Георгій Нарбут довго був забутим у своїй країні. Тепер його згадують дедалі частіше — бренди присвячують лінійки своєї продукції, а в одному з потягів столичного метрополітену розповідають про митця. Історик Олександр Вітолін розповідає, як хлопчик з маленького хутірця став неординарним художником, створював українські марки й гроші та повернув країні тризуб.
Георгій Нарбут народився 9 березня 1886 року в родині, яка походила від литовців і запорізьких козаків, на хуторі, який називався на честь сімейного імені Нарбутівка та знаходився біля містечка Глухів.
Та давність роду була єдиним багатством Нарбутів. Його батько не міг гідно утримувати родину із семи дітей, при цьому не цурався чарки і карт. У дитинстві Георгій Нарбут бігав на город до свого першого вчителя за зеленим горохом і яблуками, за що постійно чув на свою адресу «нарбутівська сарана».
Вчитель малювання в глухівській гімназії не зацікавив Нарбута предметом. Але в четвертому класі хлопець почав вивчати старослов’янську мову та захопився старовинними шрифтами. Перемальовуючи шрифти та гравюри з старовинних книг, він самотужки опанував техніку штрихарства. У Глухові знаходився музей старовини, де була представлена історія козаччини. Нарбут не міг втриматись, щоб разом з друзями не проводити власні розкопки. Музей і розкопки пристрастили хлопця до козацької історії на все життя.
Попри захоплення історією та художнім мистецтвом, у Нарбута залишався час і для звичайних хлопчачих справ. Як писав Ф.Ернст, у Глухові він зажив гучної, але далеко не кращої слави: «Жорстокі бійки з хлопцями, гульня в «паці» (костомашки, іноді налиті оливом), дикі вихватки — наводили терор на всю околишню місцевість і саме це, а не нахил до малювання, згадують тепер старі глухівчани».
Після закінчення гімназії Георгій з братом пішли проти волі батька і замість природничого факультету Київського університету обрали факультет східних мов Петербурзького університету. За це батько категорично відмовився підтримувати грошима своїх синів. На щастя Георгія Нарбута, в нього придбали власноруч розмальовану ним книгу, це відкрило шлях до Петербурга.
У Петербурзі Нарбут зовсім не збирався присвячувати себе східним мовам. Він зібрав свої малюнки та пішов до Івана Білібіна, чий стиль намагався наслідувати. Білібін почув чернігівський говір Нарбута та з глузливо назвав його «малоросом». Та варто було Білібіну побачити малюнки, як він запропонував юнакові поселитися в себе, взявся за його художню освіту та став допомагати з замовленнями. Так розвʼязалися матеріальні проблеми юного художника.
Нарбут вперше сумлінно взявся за науку. Видавці охоче купували малюнки, зроблені ще в Глухові, коли він був самоуком. Для Білібіна «малорос» став найвидатнішим з графіків, тим часом як Георгій Нарбут і в Петербурзі послуговувався чернігівським говором.
Нарбут дав російській дитячій книзі нове обличчя. Справжнім шедевром стали його ілюстрації до «Малоросійського гербовника». Для Нарбута це було не просто замовленням, а можливістю зробити внесок у збереження української історії.
Відданість традиціям він продемонстрував і на власному весіллі: «Воно мусило в усьому слідувати старим українським звичаям. З великими труднощами Нарбут здобув десь у повіті старого п’янюгу, що досконало знав всі тонкощі старовинного весілля. Уповноважений усіма диктаторськими правами своєрідний церемоніймейстер разом із нареченим стали тиранами всього дому. Молода плакала, сидячи три дні сама в своїй світлиці, батьки лаялись, гості сміялись, але всі обрядові тонкощі були виконані».
З початком Світової війни царська пропаганда забезпечила Нарбута вигідними замовленнями. Та невдовзі художника мобілізували до армії. На щастя, в Царському селі саме вирішили звести містечко в національному стилі й залучили до його будівництва військових. Нарбуту доручили розпис, він не без задоволення згадував: до другої години так-сяк відбувалася містифікація праці, а потім починався обід, який тривав до глибокої ночі. За час «роботи» в Царському селі Нарбут випив більше звеселяючих напоїв, ніж за все життя до того. А тим часом з нагоди виставки мистецтва й книги в Лейпцигу вийшло капітальне видання «Современная русская графика» з виконаною Нарбутом обкладинкою.
У лютневій революції Нарбут брав найактивнішу участь. Але йому швидко набридло полювати на царських поліціянтів. Маючи можливість залишатись в Петрограді і безтурботно працювати, Нарбут поїхав до України, «щоб скласти кістки на батьківщині». На жаль, недалекоглядно залишив свою бібліотеку з архівом в Петрограді, згодом матеріали були втрачені.
«Я Московщину не люблю, хочу оддати Україні всі свої сили», — оголосив свій маніфест у Києві. А з’явився він дуже вчасно, адже саме постало питання про розробку державного герба і печатки. Запрошення взяти участь у розробці герба України Нарбут отримав від генерального секретаріату УНР (тодішній аналог Кабміну). У спеціальній комісії, крім Нарбута, брали участь Михайло Грушевський, Василь і Федір Кричевські, Микола Біляшівський, Кость Широцький і Григорій Павлуцький. Як герб України пропонували таке зображення: козак із мушкетом, золоті зірки на блакитному тлі, напис У.Н.Р., золотий плуг на синім тлі. Комісія схвалила проєкт герба Нарбута — козак з мушкетом. Але офіційно він так і не був затверджений. Після зміни влади гетьман Скоропадський також запропонув Нарбуту створити Великий герб Української Держави. Про проєкт цього герба відомо мало, тільки те, що навколо його центральної частини були розміщені герби українських етнічних земель.
Взяв Нарбут участь і в конкурсі створення ескізів грошових знаків. Він розробив дванадцять проєктів, всього на конкурс було подано триста ескізів. У комісії, яка ухвалювала проєкт, були присутні як митці, так і урядовці, фінансисти, вчені. Банкноти в 100 і 500 гривень Нарбута ввійшли в український обіг і перебували в ньому три роки. Нарбут не став копіювати усталені принципи творення банкнот, а по суті створив самодостатні мистецькі твори. Також Нарбут повернув Україні тризуб, розмістивши його на своїх банкнотах і поштових марках.
Проте якість видавничо-друкарської продукції не відповідала запитам Нарбута. Так, він став автором перших українських грошей і поштових марок. Але вони були виконані так, що це не принесло автору жодної радості. До того ж якість друку сприяла поширенню підробок. Нарбут навіть став збирати колекцію підробок.
Далі ставало тільки гірше. Необережно випивши сирої води, Нарбут захворів на черевний тиф. Лікування проходило в складних умовах. Без нових замовлень Нарбуту доводилось розпродавати свої роботи та колекцію старожитностей. Послаблення здоров’я позначилося на інших органах. Нарбуту довелося робити операцію на жовчному міхурі, але тогочасна медицина виявилась безсилою, і геній української графіки помер.
Автор перших українських грошей і поштових марок, Нарбут став улюбленцем колекціонерів і просто шанувальників української історії.
Коли в незалежній Україні було оголошено про заміну купоно-карбованців на нову валюту — гривню, то одразу з’явились аферисти, які розплачувались на базарах «нарбутівськими» банкнотами. Сьогодні на інтернет-аукціонах 100 гривень — тільки початкова ціна для цих банкнот. Але потрібно пам’ятати, що їх масово підробляли всі, хто міг, як і поштові марки. Марки Нарбута в гарному стані коштують дорожче — від 500 до 2500 гривень.
Якщо ви не готові з головою поринути у боністику і філателію, то можна задовольнятись альбомами з роботами Нарбута. Старі альбоми коштуватимуть від 500 до 1500 гривень в залежності від стану та року видання. Але за ті самі гроші можна купити нові перевидання книг й альбомів в бездоганному стані з коментарями мистецтвознавців.
Також можна придбати сувенірні сто гривень, випущені Національним банком України в 2018 році. Але варто пам’ятати — ці гривні випущенні саме для колекціонерів, а не для обігу.
І просто неймовірна кількість марок Укрпошти присвячена роботам Нарбута. Так, у 1991 році однією з перших марок незалежної України стала саме марка з роботою Нарбута. Нарбутівська тема також була присутня на випусках Укрпошти присвячених історії Української революції 1917-1921 років.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Обіцянки-цяцянки: чого Київ чекає роками;
Перші київські газети: про що писали та як заробляли;
Від Гретера до «Більшовика»: як київський завод став найкрутішим підприємством;
