«Ранок»
Український Ван Гог, імені якого не знає широка публіка. Неймовірний колорист, який не дочекався своєї виставки. Вікенд зібрав факти про художника Анатолія Лимарєва, чиї картини обговорює київська публіка.
Анатолій Лимарєв приїхав до Києва, що вчитися в художній школі. Закінчив із золотою медаллю й пішов далі — в художній інститут (нині — Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Живопису вчився у Сергія Григор’єва, який викладав у Алли Горської та Віктора Зарецького.
В інституті написав перший автопортрет. І протягом життя часто створював свої портрети, останній — на початку 1980-х.
Дипломна робота Лимарєва «Дівчина шахтарка» викликала скандал і захват. Йому казали, що в СРСР шахтарок немає. «А він відповідав: ”Це моя знайома“», — розказує мистецтвознавиця Олена Грозовська.
Лимарєв народився у місті Амвросіївка Донецької області, тож після закінчення інституту на десять років поїхав працювати у Донецьк.
Тоді створив «Шевченка у засланні» — картина скидається на протест проти традиційного бачення поета.
Повернувся до Києва, мав майстерні на Подолі, Печерську, нарешті переїхав на Оболонь, готував студентів до вступу в художній інститут.
Київ не був до нього надто привітним. Щоліта художник повертався у рідний донбаський степ, звідки привозив сповнені світла й сонця роботи.
Теми його робіт не були викликом для системи. На полотнах Лимарєва — природа та життя звичайних людей. Але ці картини бентежили яскравістю та сяйвом. Кураторка виставки робіт Лимарєва Олена Грозовська говорить про нього як про одного з найсильніших колористів українського мистецтва ХХ століття.
Мистецтвознавиця Ольга Петрова називає Лимарєва «сонцепоклонником» та «українським Ван Гогом». Художник Матвій Вайсберг вважає «Банки» Лимарєва чи не найважливішою роботою в українському мистецтві другої половини двадцятого століття.
За життя майстер майже не виставлявся, мріяв про велику персональну виставку, щоб показати 200 робіт.
Але у 1985 році вкоротив собі віку. Грозовська називає ймовірною причиною неможливість реалізуватися.
Ольга Петрова згадує, що на похорон приїхало чимало земляків художника та героїв його картин.
Його перша персональна виставка відбулася посмертно в 1988 році. Каталог виставки став бібліографічною рідкістю.
Твори Лімарєва зберігаються у Національному художньому музеї, у дочки майстра та в приватних колекціях.
І сьогодні його творчість мало вивчена фахівцями й майже невідома широкій аудиторії. Виправити цю несправедливість взялися Національний художній музей України, артфундація «Дукат» та кураторка виставки Олена Грозовська.
Виставка називається «Сонцесхід», тому що сонце — один з найголовніших героїв його робіт, пояснює Грозовська. А «схід» у назві через зв’язок з Донеччиною. Його роботи — це степ, сонце й люди Донеччини. Це абсолютно інша Донеччина, несхожа на на радянський шаблонний «Донбас».
У п’ятьох залах музею представлено близько 100 робіт: живопис і графіка, а також архівні фото, зроблені самим Лимарєвим та його дружиною Світланою Доценко.
Підказка від Вікенду: на 1 квітня музей готує особливу подію, присвячену дню народження художника. О 17:00 почнеться вечір пам’яті Анатолія Лимарєва, будуть друзі, колеги й учні.
У цей вечір відкриється виставка «Родинний архів. Анатолій Лимарєв. Світлана Даценко». Дружина художника — професійна фотографка, тож на фото побачимо атмосферу 1960—1970-х років, портрети і краєвиди Донеччини, робочі і творчі моменти.
Коли: виставка «Анатолій Лимарєв. Сонцесхід» працюватиме до 21 червня 2026 року
Де: Національний художній музей України, вул. Михайла Грушевського, 6, службовий вхід із тильного боку будівлі.
Скільки: повний квиток — 250 гривень, пільговий — 100 гривень, для військових вхід вільний.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Рожевий та золотий. Яким бачить Київ художник Олег Савка;
Калюжі та шедеври: старий Київ Сергія Світославського;
Думати як Малевич. Чорний квадрат без російських наративів;
Олександра Екстер: між Пікассо, театром та українською вишивкою;
