Рятівники міністрів і бідняків: 9 найвідоміших лікарів Києва

До цих лікарів йшли звідусіль. Їм вклонялися. Вони робили революцію в медицині, про них навіть складали прислів’я. Вікенд пригадує надзвичайних медиків, які жили та працювали в Києві.

Володимир Караваєв

Роки життя: 1811-1892.

Галузь медицини: хірургія, офтальмологія.

Головні факти:

Лікарі Караваєв та Микола Пирогов познайомилися у Берліні, де обидва проходили стажування. І це знайомство стало дружбою на все життя, а два друга стали згодом медичними світилами.

29-річного Караваєва запросили у Київ — для створення медичного факультету Київського університету. Так він став професором нашого університету та першим деканом медичного факультету.

На той час Караваєв був єдиним хірургом не лише Києва, а й усієї губернії. За рік роботи він провів 180 операцій, причому без жодного смертельного випадку. Одночасно навчав в університеті майбутніх лікарів.

Другу у Російській імперії операцію під наркозом провів саме Караваєв у Києві — через чотири дні після операції, проведеної його вчителем та другом Пироговим у Петербурзі. Як і його вчитель, Караваєв активно застосовував антисептику, якою тоді нехтували медики.

Час від часу Пирогов приїздив до друга у Київ, тут він оперував, рятував життя та навчав студентів. Сам Караваєв за життя виконав понад 16 тисяч операцій, ставив на ноги безнадійно хворих.

Він заснував при київському університеті першу в Російській імперії та в Україні клініку очних хвороб, його вважають засновником вітчизняної офтальмології. Він оперував катаракту у царського міністра Голицина і їздив на запрошення у Петербург — консультувати імператрицю.

Лікар двічі на тиждень безкоштовно приймав хворих. Його заміська дача була переобладнана під амбулаторію. Туди сходились люди з усієї України. Тоді і з’явилося прислів’я: «У Київ богу помолитися та Караваєву вклонитися».

Караваєві дачі — це місцевість, де знаходився маєток лікаря. Бюст та меморіальна дошка професору встановлені на корпусі медуніверситету.

Василь Образцов

Роки життя: 1849-1920.

Галузь: терапія, кардіологія.

Головні факти:

Після російсько-турецької війни медик мріяв про Київ, і у 30 років отримав призначення в наш госпіталь. Умови роботи не влаштовували молодого лікаря, тож він пішов у відставку та заснував власну практику. Славився у Києві своїми віртуозними діагнозами.

Мріяв викладати в університеті, але його вважали неблагонадійним і не допускали до кафедри. Допоміг випадок: коли захворів генерал-губернатор Драгомиров, Образцов як завжди чітко поставив діагноз та призначив ефективне лікування. І незабаром став професором, завідувачем факультетської клініки.

Навколо швидко сформувався гурток здібних учнів. Один з них — Микола Стражеско — згодом став зятем Образцова.

Образцов протягом 25 років викладав в університеті, став засновником київської терапевтичної школи, завідував відділенням Олександрівської лікарні. Тоді терапевтичне відділення складалося з двох дерев’яних бараків без опалення. Образцов вклав власні кошти, аби обладнати лікарняну лабораторію.

Він відкрив нову епоху у кардіології: ввів поняття «інфаркт», пояснив його причину та розробив методику визначення інфаркту міокарду на ранніх стадіях.

Ще одне революційне нововведення від Образцова — методика глибокої пальпації для діагностування органів черевної порожнини. Раніше, щоб встановити причини внутрішніх патологій, медики розрізали черево скальпелем. Спочатку скептики висміювали методику Образцова, однак його діагнози раз за разом підтверджували операції або розтини. Згодом, коли медики стали використовувати рентген, який прижиттєво підтверджував дані пальпації, метод Образцова був упроваджений у загальну клінічну практику.

Іменем Образцова названо одну з клінік Києва. На території Олександрівської лікарні є його погруддя, а на вулиці Госпітальній встановлено меморіальну дошку.

Микола Стражеско

Роки життя: 1876-1952.

Галузь: кардіологія.

Головні факти:

Народився в Одесі, був нащадком гетьманського роду Конашевичів. Працював не тільки в Одесі, а й у Петербурзі, Парижі, Берліні.

Згодом його запросили читати лекції у Київському університеті. У Києві трапилася романтична зустріч з донькою Образцова Наталією. Скоро пара одружилася. Поважний до жінок, він взяв участь у створенні у Києві жіночого медичного інституту.

Стражеско мав шалену популярність, про його здібності у діагностиці ходили легенди, а пацієнтами ставали найвідоміші люди епохи: Марія Заньковецька, Микола Садовський, Владислав Городецький. Консультуватися з Москви приїздили артисти МХАТу Качалов і Тарасова. Хворий на ревматизм серця Михайло Коцюбинський лікувався у Стражеско.

Сучасники розповідали, що навіть коли елегантний Стражеско увечері їхав у оперний на виставу, завжди залишав у клініці та вдома записку, в якій зазначав, де саме сидітиме. Тоді за необхідності білетери могли відшукати лікаря, аби передати йому термінове запрошення до хворого.

Не дивно, що Микола був одним із найбільш високооплачуваних лікарів Києва: за рік він отримував три тисячі карбованців золотом.

До речі, образи професора Преображенського і його помічника доктора Борменталя з «Собачого серця» Михайло Булгаков писав саме з Василя Образцова та Михайла Стражеско.

Революція та громадянська війна зруйнували родину: розстріляли молодшого брата, померла улюблена донька, а потім і дружина. Лише двох старших доньок він встиг відправити за кордон. Радянська влада розуміла цінність таланту медика, тож ставилася до нього лояльно. Стражеско консультував Сталіна та лікував Хрущова.

Зробив детальний аналіз клінічної картини інфаркту міокарда та заклав основи його діагностики, заснував інститут кардіології, який зараз названий на його честь.

Феофіл Яновський

Роки життя: 1860-1928.

Галузь: терапія, бактеріологія.

Головні факти:

Отримавши диплом з відзнакою у Київському університеті, молодий лікар оселився на Андріївському узвозі. Зараз про нього нагадує вітрина музею Однієї вулиці.

Щоб поїхати навчатися за кордон, потрібно було знати мову. Тож Яновський звечора виписував собі слова та правила, а потім повторював їх дорогою з дому у клініку. Так на київських вулицях він вивчив п’ять мов. Стажувався за кордоном у Парижі в інституті Луї Пастера.

Захищаючи докторську, 30-річний Яновський розглядав бактерицидну дію ультрафіолетових променів на паличку черевного тифу. До нього наші медики практично не займалися бактеріологію. Тож повернувшись у Київ, в Олександрівській лікарні він організував першу українську бактеріологічну лабораторію. То був час епідемій — тифу, холери, дизентерії, дифтерії. В деяких українських селах від дифтерії помирали усі діти. Яновський став одним з ініціаторів створення Бактеріологічного інституту в Києві та санаторіїв у Боярці та Пущі-Водиці.

Як одного з кращих лікарів Європи, його запрошували рецензувати роботи кандидатів на Нобелівську премію в галузі медицини і фізіології.

Серед його пацієнтів були Леся Українка, Марія Заньковецька, Іван Карпенко-Карий, Михайло Старицький, Микола Лисенко, Петро Столипін.

Але найдорожчими пацієнтами для нього були ті, з кого не брав грошей: колеги, вчителі та учні, священнослужителі. Він ще й допомагав своїм хворим, підкидував грошенят на ліки та їжу. Не дивно, що його обожнювали в Києві, називаючи святим лікарем.

Колись Яновський заснував інститут фтизіатрії та пульмонології у нашому місті, зараз він має його ім’я, а на території встановлено пам’ятник шанованому лікарю.

Володимир Підвисоцький

Роки життя: 1857-1913.

Галузь: бактеріологія та патологія.

Головні факти:

Закінчив київський університет, стажувався у Німеччині та Франції. Його запрошували працювати до інституту Пастера у Парижі. Проте зі студентства захоплений бактеріологією та імунологією медик вирішив повернутися додому.

Довгий час професор викладав в університеті. Академик Заболотний згодом згадував, що на лекції Підвисоцького в аудиторії на 150 місць набивалося по 300-400 слухачів.

Він не тільки проводив численні ендокринологічні дослідження та вивчав можливу регенерацію людського організму, а й заохочував до роботи своїх учнів. Не дивно, що саме студент Підвисоцького Олександр Маньковський вперше отримав наднирковий стимулін — адреналін.

Книгу Підвисоцького «Основи загальної та експериментальної патології. Керівництво до вивчення хворої людини» переклали на 20 мов, а Іван Павлов після неї називав автора учителем великого ряду лікарів не лише вітчизняних, але й іноземних.

Коли почалися епідемії холери та дифтериту, Підвисоцький зупинив заняття заради роботи у холерних бараках Червоного хреста.

Він працював бік о бік із Феофілом Яновським. Ризикував життям, коли відсмоктував дифтерійні плівки з горла хворих. Разом із колегами розробляв протидифтерійну та протихолерну сироватки, сприяв відкриттю кількох казенних аптек Аптекарського приказу в Києві.

Відомий лікар згодом працював у Одесі та Петербурзі. Але найплідніші роки його роботи прийшлися саме на Київ. А місто назавжди запам’ятало його лікарем, який присвятив життя боротьбі з небезпечними інфекціями та врятував Київ від епідемій холери та дифтериту.

Данило Заболотний

Роки життя: 1866-1929.

Галузь: мікробіологія.

Головні факти:

За біографією Заболотного потрібно знімати круте кіно, бо сюжет тягне на Оскара. Ще студентом київського університету Заболотний зацікавився мікробіологією, навчався зокрема у Підвисоцького. Ставив на собі досліди: під наглядом професора пив холерний бульйон з вібріонами, аби перевірити шляхи поширення інфекції.

Окремого фільму, мабуть, варта історія монгольської експедиції Заболотного. Йому довелося боротися там не лише з чумою, а й з релігійними переконаннями мусульман, які не давали спалювати своїх мертвих та ховали від лікарів трупи. Аби визначитися із типом чуми, Заболотному довелося добувати труп померлого від хвороби та потайки майже у темряві робити розтин. У таких умовах заразився і сам лікар. Сам себе вилікував власною сироваткою. Не менш цікаві пригоди мав у Шотландії, Португалії, Індії та Китаї.

Заболотний отримав світове визнання за його боротьбу із чумою, холерою та дифтерією. А от про його досліди природи сифілісу говорити чомусь стидалися, хоча у той час кількість хворих у Російській імперії близилася до мільйона. Половина з них мали заразну форму захворювання.

Про Заболотного-поета згадувала в листах Леся Українка. А ще він очолив Всеукраїнську академію наук, коли випередив на виборах Михайла Грушевського. І опікувався прийомними дітьми: мав їх тринадцятеро.

Заснував Санітарно-бактеріологічний інститут у Києві (зараз це Інститут епідеміології та вірусології, розташований на вулиці його імені).

Олександр Богомолець

Роки життя: 1881-1946.

Галузь: патологічна фізіологія.

Головні факти:

Олександр — це знаменитий малюк, народжений у Лук’янівському СІЗО. Його мати перебувала там за участь в революційній боротьбі. За вироком її відправили на каторгу, де вона і померла. Малого виховував дід.

Медицину майбутній вчений вивчав у Одесі, а академік Іван Павлов дуже високо оцінив його дисертацію та вважав юнака новатором. На запрошення ректора викладав в університеті Саратова, де створив кращу на ті часи лабораторію загальної патології в Російській імперії.

Згодом повернувся у Київ, став академіком АН України, а потім і її президентом. Зараз усьому світу відома сироватка Богомольця, яка прискорює загоєння ран та активізує імунну систему. Її використовували при лікуванні інфекційних хвороб, переломах. Під час Другої світової війни радянські шпиталі мали постійний попит на цю сироватку.

Богомолець не тільки створив перший у світі Інститут гематології та переливання крові, а й розробив унікальну методику консервації донорської крові — вона працює і сьогодні. Академік із учнями відкрив універсальний донорський характер першої групи крові.

Вивчав ендокринологію, порушення обміну речовин, питання імунітету, алергії, раку. Але найбільший попит викликала робота Богомольця по вивченню старіння організму. В одній з брошур він обґрунтував можливість тривалості життя протягом 100 і більше років. Зацікавленість темою була надзвичайна, академік мав карт-бланш від керівництва країни, адже сам Сталін чекав еліксиру вічного життя. Тож коли Богомолець помер, розповідали, що обурений Сталін казав, що «цей шахрай усіх обдурив».

Микола Амосов

Роки життя: 1913-2002.

Галузь: кардіологія.

Головні факти:

Юний Амосов цікавився одночасно і технікою, і медициною. Тож відучився спочатку на техніка, попрацював механіком, а тоді вже вступив до медичного, який закінчив із відзнакою. Збирався до аспірантури на терапевтичне відділення, але місця були лише на кафедрі військово-польової хірургії. Завжди казав, що потрапив у хірургію майже випадково.

Далі працював у хірургії, викладав у фельдшерсько-акушерській школі. А ще проєктував літак з турбопаровим двигуном, аби отримати таки свій інженерний диплом.

Суворий досвід хірурга набув у шпиталях Другої світової. Після війни завідував операційним відділенням у московському інституті імені Скліфосовського. Там було багато неробочих апаратів, тож навички механіка та техніка стали Амосову у нагоді.

У 1952 році переїхав із родиною до Києва, де згодом заснував відомий на весь світ інститут серцево-судинної хірургії, заклав основи школи біологічної та медичної кібернетики. На мексиканському конгресі хірургів побачив апарат штучного кровообігу, ретельно вивчив механізм і через три роки зробив подібний у Києві.

Першим з медиків наважився на протезування клапанів серця. Знаменита історія: Амосову не вистачало матеріалів. Тож для перших серцевих клапанів він використовував клаптики своєї нейлонової сорочки, привезеної з Італії.

За своє життя він провів 6 тисяч операцій, останні — вже у 80 років. За цей час створений ним інститут серцево-судинної медицини врятував життя 80 тисяч пацієнтів.

Розробив власну систему довголіття та працездатності, основану на обмеженнях в їжі та постійних помірних фізичних навантаженнях. Її ефективність довів на власному прикладі.