Радянська філателія: марки для колекції та пропаганди

Як поштові марки стали засобом радянської пропаганди? За що могли потрапити у в’язницю філателісти? І як одна марка вплинула на американського президента? Історик Олександр Вітолін згадує, як розвивалася філателія в СРСР.

6 травня 1840 року став днем народження поштової марки. Введення в обіг поштових марок породило нове захоплення — колекціонування. На момент становлення Радянського Союзу філателія вже була поважним хобі, яке об’єднувало як найзаможніших людей світу, так і школярів. Філателія тоді не була пов’язана з політикою. Але Радянський Союз перетворив захоплення філателістів на щось моторошне, химерне та божевільне.

Революціонер Федір Чучін доклався до створення низки організацій, які регулювали захоплення збирачів поштових марок. Зокрема, з 1922-го до 1926 року діяла Організація Уповноваженого по філателії і бонах, що стала монополістом у торгівлі філателістичним матеріалом за межами Радянського Союзу. Чучін також був редактором журналу «Советский филателист» (згодом змінив назву на «Советский коллекционер»). У 1923-му почало діяти Всеросійське товариство філателістів, яке мало представництво в Українській РСР.

З організацією, яку очолював Чучін, конкурувало Російське бюро філателії при Народному комісаріаті пошти й телеграфу. Результатом цієї конкуренції стала заборона бюро філателії ввозити з-за кордону та вивозити філателістичну продукцію й торгувати нею. Згодом після ревізії голову Російського бюро філателістів А. Зіскинда заарештували, він постав перед Революційним трибуналом. У 1924-му Російське бюро філателістів ліквідували. Тоді ж почав діяти Філателістичний інтернаціонал. Але за межами Радянського Союзу він не був популярним.

У 1926-му Радянська філателістична асоціація фактично стала наступницею Організації уповноваженого по філателії бонам. Уся ця радянська бюрократія була лише верхівкою великого айсберга випробувань, з яким довелося зіштовхнутися філателістам у СРСР.

З тогочасних поштових марок неодмінно треба згадати про благодійний випуск 1923 року. До нього в УРСР для пересилки пошти використовували старі марки Російської імперії. Благодійні поштові марки мали залучити отримані кошти на допомогу голодуючим, але вони були надруковані занадто пізно. Серія знаходилась у продажу з 25 червня до 11 серпня 1923 року, коли Голодомор уже другий рік винищував українських селян.

Це був єдиний незалежний випуск пошти УРСР. Після цього власними поштовими марками могла похизуватися лише Тува. Сюжети радянських марок прославляли партію, «перемоги соціалізму», працю та самопожертву радянських громадян.

Після смерті Леніна Радянський Союз випустив перші марки з його портретом. За життя «вождь світового пролетаріату» забороняв зображувати себе на поштових марках. Цікаво, що дружина Леніна Надія Крупська була проти надмірного трауру й тиражування образу революціонера. Марки з зображенням Леніна випускали до 1929 року. Після цього Сталін, укріпившись при владі, відмовився ділити увагу з «вождем».

У 1924 році в Москві відбулася Всесоюзна філателістична виставка. Там радянські філателісти продемонстрували свої багаті колекції широкої тематики і поштових марок різних держав.

У 1933-му радянська влада вирішила випустити серію марок, яка мала зобразити щасливе життя народів у СРСР. У час нового страшного Голодомору поштова марка «Українці» зображувала працю тракториста на полі.

У тому ж році на черговій Всесоюзній філателістичній виставці колекціонери вже не демонстрували поштові марки «буржуазних» країн, тематика звузилася до «ленініани» та здобутків революції.

У 1934 році влада Сталіна зміцнилась, і культ його особи став ще більшим. Тому традицію Леніна, за якою керманич партії та всього СРСР — не цар, щоб друкуватися на поштових марках, було порушено. На першій марці зі Сталіним його зобразили поруч із Леніним — так начебто вшановувалася десята річниця смерті Леніна й утверджувалася думка, що Сталін продовжує справу Леніна.

Якби все зводилося тільки до засилля ідеології та пропаганди, може, у філателії все було б не так і погано. Та почалися репресії. 25 листопада 1937 року розстріляли художника поштових марок УНР Миколу Івасюка. 72-річному митцю інкримінували участь у терористичній організації. Потрапили під репресії, але змогли їх пережити автори марок УРСР 1923 року, створених для допомоги голодуючим — Олекій Маренков і Борис Порац-Кошиць. Помер у в’язниці організатор радянської філателії Федор Чучін. З чотирьох редакторів журналу «Советский колекціонер» (включаючи Чучіна) трьох репресували.

У 1939 році філателістів разом з есперантистами НКВС офіційно зарахував до антирадянських елементів, які підтримували постійні зв’язки з закордоном. Також це захоплення спонукало малоосвідчених сусідів писати доноси на філателістів.

Коли у Радянському Союзі збирання поштових марок могло стати причиною арешту, у вільному світі колекціонували марки перші особи держави, наприклад, президент США — Теодор Рузвельт. Під час Тегеранської конференції радянська делегація подарувала йому поштову марку, присвячену авіатору Левандовському з рідкісним перегорнутим надруком. Вважалося, що це зробило Рузвельта більш поступливим.

Після перемоги Радянського Союзу у Другій світовій війні у країну хлинули «трофейні» німецькі клясери — альбоми для марок. Вони підживили інтерес до філателії. Але зберігання марок Третього Рейху могло погано закінчитися для філателістів. Їм також слід було забути про поштову марку «чеченці» 1933 року та про «англо-американсько-радянську дружбу» 1945-го.

У 1957 році в Москві пройшов Всесвітній фестиваль молоді та студентів. Ця подія активізувала міжнародні зв’язки, і радянська філателія отримала нове дихання. Часи змінилися — замість шпигунства філателістам стали інкримінувати спекуляцію. Та через статтю про спекуляцію потерпали усі колекціонери.

У 1966 році в СРСР виникло Всесоюзне товариство філателістів. Влада знову стала поблажливою до філателістів, щоб використовувати поштові марки як засіб пропаганди. Очолювати товариство філателістів мали комуністи. Артиста Юрія Тимошенка, відомого як Тарапунька, хотіли обрати головою місцевого товариства для популяризації філателії, але він був безпартійним, тож від його кандидатури відмовилися. Звісно, «Ленініана» стала головною темою радянської філателії.

Леонід Брежнєв теж не втримався від спокуси з’явитися на поштових марках. Його портрет надрукували на поштовому блоці, присвяченому новій Конституції, генсек був у центрі композиції. Саме про цю марку склали анекдот, що вона не клеїлася до конверту, бо одні не туди плювали, а інші не там лизали. Згодом випустили багато марок з цитатами Брежнєва.

Серед великої кількості радянських марок історикам цікаві випуски, присвячені радянським діячам, репресованим за часів Сталіна (на цьому, звичайно, не акцентували уваги). Потішила поштова марка 1987 року з репродукцією картини «Ленін проголошує радянську владу», з якої прибрали Сталіна, що був виразно видний на марці 1954-го з репродукцією цієї ж картини.

Але найкраща радянська марка була випущена в 1991 році: її присвятили Декларації про державний суверенітет України. Вона вирізняється серед інших радянських марок — по-справжньому барвиста та життєствердна!