Модернізм і рагулізм. Гуляємо навколо ринку і палацу

Найбільш банківський будинок, «дитячо-собачий сквер» і таємна кав’ярня. Вікенд гуляв біля палацу «Україна» та Володимирського ринку з Катериною Липою, місцевою жителькою та історикинею архітектури.

Біля підземного переходу на Великій Васильківській довгий будинок за номером 116. Місцеві сміються, що будинок банківський. І дійсно, там купа відділень різних банків. Але головним вважають «Ощадбанк». Кажуть, він тут найдавніший.

Цікаво, що досі існує хибне уявлення, що в центрі Києва живуть винятково багаті люди. Відповідно деякі бізнесмени відкривають тут магазини та заклади, розраховані на дуже заможних. Добре, що демократичних пропозицій поки вистачає. Просто при виході з метро аптека й магазин «Єва», який ніколи не буває порожнім. У закладі мережі Lazzat_halal готують шаурму, плов, кебаби й самсу. А в павільйоні мережі «Бінокль кава» смачні молочні коктейлі й лимонад.

У 2018 році закрилася місцева легенда — ресторан «Маямі блюз», який працював тут протягом 24 років. Поряд був магазин швейцарських годинників. Словом, дороге й намолене місце. А тепер тут жоден ресторан місця не нагріє — відкриваються, трохи працюють, закриваються. Зате трохи далі в тому ж кварталі — доволі демократичний ресторан «Одеса» з рибою та морепродуктами. Теж претендує на звання ветерана, бо існує близько 20 років.

Але основний відбиток на цю місцевість наклав Володимирський ринок. І продовжує накладати. Колись він знаходився там, де зараз палац «Україна». Про будівництво палацу можна розповісти багато цікавого. Головним архітектором проєкту стала жінка — Євгенія Маринченко. Подібне нечасто траплялося в радянській архітектурі.

У 1965 році київські газети повідомили, що на місці колишнього Володимирського ринку розпочато будівництво кіноконцертного залу. То були дуже важкі часи для архітектурної творчості. Держава — єдиний замовник, приватних замовників немає, бо немає приватної власності. Усе повинно було будуватися за типовими проєктами, їх розробляли величезні інститути.

Крім того, на будь-який проєкт будівництва з бюджетом понад три мільйони рублів треба було просити дозволу в Москві. У 1961 році там якраз відкрили Палац зʼїздів, зараз він відомий як Кремлівський палац. Українське керівництво зажадало мати палац для з’їздів у Києві, бо всі масштабні партійні збори та урочисті заходи проходили тоді у Жовтневому палаці. А він за обладнанням і розмірами не відповідав тогочасним запитам.

Тож українці мали або вклонитися Москві та отримати відмову, або хитрувати, щоб обійти заборони. Тому за документами будували кінотеатр, а за проєктом — палац. Коли в Москві дізналися про цю хитрість, було вже пізно.

Ринок перенесли на протилежну сторону, для нього виділили ділянку по сусідству, на вулиці Антоновича, тодішній Горького. Критий ринок на 500 місць побудували в 1968 році, а палац «Україна» урочисто відкрили у квітні 1970 року. Кажуть, росіяни страшенно злилися, бо київський палац виглядав набагато більш урочистим, ніж московський. А архітектори Євгенія Маринченко та Петро Жилицький отримали за свою роботу Шевченківську премію.

За проєктом навколо палацу мало бути багато всілякої краси. Добре, що зараз зберегли хоча б старий скверик. Щоправда, він був відкритим для усіх, а потім його огородили й закрили. Збоку від входу в палац знаходилися газони. Зараз їх чомусь засипали камінцями. Катерина Липа згадує, що колись можна було піднятися сходами та погуляти на зовнішньому балконі будівлі. Це коли там не проводилися заходи. А коли проводилися, то на балкон виходили учасники й глядачі з великого фоє другого поверху. А тепер балкон не відкривають і відвідувачів туди не пускають.

Збоку від входу знаходився невеличкий басейн — для краси й створення мікроклімату. Зараз ми бачимо на тому місці залишки різдвяного містечка, встановленого ще у 2019 році. Раніше містечко після свят розбирали, а тепер воно знаходиться тут постійно, виглядає це трохи рагульно.

Проходимо милу хіпстерську кав’ярню Bimbo кава & more. Там постійно купа народу й майже всі столики на вулиці завжди зайняті. Повертаємо в бік ринку. Володимирський критий ринок — це також перлина українського модернізму. Він був проєктований таким чином, що приміщення освітлювало сонце, але не сліпило очей.

За проєктом архітектора Ратушинського будівля перекрита збірною залізобетонною вантовою оболонкою, використані склозалізобетоні панелі. Дах — у вигляді трикутників, які опускаються до центру. Цікавий факт: спочатку таку споруду під ринок звели в Маріуполі для випробування проєкту.

Поряд з ринком — квартали, над проєктуванням працювала команда на чолі з архітектором Ігорем Шпарою. Катерина Липа радить придивитися уважно й тоді помітимо маленькі віконечка під самим дахом багатоповерхівки. Це художні майстерні, вони є тут в багатьох будинках. Але освітлюються майстерні не через ці віконечка, а через скляні покрівлі.

Далі йдемо в таємну кав’ярню без назви, найпопулярніший заклад у місцевих мешканців. Зранку тут збираються всі собачники й матусі з візочками, розказує Катерина Липа. Будинок 19 століття, а в арці найімовірніше була двірницька, яку нинішні власники, здається, трохи розширили. Зате зберегли й не попсували цегляну кладку, вклали величезну сталеву балку, яка підтримує перекриття. Дуже зворушливо бачити цю кладку, мати можливість торкатися славетної жовтої київської цегли часів будівельного буму 19 століття.

Тепер переходимо на іншу сторону вулиці й потрапляємо в скверик, який місцеві називають дитячо-собачим. Пам’ятник Гонгадзе та іншим загиблим журналістам з’явився тут як результат боротьби із забудовниками. Тоді зібралися громадські слухання, була запекла боротьба, але сквер вдалося відстояти. І на пропозицію громади з’явився цей пам’ятник, а місто виділило кошти на покращення у сквері.

Здавалося б, поряд гучна дорога, а пройшов трохи глибше й сидиш в спокої. У теплу пору року тут працюють фонтани. Народ із часом визначився по зонах. В одній галасують діти, тінейджери скейтами гримлять. В іншій збираються ті, хто хоче потеревенити та відпочити.

А ще тут знаходиться музей Марії Заньковецької. Катерина Липа згадує, що вчилася у школі через дорогу, а в цьому музеї вони з подругами прогулювали роки:

— Нам навіть відкривали шафу Заньковецької, показували шикарний одяг доби модерну. А потім будинок зіркової акторки зруйнували. Хоч це було в радянські часи, люди не побоялися висловити обурення. Прикрилися тим, що Заньковецька була першою народною артисткою Української РСР. І будинок збудували заново. Зараз він зовні абсолютно такий самий, всередині дещо перепланований, є навіть невелика сцена. Адміністративно це філія музею театрального, музичного та кіно мистецтва. І зараз тут проходять всякі виставки, тусовки, зустрічі.