«Пророк Ілля», Михайло Бойчук
Потрапити з глухого села до Парижа та навчатися у найкращих, повернути народність сучасному мистецтву та поплатитися за це життям. Михайло Бойчук — один з найвидатніших художників, хоча його робіт на сьогодні майже й не лишилося. Він заснував власну школу — бойчукізм та був знайомий з Пікассо. Бойчука хотіла стерти з памʼяті радянська влада, але Київ його увічнив. 30 жовтня — день народження художника, і Вікенд пригадує, як він перевернув мистецтво та чим віддячила столиця.
.png)
Михайло Бойчук народився 30 жовтня 1882 року у селі Романівка на заході сучасної України, тоді це була територія Австро-Угорщини.
Малював Михайло змалечку. Проте ранні малюнки майбутнього художника пропали, бо хата сімʼї згоріла після війни.
Вчитель малювання розгледів талант юнака і дав оголошення в газету про обдарованого хлопця. Ним зацікавився художник-педагог Юліан Панкевич, відомий тим, що українізував класичний іконопис: зображував у вишиванках Богородицю та Ісуса. Тож у 16-річному віці Бойчук приїхав до Львова вчитися у Панкевича, зайнявся іконописом та книжковою мініатюрою. Вже наступного року він починає навчання в академії у Відні, а згодом — у Кракові та Мюнхені.
У 1908 році Бойчук працює в Парижі. Там спілкується з Пабло Пікассо та Дієго Ріверою, знайомиться з оригіналами світового живопису — Полем Сезанном, Огюстом, Ренуаром, Полем Гогеном. І у той же час заглиблюється у народне примітивне мистецтво. Саме у французьській столиці він приходить до думки, що мистецтво треба робити надбанням народних мас. Бойчук захоплюється ідеєю колективності у мистецтві — і не тільки що твори можуть стати колективною власністю, а й про колективну творчість. Навколо нього формується група однодумців, які скоро стануть основою школи «бойчукістів».
Бойчук та його група художників орієнтуються на мистецтво Візантії та Київської Русі, бо у них бачать вершину художньої творчості. Митці вважають, що саме на цій основі варто будувати відродження українського мистецтва.
Бойчукізм також називають школою українською монументалізму. А французи мають навіть свій термін — Renovation Byzantine.
«Тайна вечеря»
Художник працював у багатьох містах, і не тільки України. У Києві теж залишив свій слід. Так, він реставрував деякі зразки в колекції Ханенків, а також придумав спосіб закріплення фресок у Софійському соборі. А його група розписувала Луцькі казарми, займалася оформленням свята 1 травня 1919 року, оформлювала академію мистецтв. Бойчук разом з учнями створювали театральні декорації для постановок «Молодого театру».
Загалом трохи більше ніж за десять років бойчукісти створили близько двадцяти великих монументальних робіт в архітектурі.
Художник відмовлявся від участі у різноманітних виставках. За його словами, у цьому немає потреби, бо його монументальні фрески «експонуються» постійно на громадських будівлях і широких майданах.
«Свято врожаю»
У 1925 році у Києві бойчукісти обʼєдналися в Асоціацію революційного мистецтва України. Вони стояли на тому, щоб мистецтво впроваджувалося в побут, єдналося з життям. Художники критикували натуралістичний реалізм, властивий радянській епосі. Бойчукісти намагалися повернути українському мистецтву національні особливості.
У 1926-1927 роках Михайло Бойчук разом з дружиною та учнями подорожували Німеччиною, Францією, Італією. Ця поїздка стала офіційною причиною арешту художника 1936 року — начебто за підозрою в участі у контрреволюційній організації. На фоні боротьби радянської влади з «куркульськими господарствами» на межі 20-х та 30-х років бойчукістів через зображення селянської тематики звинувачували у пропаганді націоналізму та буржуазно-куркульської стихії. У 1937-му розстріляли Бойчука, а також його дружину та учнів. Михайло Бойчук вважається представником Розстріляного відродження.
«Молочниця»
Після арешту художника всі створені ним фрески були терміново заштукатурені. Ті, що були у музеях та бібліотеках, — вилучені і знищені. Все, що зараз можна побачити в натурі, — тільки нариси, які мали стати чимось значно більшим. Його роботи почали повертати з музейних запасників лише з 1991 року.
Багато учнів Михайла Бойчука відзначилися на мистецькій ниві. Оксана Павленко розвивала графічну школу, створювала монументальні розписи, жіночі портрети та українську ікону. Вона — єдина з бойчукістів, хто зміг уникнути переслідувань більшовицької влади. Павленко спромоглася врятувати деякі роботи колег та передала їх до музеїв.
«Жінка тіпає коноплі»
Брат Михайла Бойчука Тимофій брав участь у розписах Луцьких казарм та Київського оперного театру. Разом з Оксаною Павленко та ще одним бойчукістом Іваном Падалкою ілюстрував збірку для дітей «Барвінок».
«Жінки біля яблуні»
Іван Падалка трохи працював при Полтавському етнографічному музеї, де робив копії українських килимів на замовлення ткацької майстерні Богдана Ханенка. Бойчук став для Падалки майстром, що навчив робити «як материні килими». На знак вдячності за навчання художник протягом років був педагогом. Падалку викрала та закатувала до смерті група НКВС.
Ескіз ілюстрації до «Слова о полку Ігоревім»
Дружина Михайла Софія Налепинська-Бойчук здебільшого працювала у галузі графіки. Вона ілюструвала багато книжкових видань, зокрема, «Катерину» Тараса Шевченка та «Анну Кареніну» Льва Толстого, а також створила низку живописних творів. А ще виступила авторкою паперових грошей та деяких державних паперів доби української революції 1917-1921 років. Але ці проєкти не були реалізовані.
«Дівчата з книжкою»
Ще один послідовник Бойчука — Роберт Лісовський, який теж займався графікою та декоративно-ужитковим мистецтвом. Художник ілюстрував збірку поезій Павла Тичини «Сонячні кларнети», але взагалі багато працював за кордоном. В еміграції він створював проєкти символіки України на замовлення українських політичних організацій. І емблема ОУН «Тризуб з мечем» — саме його авторства.
Наприкінці 2017 року — початку 2018 у Мистецькому Арсеналі відбувся проєкт, присвячений бойчукізму, на якому експонувалися роботи, які вдалося зберегти.
У 2000 році імʼя Михайла Бойчука надали інституту декоративно-прикладного мистецтва й дизайну. А не так давно в рамках декомунізації вулиця Кіквідзе на Печерську також була перейменована на честь митця. В КМДА випустили відеоролик, у якому розповідають про художника.
Читайте також: Вовчик-урбаніст та козаки-марафонці: мультгерої в сучасному Києві;
100 картин гения: последняя выставка Ивана Марчука в Киеве;
Президент, актер и опер: 5 работ скульптора Чепелика в Киеве;
Щастя для сміливих: місця Івана Багряного в Києві;
Київська олімпіада: марафонці з шоколадками, гімнастки з граблями та «мертва петля» Нестерова.
Давай дружити в 
, найкрутіші фотки лови в 
, все найважливіше та найцікавіше в 
, коротко й у справі в 
.
