Станції київського метрополітену мало хто розглядає як туристичні чи прогулянкові локації. Ми звикли сприймати міський транспорт як щось функціональне. А Вікенд впевнений: станції підземки мають чим дивувати. Треба просто знати, що шукати. Даємо підказки.
Оболонсько-Теремківська (синя, М2) — 18 станцій, 22,68 км, 34 хвилини від однієї кінцевої зупинки до іншої
«Героїв Дніпра»
На найпівнічнішій станції Києва колони — не просто опорні конструкції, а й художній елемент — світильники. Архітектори задумували їх як стилізовані смолоскипи — символи пам’яті тих, хто у 1943 році форсував Дніпро. У 2021 році з’явилась петиція щодо перейменування станції у «Героїв УПА», проте ініціатива не отримала підтримки.
Ще однією цікавинкою є транспортна розв’язка, разом з якою будувалася станція. Типова за проєктом, вона має незвичний вигляд завдяки «колу» над нею та радіальним виходам.
А ще це єдина станція метро, навкруг якої побудували ТРЦ, що навряд чи можна назвати класною родзинкою міста.
«Мінська»
Уважно роздивимося старі фотографії станції та її сучасний вигляд. Придивимося до платформи й побачимо, що біля краю камінь трохи відрізняється від основного кольором, є поздовжній видимий шов між двома частинами конструкції.
Річ у тім, що після введення станції в експлуатацію виникли проблеми: зазор між потягом і платформою в деяких місцях виявився завеликим, і це підвищувало ризик травмування пасажирів під час посадки та висадки. Недолік з часом усунули, а «шрами» залишилися.
«Оболонь»
Типова станція, колонна, неглибокого закладення, три прольоти — наче й дивитися немає на що. Але зверніть увагу на колійні стіни. На кованих панно «День» і «Ніч» знайдуться відсилання до театральної тематики. Це пов’язано з іменем радянського письменника й драматурга Олександра Корнійчука, який писав «правильні» на той час п’єси. Станція носила його ім’я до 1990 року, коли її офіційно перейменували на «Оболонь».
Тунелі, що вели до станції, частково будували не зсередини — методом викопування зайвого, а згори — по суті зробили величезний рів. Коли все було готово, закрили ґрунтом й зверху проклали Оболонський проспект.
«Почайна»
Колії метрополітену знаходяться під залізничними коліями — такий ось цікавий поворот. І уявіть — будівництво метро практично не вплинуло на рух потягів, вони курсували за розкладом і без зупинок. Підніміть голову й подивіться на стелю. Вона підвісна, зроблена з алюмінію та виконує не лише художню функцію. Окрім задачі декору, стеля працює своєрідною акустичною губкою та суттєво поглинає шум. На «Почайні» завдяки їй відчутно тихіше.
І зверніть увагу на панно над сходами на платформу (чи з платформи до кас) — там дві прикольних композиції з назвою «Техніка і природа». Одна з них — мозаїка, інша — вітраж.
«Тараса Шевченка»
Думаєте, поруч є «шевченківські» локації, які варто відвідати? Не марнуйте час: немає нічого. Назву станція отримала через розташовану неподалік вулицю Шевченка, яка існувала ще до появи метро в цьому районі.
А ось на горельєф письменника в торцевій частині станції подивитися варто. Робота художника-монументаліста Олександра Міловзорова цікава сама по собі: композиційне рішення, символізм, окремі елементи як частина цілого. Але найцікавіша деталь — це вуса Тараса Григоровича! Багато хто стверджує, що автору вдалося створити ілюзію руху: під час пересування по платформі виникає враження, ніби вуса розвіваються на вітру.
«Контрактова площа»
Знаєте, як називалася ця станція раніше? «Червона площа». Що цікаво, перейменування відбулося ще за часів Радянського Союзу — «Контрактова площа» з’явилася на схемі метрополітену в жовтні 1990 року.
Інтер’єр станції стриманий — і це було навмисним рішенням: таким чином архітектори намагалися не відвертати увагу від історичної місцевості над станцією та підкреслити цінність того, що можна побачити поряд. Втім, трохи «надлишків» таки можна знайти. До прикладу, дверцята на путьових стінах — розкішні карбовані композиції на тему зброї давнього Києва, панно «Академія» над сходами на південному виході, розкішний червоний мармур для облицювання стін тощо.
А взагалі «Контрактова площа» — одна з найцікавіших станцій з погляду археології: будівництво ускладнювалось тим, що буквально на кожному метрі знаходили артефакти часів XI століття, і, попри необхідність будувати швидко та в межах бюджету, до знахідок ставилися з належною увагою та обережністю. Щоправда, через брак часу частину археологічних клондайків законсервували — вони ще чекають своїх дослідників.
«Поштова площа»
Платформа «Поштової площі» вужча, ніж у більшості інших колонних станцій Києва. Така несправедливість пов’язана з необхідністю «всунути» її між історичної забудови — умови диктувала географія, а не архітектори.
У торці станції — розкішний об’ємний вітраж із литого скла з видами Києва та Дніпра авторства Ірини Левитської (майстриня працювала над оформленням й інших станцій метро). За задумом колони на платформі створюють ніби рамку, яка веде погляд до композиції, і це крутий художній прийом.
«Майдан Незалежності»
Найцікавіша деталь в оформленні — мінімум деталей. Так було не завжди: після 1991 року поступово прибрали майже всю радянську символіку, якою станцію щедро прикрасили під час будівництва: барельєфи, написи, декоративні елементи, герби. Буде час — спробуйте на око визначити, де знаходилися ті численні символи Жовтневої революції та прославляння СРСР.
Якщо зараз очистити «Майдан» від великої кількості реклами, станція виглядатиме стримано, просторо й майже нейтрально.
«Площа Українських Героїв»
А ця станція, на відміну від сусідки, за роки практично не змінилась. Назву поміняла — так, але художнє оформлення залишилося яким і задумувалося.
Цікаво роздивитися каміння, яким прикрашена станція, — це така собі виставка природних матеріалів. Пілони центральної зали, частина колійних стін, переходи виконані з білого мармуру (ймовірно, з російського Коєлгінського родовища), підлога — з червоного граніту (найімовірніше з території України — Житомирської, Кіровоградської або Дніпропетровської областей). Каміння має різне забарвлення та відтінки.
«Олімпійська»
У торці станції є цікавезна горельєфна композиція в мозаїчній техніці зі смальти червоних і синіх кольорів: стилізований факел, полум’я, п’ять олімпійських кілець. І мало хто знає, що на момент запуску станції смолоскип мав вогонь, але не мав кілець — на архівних фотографіях, зроблених під час урочистого відкриття, це можна побачити, їх додали згодом, коли вже «Олімпійська» («Республіканський стадіон» на той час) працювала й на повну обслуговувала пасажирів.
Будете наступного разу купляти квиток на вході до платформ, зверніть увагу на стіни навпроти турнікетів — вони прикрашені барельєфами на тему футболу та хокею.
«Палац „Україна”»
Станьте біля пілонів, подивиться на червону смальту, якою прикрашена станція. Зробіть кілька кроків і подивиться ще раз — колір змінюється зі зміною куту зору. Цей ефект досягається тим, що поверхня матеріалу, яким облицьовано станцію, нерівна, що забезпечує появу десятків відтінків кольору вогню. Так, на етапі створення «Червоноармійської» сплав скла з різними сполуками селену, кадмію та золота символізував революцію, зі зміною часів змінилися й сенси, і сьогодні говорять про енергію, силу, динаміку та рух.
«Либідська»
Одна з найцікавіших деталей схована під ногами. Її майже ніхто не помічає, але, кажуть, всі підсвідомо користуються. Коротше, як будете на «Либідській», зверніть увагу, що від кожного аркового проходу по підлозі тягнеться тонка мармурова лінія. Виглядає стильно, але це не декоративне рішення, а функціональне: за задумом архітекторів ці смужки повинні розподіляти пасажиропотоки й скеровувати людей в потрібному напрямку.
Станція має статус щойно виявленого об’єкта культурної спадщини, тобто держава вже офіційно визнала, що «Либідська» має художню та історичну цінність, і запущений процес внесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.
«Деміївська»
Єдина київська станція, де головні ескалатори розташовані не в торцевій частині, а посеред центральної зали. Це пов’язано не з бажанням зробити щось незвичне, а винятково з особливостями рельєфу місцевості. Через те, що станція знаходиться під природним схилом, довелося обрати таке ось нестандартне рішення.
До речі, саме тому існує ще одна особливість: різні частини зали мають різну висоту стелі, це візуально помітно, хоча й не впадає в око.
«Голосіївська»
А тут інша історія зі стелею: знову-таки через геологічні особливості рельєфу місцевості довелося будувати дуже «низьку» станцію. Втім, архітектори намагалися візуально виправити цю особливість: над кожною колоною розташовано окремі світильники, щоб створити ілюзію додаткового простору, об’єму та висоти.
«Васильківська»
Світильники на платформі бачили? Абсолютно нетрадиційний для метрополітену дизайн — на «Васильківській» стоять майже справжнісінькі бульварні ліхтарі, під якими — справжнісінькі лавочки. Круте рішення для київського метро — такого ви не знайдете на жодній іншій станції.
«Виставковий центр»
Красивенні круглі люстри! В цілому станція задумувалася як відсилання до павільйонів ВДНГ: простий дизайн, але відкритий зал, великий простір, світло та повітря. І ось світильники тут стали головним декоративним елементом.
«Іподром»
На станції мали б бути панно з кіньми, але від ідеї відмовилися через брак фінансування. Вирішили, що достатньо ілюзії руху та динаміки, яку створюють колони, геометричний дизайн та декор станції. Цікаво бути всередині та відчувати себе частиною композиції.
«Теремки»
На якомусь етапі розробки технічної документації станція мала назву «Одеська площа» (зі зрозумілих топографічних причин), проте в перспективних планах «Теремки» не мали бути останньою зупинкою на синій лінії. Отже, «Одеська» колись ще, сподіваємось, з’явиться, а ця станція отримала ім’я за назвою житлового масиву.
На стінах — цікаві геометричні мозаїки зі смальти, на платформі — оригінальні торшери. Сучасно й красиво.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Скасована буква та закопаний вестибюль: цікаві факти про червону гілку метро;
Найкрасивіші та найжахливіші: кияни про улюблені та не дуже станції метро;
Для молоді, роздумів і тривоги: відгуки киян про станції метро;
Будуй, нумеруй, не рекламуй. Чого кияни чекають від метрополітену;
Перейменовані станції: як міняють назви в метро Києва;
Метро на фотоколажі. Як працює стріт-фотографка;
Довгий чи короткий. Як обрати перехід з «Хрещатика» на «Майдан Незалежності»;
Поїхали! Як машиніст метро став блогером;
Секретна гілка та доісторичні істоти. 24 факти про київське метро.
