Пам’ятник Феофілу Яновському в Києві
Він один тягнув роботу цілого інституту. Відмовився від особливого авто й переїзду в Москву, поставив свої наукові відкриття на службу киянам. Історик Олександр Вітолін згадує, як жив і працював лікар Феофіл Яновський.
Двісті років тому для киян справжнім лихом були «сухоти» — так тоді називали туберкульоз. Але наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття лікарі доклали надзвичайних зусиль і дали відсіч хворобі. Наші сучасники навіть стали нехтувати регулярним обстеженням, хоча страшна хвороба тільки відступила, але зовсім не зникла.
Одним із борців з туберкульозом в Києві був Феофіл Гаврилович Яновський. Цей видатний лікар народився 24 (12 за старим стилем) червня в селі Миньківці, яке тепер входить до Кам’янець-Подільської громади на Хмельниччині, в родині заможного освіченого чиновника. Маленький Феофіл доволі рано опанував грамоту. У десять років він вступив до Київської подільської прогімназії. Мешкав у квартирі свого педагога, тож йому було не до бійок і хуліганства, допитливий розум хлопця шукав не бешкетів, а знань. Потім він жив у будинку київського війта Яна Биковського. Будівля на Костянтинівській, 6/8 нині є пам’яткою архітектури національного значення.
Згодом до Києва переїхала вся родина Яновських, і батько заохотив хлопця навчатися додатково грі на скрипці та співів. Є думка, що музична освіта і тонкий слух у майбутньому допомогли робити точні діагнози на основі прослуховування легенів. У 1878 році Феофіл Яновський закінчив Третю гімназію в числі найкращих учнів і його ім’я було записане на дошці пошани.
Далі юнак вступив на медичний факультет Київського університету, де так само наполегливо навчався. Перші роки дорослого життя по закінченню університету були доволі напруженими. Феофіл зміг отримати посаду лише позаштатного ординатора в клініці, тому відкрив власну лікарську практику на Андріївському узвозі.
На посаді ординатора Яновський повівся як справжній вчений, наприклад, він досліджував жарознижувальні властивості каїрину при інфекційних хворобах. Дослідження дали гарні результати, але на зміну каїрину швидко пришли нові більш дієві ліки. У 1886 році Феофіл Яновський виїхав за кордон, щоб поглибити наукових знань. У Берліні він навчався у видатних Луї Пастера і Генріха Коха. Коли повернувся, став організатором першої бактеріологічної лабораторії в Києві, захистив докторську дисертація, провів низку важливих бактеріологічних досліджень та організував першу в Україні станцію туберкулінізації. А коли отримав посаду в Олександрівській лікарні, організував роботу так, що ніхто з колег не заразився від хворих.
Нова табличка «Доктор медицини Ф. Г. Яновський» пересічних киян злякала. Тож він повернув стару табличку «Лікар» відвідувачі знову охоче пішли до нього по допомогу. Лікувати для нього було важливіше, ніж пишатися науковими ступенями.
З 1901 до 1905 року Феофіл Яновський отримав посаду завідувача кафедри госпітальної терапії у Новоросійському університеті в Одесі. Та наукові й професійні здобутки нарешті гідно оцінили в Києві та запросили на посаду завідувача кафедри лікарської діагностики Київського університету.
Коли Феофіл повернувся до Києва, разом з іншими лікарями Карлом Триштелем і Володимиром Високовичем організував «Київське товариство для боротьби з сухотами і бугорчаткой». Зусиллями цього товариства в Пущі-Водиці, Боярці й Миргороді з’явилися протитуберкульозні санаторії. При цьому лікуватися там могли не тільки багаті, а й бідні. Нобелівський комітет високо оцінив роботу Яновського і в 1914 році просив його оцінювати праці кандидатів на здобуття премії з фізіології й медицини.
У 1909 році Феофіл Яновський переїхав у новий будинок на Ярославовому Валу. Кажуть, коли влітку він їхав з родиною на бальнеологічний курорт, то врешті решт все закінчувалось тим, що він або вивчав організацію курортної справи, або відвідував клініки для переймання досвіду. Якщо ж родина відпочивала за містом, то і тут він не відпочивав, а безплатно селян оглядав. Тож не дивно, що Феофіла Яновського називали не інакше як «святим лікарем». Якось його пограбували, а злодії побачили лікарські бланки з прізвищем Яновського, і наступного дня повернули награбоване.
Революційні події не зачепили родину лікаря. На якийсь час він виїхав в Крим, а потім повернувся до Києва й очолив кафедру госпітальної терапії Київського медичного інституту (тепер Національний медичний університет імені Богомольця). Феофіл Яновський написав 60 наукових праць. Його монографія «Туберкульоз легень» стала настільною книгою фтизіатрів і терапевтів, кілька раз перевидана. Яновський також став одним з організаторів Київського туберкульозного інституту (тепер Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф. Г. Яновського Національної академії медичних наук України), а в 1927 році — академіком Всеукраїнської академії наук.
Саме Феофілу Яновському влада запропонувала отримати перший державний автомобіль в радянському Києві, але лікар скромно відмовився. Відмовився й від заманливої пропозиції переїхати до Москви та стати «кремлівським лікарем».
Але важким ударом для Яновського стали смерті дружини і доньки. Розтрачене здоров’я тануло через надмірні турботи про пацієнтів. Тож 8 липня 1928 року серце «святого лікаря» назавжди спинилось. Провести Феофіла Яновського зібралося стільки киян, що похоронна процесія розтягнулась від його будинку на Ярославому валу, 13-А аж до Лук’янівського кладовища.
Ім’я Феофіла Яновського присвоїли Київському туберкульозному інституту (Національному інституту фтизіатрії і пульмонології). Сьогодні у дворі інституту встановлений пам’ятник славетному борцю з туберкульозом, а в самому інституті облаштована експозиція, присвячена пам’яті вченого. На будинку на Ярославому валу, 13-А є меморіальна дошка.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Рятівники міністрів і бідняків: 9 найвідоміших лікарів Києва;
Лікар замість Лаври: як працював Володимир Караваєв;
Чумна історія, гастролі холери та іспанська слабкість: як Київ боровся з епідеміями;
Без сімʼї та онанізму: як київські комсомольці вирішували статеве питання;
