мені траплялися здорові сторожові вівчарки та алабаї, які скоріш за все раніше були грізними, а тепер поводяться, як хом’ячки. Вони дуже зашугані, бояться інших собак і навіть котів. Деякі домашні собаки навпаки стали непередбачуваними. З ними треба було поводитися обережно. Багато тварин йшли до нас самі, ніби сподівалися, що люди їм допоможуть.

Вважається, що голодна тварина їстиме будь-яку їжу. Виявилося, це не завжди так. Дійсно, місцеві розповідали, як годували собак солоними огірками, бо більше нічого не було, і тварини їли. Ми ж у наш перший день у Бородянці натрапили на дуже голодного та худого стаффордширського бультер’єра, який відмовився їсти сухий корм. Довелося дати йому вологий, який брали для котів. Коли власник годує тварину лише м’ясом чи консервами, то собака або кіт потім не розуміє, що сухий корм — теж їжа. Тварини, які все життя їли вологий корм, відмовляються їсти бодай щось окрім нього. Люди вдаються до хитрощів, щоб нагодувати таких тварин і розтягнути отриманий корм. Наприклад, запарюють окропом або сильно подрібнюють сухий корм, змішують його з кашею чи вологим кормом і цією сумішшю годують котів і собак.

Коли нам стали допомагати донатами, я вирішив брати тварин на лікування. Ми зустрічали собак і котів із ножовими та вогнепальними пораненнями, часто траплялися осколкові. Дуже багато було худих, виснажених і зневоднених тварин. Ми вже пролікували більш як 15. Це небагато, але ресурсів бракує, щоб допомогти всім, тому беремо лише тяжко хворих тваринок, яким медична допомога життєво необхідна.

Зараз лікуємо кота Погоду: його потоптав ногами якийсь мерзотник, і через це лопнули м’язи на животі, а ще було вогнепальне поранення в спину. В нього почався гострий панкреатит, шлунок роздувся втричі та давив на легені. Тварина задихалася, і ми ледве встигли довести його до лікарні. Та здоров’я у кота виявилося міцне, його врятували.

Нещодавно лікували бультер’єра Боню. Під час окупації якийсь кацап заради розваги розрізав їй ножем грудину. Сусіди врятувати собаці життя — як могли, зашили рану звичайними нитками. Також у пса були довоєнні проблеми зі шкірою та вухами.

На жаль, старі власники не часто знаходять своїх тварин. Щоб побачити фото улюбленця, їм треба підписатися на наш канал, а у багатьох мешканців окупанти повідбирали смартфони.

Проте інколи власники знаходяться. Навіть були випадки, коли своїх тварин знайшли українці, які зараз у Німеччині та Польщі. Ми їм допомогли з транспортуванням улюбленців закордон.

Іноді тварин забирають нові власники. Не завжди вдається відстежувати, коли тварині знаходять новий дім. Наприклад, місцеві кидають нам інформацію про собаку чи кота, ми публікуємо пост, а людина, яка вирішила забрати тварину, пише напряму тим місцевим. Проте ми контролюємо передачу тварини у складних випадках. Хворого кота або собаку треба спочатку пролікувати, а вже потім віддавати новим власникам

Важко сказати, скільки тварин ми знайшли та нагодували, бо їх дуже багато. У нас немає часу вести цю статистику, та й піаритися на цьому не хочемо.

Кістяк нашої команди — це 3-4 людини, які постійно залучені в проєкті. Проте людей, які допомагають у певних процесах, — десятки. Ці люди організовують поїздки по селах, допомагають писати пости для каналу, фотографують тварин, поширюють інформацію про нас у соцмережах тощо.

Донедавна ми були просто командою ентузіастів, яка робить свою справу, а зараз створили благодійний фонд «Nika Ukraine». Плануємо продовжити діяльність і після війни. Частину ресурсу хочемо направити на допомогу дітям, що постраждали від війни.

Фото: інстаграм проєкту.