Коли у Києві зʼявилися вегетаріанці, як вони експериментували з меню і про що писали у своєму журналі? Чому згас вегетаріанський рух? Історик Олександр Вітолін розповідає про вегетаріанців у Києві.
На початку 19 століття у світі почали виникати вегетаріанські рухи. В одних випадках проповідниками вегетаріанства ставали вчені або самозванці, які шукали спосіб зробити життя людини здоровішим і тривалішим, в інших випадках це були філософи або ті, хто ними прикидався. Модна тенденція дійшла і до Києва.
Першим відомим вегетаріанцем, чиє життя було пов’язано з Києвом, став видатний художник Микола Ге. Ще у 1875 році він порвав зі світським життям і оселився на хуторі Івановський під Черніговом. Поступово зблизився з Львом Толстим, їздив в Ясну Поляну, а той приїздив до Ге на хутір Івановський. Ге і Толстой були настільки потужними і самобутніми фігурами, що важко назвати Ге толстовцем, як інших вегетаріанців.
Він був однодумцем Толстого, рівним тому за світоглядом, а не сліпим послідовником. У 1886 році Микола Ге відмовився від власності та передав все майно дружині і дітям. Родина розкололася. Батька підтримав лише старший син Микола, випускник київського університету. Видатний художник і шукач духовного просвітлення залишився на хуторі за наполяганням родини. Там утворилася своєрідна комуна, куди приїжджали його київські друзі й учні-художники. Достеменно невідомо, скільки київських гостей Ге стали вегетаріанцями слідом за ним, але такі точно були.
Вегетаріанський рух у Російській імперії став розвиватися після виходу в 1892 році статті Льва Толстого «Перша сходинка». Нове явище привернуло увагу редакції газети «Кіевлянинъ», яка в рубриці «Зі світу науки» неодноразово робила в його бік критичні випади. Варто виділити статтю «Вчення вегетаріанства з точки зору наукової критики». Автор повідомляв, що у 1811 році з’явився «перший» вегетаріанець в США, у 1847-му — в Лондоні, у 1869-му — в Німеччині.
Фізіологи та лікарі Російської імперії не поспішали підтримувати нове вчення. Доктор Гюппе акцентував, що люди, які позиціюють себе як вегетаріанці, вживають рослинну їжу не так само, як тварини. Для початку вони піддають її термічній обробці і тому можуть успішно пережовувати, а потім перетравлювати рослинну їжу. Так він спростовував твердження вегетаріанців, що людський організм створений природою для споживання рослинної їжі. Також він звертав увагу, що кишківник азійських народів, які в силу природних умов просто змушені споживати більше рослинної їжі, довший за кишківник європейців, але коротший за кишківник мавп, який пристосований саме для рослинної їжі, але самі мавпи при цьому час від часу вдаються до полювання.
«Кіевлянинъ» наголошував: найкращою їжею критики вегетаріанства назвали їжу, яка є природною для кожного конкретно народу (тобто не екзотична), а також відповідає специфіці роботи і способу життя кожної людини окремо.
Газета нагадувала, що вчені розкритикували захоплення вегетаріанців працьовитістю коня і силою вола, адже тривала і повільна робота не є надійним мірилом сили. Також вчені ставили під сумнів бажання окремих вегетаріанців вживати цукор як альтернативу білкам і наголошували, що людина засвоює тваринні білки краще за рослинні.
Штучне вегетаріанство, не спричинене соціальними чи природними факторами, доктор Гюппе розцінював як збочену схильність невротиків, а смаки визначав як ті, що несуть ознаки виродження. В іншій статті «Овочі і плоди як їжа» викладались положення досліджень професора-гігієніста Макса Рубнера, який стверджував, що виключне споживання рослинної їжі так само шкідливе, як і зловживання м’ясними продуктами. Рубнер радив вживати більше соковитих плодів, а кияни більше пили чай замість вживання плодів. Редакція газети бачила в цьому бажання заощадити.
Якось «Кіевлянинъ» повідомив про втечу двох доньок 12 і 14 років від батька-одесита, який захоплювався вегетаріанством і примушував дітей до рослинної дієти. Як з’ясував поліцейський ротмістр, дівчата втекли до тітки, яка дала їм прихисток.
Попри критику з боку західних вчених і газетярів, вегетаріанський рух в Києві набирав обертів. Відкрилась перша вегетаріанська (вегетарічна) столова, а в 1910 році кількість вегетаріанських столових вже досягла десяти. «Столова Київського вегетаріанського товариства» за рік прийняла 130 000 відвідувачів. Причому на початку року вона прийняла 4644 відвідувачів, а в листопаді їх було вже 18 420. Отже, кількість вегетаріанців у місті росла з кожним днем.
Знаменною подією для київських вегетаріанців стало затвердження губернатором статуту вегетаріанського товариства в 1911 році. Така бюрократія була необхідна, щоб вегетаріанці могли довести владі свою лояльність і непричетність до революційних рухів. Усього вегетаріанських товариств в Російській імперії було п’ять: Київське, Московське, Петербурзьке, Віленське і Саратовське.
Отже, напередодні світової війни Київ став одним із найпотужніших центрів вегетаріанства в імперії. На відміну від європейців і американців, кияни вбачали в вегетаріанстві не просто різновид оздоровчої дієти, а шлях до духовного вдосконалення, який мав принести просвітлення всьому світу. Такі погляди поділяли й інші послідовники в країні, а окремі вегетаріанці-толстовці доходили до сектантства.
Злободенні для тодішніх вегетаріанців теми обговорювали в журналі «Вегетаріанський огляд», заснованому Йосифом Перпером з Бесарабії. Перпер став толстовцем в 1904 році, а через п’ять років заснував журнал і видавав його у Кишеневі. Наступного року Перпер переїхав до Києва, і тоді «Вегетаріанський огляд» став київським журналом. Видання існувало в умовах постійної нестачі грошей. За редакцію слугувала квартира редактора. Перпер також збирався видавати на їдиш «Вегетаріанську думку» як єдиний єврейський вегетаріанський журнал в світі. Але цей проєкт так і не реалізувався.
Значне місце в журналі відводилось філософсько-вегетаріанській спадщині Льва Толстого. Листи вегетаріанців, опубліковані в журналі, свідчать, що багато прихильників підходили до справи без належних знань. Так, один вегетаріанець ділився своїм досвідом приготування відвару з сіна. Він вибрав краще сіно з конюшини, але відвар з неї мав неприємний смак і запах, тож споживати його в їжу було неможливо. Невдачу у приготуванні відвару дописувач пов’язував з неправильним вибором сіна і невмінням готувати відвари. Тому просив порадити, як правильно вибрати і відварити сіно.
Досвід іншої вегетаріанки теж був експериментом: «Коли настає час обіду, наша кухарка йде в сад з кошиком і збирає різні рослини. І вона, і я погано знаємо ботаніку. Збираємо все, що потрапляє під руку. Зваримо. Гірко — виллємо, смачно — заправимо до обіду, як заправляють всякий м’ясний бульйон. Більше всього ми вживаємо: снить, манжетку, кисличку, кропиву, канареєчну траву, тимофіївку, клевер, щавель, дудки, тисячерічник і багато інших. Брали ми не дуже сирих рослин по 10 золотників на тарілку супу. Нещодавно скосили всю траву, так в очікуванні отави ми вживали торішнє сіно, по два золотники на персону. Постійне питання: а ви не боїтесь отруйних трав? На це відповім — ні. У такій невеликій кількості, якщо і потрапить отруйна трава, то вона перш за все лікарська, отже, ще на казений рахунок і полікує вас від чогось».
Таких пересердних журнал критикував. Обізнані вегетаріанці писали про карикатуру і абсурд: «Рік тому я жив в Києві. І ось одного разу до мене приходять разом з моїм гостем, С. Поповим, два київських зерноїди і фруктоїди. Одного я зовсім не знав. Ці «фруктоїди», між іншим, заперечують взаємні привітання, потиск рук, заперечують «ви» і звертаються до кого-небудь, називаючи його по прізвищу, або по імені (без по батькові), при цьому зовсім не рахуючись з тим, приємно чи неприємно кому таке ставлення. Я нічого не маю проти такого ставлення, якщо воно приправлене ласкою, привітністю, а не нахабною грубістю. Мені було дуже боляче дивитись на таких «зерноїдів». А ще болячіше було, коли я дізнався «житіє» однієї чудової людини, бувшого артилерійського офіцера, Розенкампфа. Він зробився гарячим прихильником вчення Льва Миколайовича, часто бував в нього, слухав його бесіди, вчитувався його писання. І під впливом цього він кинув свою службу, кинув родину і став на шлях суворого подвижництва. Він поступово обмежив свої потреби, свої нужди. З початку відмовився від м’яса, молока і яєць. Потім перестав їсти їжу з приправами, з сіллю, з перцем; потім став привчати себе обходитись без вареної, смаженої і печеної їжі. Робив з борошна болтушку і хлібав її, їв сиру картоплю, овочі, фрукти, горіхи і сирі хлібні зерна. Нарешті перестав носити шкіряне взуття і шерстяні тканини. Але клімат Росії давав себе відчути, і він задумався зі своїми друзями йти в тропічні країни, де б вони могли цілий рік харчуватися фруктами і зеленню.
І ось на шляху в цю благосну країну він був арештований в Новочеркаську за «безписемність» і посаджений в тюрму, де й захворів. В тюрмі він нічого не їв крім 3-4 яблук в день, відмовився від тюремного одягу, тюремної постелі і напівголий лежав на холодній підлозі камери, звідки був перенесений в тюремну лікарню, де скоро, бідолашний і помер. … На жаль, ці крайнощі вегетаріанської думки відчуваються в журналі «Вегетаріанський огляд». Воно доходить до харчування бульйоном з сіна, котлетами з відходів з овочів».
Крім того, «Вегетаріанський оглядач» публікував звіти про поїздку в Європу на вегетаріанський конгрес; листи Іллі Рєпіна про його досвід споживання бульйону з сіна, думки про те, чи варто жаліти гусінь; чи можна вважати Іллю Мечникова вегетаріанцем і чому юні дівчатка хочуть або не хочуть ставати вегетаріанками.
А потім прийшли більшовики, і вегетаріанці, які вважали споживання рослинної їжі першою сходинкою до відмови від вбивств всього живого, стали вигнанцями. Закінчилося все тим, що радянські газети стали вживати термін «вегетаріанці» як лайку.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Від віника до робота-пилососа: як продавали комфорт у Києві;
Шпигунські пристрасті по-київськи. 10 заповідей бунтівників;
Від цирульника до князя: афери по-київськи;
