Чули про таке хобі — вивчати оголошення про продаж хат? Героїня Вікенду каже, що це не таке вже й рідкісне захоплення. Для чого люди це роблять, що шукають і чи знаходять бажане?
Є жарт про чоловіків, які невпинно гортають оголошення на auto.ria. «А я так само роблю з будинками», — зізнається Олена Гриценко. Вона — архітекторка, а її чоловік в минулому ріелтор. Не дивно, що подружжя цікавиться ринком нерухомості.
Захоплення жінки завжди дивувало близьких, а тепер все змінилося.
— Якось знайшла трохи кумедний, на мій погляд, будинок. Виклала в тредс і фейсбук з підписом, що мені пасував би цей будинок. І це зірвало мені соцмережі, — каже Олена. — Дізналася, що не одна така — багато людей написали, що не шукають хатку, щоб купити, а просто дивляться з цікавості. І не тільки сільські будинки, а взагалі що з нерухомості здають в оренду та продають. Нам це по кайфу.
Переглянути в Threads
Олена вважає, що знаходити цікаві об’єкти їй допомагає професійна надивленість: за першими фото одразу відмічає локацію, архітектурні особливості.
Частіше дивиться на хати, бо їх більше збереглося в первозданному вигляді, а квартири часто піддавалися трансформації. Автентичних квартир в історичних будинках залишилося вкрай мало. Знайти такі в Києві майже нереально. Трошки залишається у Львові та Одесі, Франківську, Чернівцях. На Київ дуже вплинула мода початку нульових на ремонти з гіпсокартонами та натяжними стелями.
— Здається, в Києві такі квартири навіть не доходять до продажу. Їх викупають сусіди або зацікавлені майбутні власники, які розвішують оголошення по під’їздах. З хатами інакше, їх більше продається в непереробленому вигляді. Я викладаю фото якогось об’єкту нерухомості, і часто люди приходять розповісти його історію.
Одного разу Олена опублікувала фото виставленої на продаж квартири в Харкові. Будинок у самому центрі міста був старим, але архітекторка не могла знайти достатньо інформації про нього. Коментатори з соцмереж розповіли, що колись то був маєток місцевої купчихи Олександри Харіної.
Переглянути в Threads
Серед найдорожчих продажів згадує історичні маєтки. У Львові зараз продається такий за 3,5 мільйона доларів. А в Києві продають дуже дорого стару єврейську лікарню. Коли бачиш такі оголошення, виникає багато питань: хто і як набув права власності, яка історія цієї будівлі.
Переглянути в Threads
Прикладом найдешевших продажів був будинок за дві тисячі доларів в селі Гуска на Житомирщині. Хата розвалена, залишились стіни від будинку і 50 соток землі, але в цій хатинці щось було цікаве, щось таке, що приваблювало.
Олена виклала оголошення, і їй написала пані Галина, що це була хата батьків її чоловіка, там пройшло його дитинство, а його батько цю хату будував. Будинок довелося залишити після аварії Чорнобильської АЕС, бо село тоді потрапило в зону підвищеного контролю. Зараз родина живе недалеко від лінії фронту, вони з чоловіком волонтери, допомагають військовим. Майже за кожним будинком стоїть своя історія, а інтернет дає нам можливість дізнатись ці історії, пояснює Олена.
Олена народилась у Вишневому біля Києва. Тоді це було селище міського типу, тепер — місто.
— Зараз багато хто скаже: це ж Київ! Але стільки разів чула, що я з села, що тепер сама кажу: «Так, я з села». У нас є бабусине село, 60 соток городу, господарство. Зараз, звісно, майже нічого не тримаємо, але частину життя провела там, поралась по господарству. Картоплю садили, бабуся з дідусем продавали і мене брали на ринок. Тоді я зрозуміла, що торгівля — не моє. Часто кажу, що сиджу на трьох стільцях: третина життя пов’язана з Києвом, третина — з маленьким містечком і третина — з селом. І я розумію, як там жити у різних форматах.
Найкомфортніше для мене — жити в маленькому місті чи селі десь поряд з великим райцентром або містом. У мегаполісі мені складно, не витримую цей ритм. Мене надихає природа і розмірений темп.
Як архітектора, скажу, що має бути комфортно жити всюди: маленьке містечко чи маленьке село, велике село чи велике місто.
Те, що чимало людей зараз купують хати в селі для життя, я вважаю не модним трендом, а закономірним явищем. Бо ми всі дуже втомились: війна з 2014 року, потім ковідна пандемія, тепер повномасштабна війна, коли так багато людей втратили все й не мають де жити.
Ми маємо прийняти те, що село та місто змінилися. Зараз центром є людина, вона може працювати віддалено, вирощувати щось на продаж. Ми з чоловіком також придбали ділянку в селі, мешканці якого активно ведуть телеграм-канал, де спілкуються і щось продають. Нема потреби обов’язково садити все-все. Якщо в тебе немає, кабачків, бо не хотів їх садити, ти просто пишеш в чат: «Куплю кабачки». Їх тобі ледь не додому привезуть. Наприклад, я люблю обліпиху, але не люблю її збирати. То можу придбати по селу. Ми хочемо мати можливість жити хоча б частково у селі, бо там ми ближче до природи й можемо, як то кажуть, заземлитися та сповільнитися. Село — це вже давно не про «60 соток городу», це про пошук себе і про терапію через працю та через традиції, повернення до витоків. Так чи інакше — всі ми родом з села.
Багато хто хоче жити ближче до Києва, а я все життя далі від нього від’їжджаю. Люблю Вишневе, де народилася і виросла, але його Київ вже майже поглинув. А село, де ми купили землю, в 50 кілометрах від Києва, ділянка всього 14 соток. Розглядаю це як дачу, де я зможу тимчасово жити.
Як ми до цього дійшли? І мій чоловік, і я в дитинстві обожнювали кататись на велосипедах. Коли почались перші проблеми з паливом в країні, ми сприйняли це як привід пересісти на велосипед. Почали досліджувати навколишні села. Читали на парканах оголошення про продаж і думали, що було б прикольно купити землю. Одне село нам дуже сподобалось. Відтоді ми стали частіше туди їздити, наче тягнуло.
Ми моніторили оголошення про продаж ділянок в тому селі, хоча і не мали грошей на купівлю. Але так склалися обставини, що в нас з’явилися гроші і в той момент з’явилося оголошення про продаж ділянки, яку ми проїжджали разів 20 точно. Я ще тоді казала: «Поле цікаве, локація гарна, було б прикольно тут купити».
Ця ділянка коштувала рівно ту суму, що в нас була. Ми перевірили документи, кадастровий номер. Наступного ранку поїхали впевнитися: це була та ділянка, вже стояв там стовпчик з оголошенням про продаж. Купили її наступного дня.
Поради тим, хто думає купити будинок в селі
Не лише постійно дивитись оголошення, а й на авто, на велосипеді, електричці їхати по селах і дивитись. Можна побачити класні місця, про які ви могли не знати, навіть коли все життя прожили поряд. Так я не знала про село, де ми згодом купили землю. Потрібно приїхати на локацію, в це село й відчути, чи воно ваше.
Щоб визначитись, чи хочете жити в селі, наприклад, можна орендувати будинок. Це допоможе визначитись. Зараз багато пропозицій оренди будинків у селі.
Перевіряти документи. Не тільки кадастровий номер, а взагалі право власності. Не все можна знайти у відкритому доступі, рекомендую звернутися до нотаріуса, а краще до юриста для перевірки перед купівлею.
Дивитися на призначення ділянки. Плануєте будуватись або хочете мати город? У кожної ділянки є цільове призначення. Ваші бажання мають з ним збігатися. Тут допоможе геодезист або місцевий землевпорядник.
Визначитись, ви будете робити реставрацію чи будувати нове. Всі об’єкти, які я показую, морально застаріли (це правда, як є), багато де немає наприклад, санвузла. Його облаштування потребує коштів на септик, підвод комунікації, свердловину, насоси, сам санвузол потрібно зробити. Це мінімум. Ще в старій хаті можуть бути проблеми з дахом, фундаментом. Якщо проблеми зі стінами і дахом ще можна якось вирішити, то якщо реконструкція фундаменту — це величезні кошти.
Звісно, якщо купити глиняну хату, обкладену цеглою, якісно побудовану, з гарним доглядом, то вона простоїть дуже довго. Влітку там буде прохолодно, взимку тепло.
Наш вибір — це порожня ділянка та будівництво. Я зроблю проєкт, а чоловік хоче самостійно будувати. Не знаю, чи вийде, але спробуємо звести одноповерховий будиночок. Головне робити все відповідно до чинних будівельних норм, щоб потім спокійно ввести в експлуатацію і не мати проблем з документами в майбутньому. Хоча я все одно хочу придбати хатинку під реставрацію та відновлення — зробити такий собі проєкт для душі.
Люди кажуть, в селах немає інфраструктури, тому звідти виїжджають. Але якщо хочете інфраструктуру, ви маєте переїхати в село. і створювати цю інфраструктуру. Це замкнене коло: немає інфраструктури — немає людей, немає людей — немає інфраструктури.
У селі, де ми купили ділянку, є школа і дитсадок. Бачу, що місцева влада сприяє розвитку. Подобається, що влаштовують різні ярмарки, загалом життя вирує, що не встигаєш за всім слідкувати. Я вірю в розвиток села.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Креатив без картоплі. Як заробляють у селах Київщини;
Дзен українського села. Де його шукати;
Закритий ЖК, передмістя та віддалене село: досвід киянина;
Квіти радості. Як ботсад став майстернею художника;
Дорого, дешево чи безплатно: як пройти у Києво-Печерську лавру;
