Від Прометея до Примаченко, від атомного вибуху до війни. Місце, де ми втрачали та відновлювали сенси. Вікенд завітав на виставку в Українському домі та дізнався, чому сьогодні Чорнобиль — це про тріумф життя.
Що робити на виставці
Згадати, яким було Полісся. Подивитися на зняту з висоти ріку Прип’ять з її мереживом рукавів і на справжній дерев’яний човен-довбанку, якими користувалися на Поліссі.
Побачити молодят Ірину та Сергія Лобанових, чиє весілля відбулося в 4 кілометрах від епіцентру вибуху. Загалом у той день взяли шлюб шість пар у місті Прип’ять.
Почитати перші шпальти газети «Вечірній Київ»: у місті проходили велоперегони за мир. А в Прип’яті мили вулиці, щоб знизити рівень радіації, про це свідчать документальні кадри, зняті місцевими мешканцями 26 та 27 квітня.
Подивитись світлини фотографки Ірини Пап. Вона зняла, як будувались станція та Прип’ять — місто мрії, де молодим родинам пропонували нове житло та престижну роботу.
Побачити світлини однієї з найвідоміших «чорнобильських серій». Віктор Марущенко кілька років знімав у Чорнобилі, а потім показував фотографії по всьому світу.
Дізнатися про Івана Литовченка — головного художника Прип’яті. Литовченко десять років створював мозаїки та гобелени. На виставці представлений ескіз втраченого гобелена, присвяченого директору станції Віктору Брюханову.
Кажуть, коли художник побачив, як графітові стрижні запускають у реактор, то відчув, що станеться щось погане. І саме це передчуття відбилось в його мозаїках. У робіт сумна доля — їх неможливо врятувати через радіацію, яку вони увібрали.
Звернутися до символів. Прометей спочатку став образом-символом міста енергетиків, а згодом почав асоціюватися з чорнобильською катастрофою. Автор скульптури — Юлій Синькевич, скульптор, керівник секції в Спілці художників на той час. Він створив скульптуру-символ на замовлення міста. Встановили її на площі перед однойменним кінотеатром.
Коли сталася аварія, Прометея перенесли на територію ЧАЕС і встановили неподалік від реактора. Так монумент, який мав стати символом тріумфу науки, став скорботним символом.
Восени 1986 року в Києві відбувався симпозіум скульпторів, і на території нинішнього ВДНГ ціла низка радянських скульпторів працювали із пісковиком і виготовляють скульптури. Синькевич створив там скульптуру, яку назвав «Чорнобильські птахи». З одного боку розіпнутий чоловік — пожежник, який захищає птахів. Птахи навколо нього гинуть від радіації. А з іншого боку жінка та птахи, вони уособлюють повернення до життя. Зараз цілий квест для киян — знайти у парку на Володимирській гірці цю скульптуру.
Побачити свинцевий фартух, в яких працювали на даху реактору. Прибирати ядерні уламки відправляли переважно військових. Вони вибігали на дах у тих фартухах, дуже швидко перекидали лопатою уламки в жерло реактора і тікали назад.
Віддати шану історії давнього міста Чорнобиль, спогадам мешканців чорнобильських сіл про батьківщину як про втрачений рай. Десятки тисяч людей з сотень давніх сіл мусили переселятися в іншу місцевість.
Трошки краще зрозуміти поліщуків — так називають себе мешканці Полісся. Разом з ними раз на рік побувати в зоні на поминальні дні. Попри заборону їсти і пити на кладовищі. Попри заборону заходити в будинки та школу.
Разом із шістдесятниками Віктором Зарецьким та Аллою Горською надихатися відкриттями поліської традиційної культури. Дізнатися історію родини, у якої жили Зарецький і Горська.
Побачити роботи Василя Скопища з Іванківського району, учня Марії Примаченко. Особливо його рефлексії на тему Чорнобильської катастрофи.
Дізнатися про унікальний ритуал з Чорнобильського Полісся завдяки картині Примаченко. Це проводи русалок, коли люди на зелені свята йдуть на кладовища провідати померлих родичів, співають жалісні пісні, а потім розповідають померлим, як у них справи. У Марії Примаченко є робота, де хлопець і дівчина прийшли на могилу предків розповісти, як гарно вродила цього року пшениця.
Подякувати українським інтелігентам за їхні експедиції, які зберегли для нас культуру Чорнобильського Полісся. Активною учасницею експедицій була Ліна Костенко. Зокрема побачити рушники, зібрані в зоні відчуження.
Згадати, як будувався об’єкт Укриття: за 206 днів спроєктували та збудували бетонний саркофаг над четвертим блоком. А за півтора десятиліття з’явився міжнародний безпековий проект. Ця велетенська арка — одна із найдивовижніших споруд у світі, вона коштує 1,5 мільярда й герметично консервує саркофаг.
Оцінити, як сучасні митці рефлексують аварію ЧАЕС. Як передають ці рефлексії ті, хто застав вибух, та ті, хто народився вже «після Чорнобиля».
Згадати те, що ми спостерігали в режимі реального часу: як російські військові зайшли на територію ЧАЕС, що там відбувалося та якими спогадами діляться працівники станції та місцеві мешканці.
Вперше побачити відоме панно «Хіросіма-Чорнобиль», яке створила керамістка Людмила Мешкова. У роботи заплутана історія: це панно колись президент Віктор Ющенко подарував Японії, але до Японії воно чомусь не попало, а далі зберігалося в помешканні художниці й ніколи не експонувалося в Україні. У квартиру Мешкової влучив російський дрон, 87-річна художниця перенесла важку операцію. Але вона змогла нарешті передати панно на виставку.
Отримати дозу терапевтичної милоти. Сьогодні тварини фактично володіють Чорнобильським Поліссям. Вони вільно мешкають там, де колись жили люди, буває, займають порожні хати. По території стоять відеопастки. Зйомки ми бачимо в останній залі, присвяченій Чорнобильському радіаційно-екологічному біосферному заповіднику. Зона відчуження стала зоною відродження для червонокнижних тварин і загалом для тварин, яким чудово живеться без людини. Тож маємо нарешті не трагедію, а тріумф життя.
Виставка працює до 7 червня.
Адреса: Український дім, Хрещатик, 2.
Графік роботи: вівторок — неділя 11:00 – 19:00; понеділок — вихідний.
Вартість квитків: повний — 180 гривень; пільговий — 90 гривень (для школярів та студентів).
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: ЧАЕС після катастрофи: 40 фактів рік за роком;
Чорнобиль без катастроф: вибухові історії міста;
Чемпіонат для водіїв трамваїв: боулінг, більярд і кияни;
