Виделки, дзвоники, ваги: раритети з київських заводів

Машинка для заточування лез

Речі, виготовлені у 19-20 століттях заводами та фабриками Києва, — не просто раритети. У деяких столичних родинах такі речі не тільки зберігають, а й продовжують ними користуватися. А у фейсбук-спільноті «Артефакт» кияни діляться фотографіями та історіями «київських речей». Вікенд зібрав кілька таких історій.

Мельхіорові ложки, ножі та виделки були недешевим шиком у київських родинах. Наприклад, виделки з каштанчиками коштували 2,5 рублі за штуку, а купувати треба було набором з шести предметів. Такі виделки — продукція Київського заводу столових приборів і посуду імені Дзержинського.

У 1950-70 роках цей завод випустив близько половини всього радянського столового срібла. Не можна сказати, що там особливо заморочувалися дизайном. Три серії виробів успадковували мотиви відомого дизайну царських часів «Дубок» і «Малюнок Фаберже». Проте заводські спеціалісти розробили і два види власного дизайну — «Каштан» та «Київ». Останній виявився настільки витонченим, функціональним і зручним, що його запозичив московський завод мельхіорових виробів. Тож дизайн «Київ» з нашого заводу став основним у москвичів.

Електричний дзвоник у квартирі Юрія Панчука встановлений ще з 1961 року, коли був зведений будинок. Дзвоник досі працює, у ньому просто нема чому ламатися, розповідає власник.

Всередині — електромагніт та «язичок». Дзвоник видає різкий противний звук. На кришечці вказаний виробник «Київський Міськмісцевпром. Завод «Механік» та значення напруги — 220 В. Оскільки дзвоник працює справно, міняти його на інший власник не збирається.

Мініатюрний фотоапарат «Київ-30» належить Максиму Голубеву. Взагалі апарати торгової марки «Київ» столичний завод виготовляв з кінця 1940-х до 2000-х років. Перші моделі були точними копіями німецьких камер та виготовлялися з оригінальних німецьких комплектуючих. Коли за рахунок репарацій до Києва привезли техніку та документацію німецького заводу, на «Арсеналі» розгорнули масштабне виробництво фотоапаратів.

Машинка для заточування лез, випущена у 1955 році, — експонат з колекції Сергія Гриненка. На той час у місті працювали пункти для заточування лез безпечних бритв, проте випускалися і машинки для індивідуального користування. Це був досить дорогий, навіть розкішний набір. Виробляв їх Подільський райпромкомбінат №2 (не плутати з Подільским райкомбінатом №1, який випускав грамплатівки).

А от у родині Юрія Пасічника збереглися ваги фабрики Йосифа Хондзинського, вироблені у 1908 році. Дворянин Хондзинський заснував виробництво у 1898 році у власній садибі на вулиці Велика Дорогожицька (теперішня Іллєнка). Основною продукцією фабрики були ваги та гирі. В першу чергу для промисловості — наприклад, для Шосткинського порохового заводу, а також для торгівлі та домогосподарств. У Хондзинського виготовляли столові ваги та ремонтували ваги інших виробників.

В одній будівлі садиби фарбували дерев’яні вироби, в іншій розташувалася кузня, а біля неї — дві столярні та дві слюсарні майстерні. Більше двох десятків людей працювали на слюсарних та столярних станках, які функціонували завдяки паровому двигуну. У 1924 році фабрику націоналізували.

Платівка фабрики «Екстрафон» — експонат колекції Роса Моса. У цієї фабрики цікава історія: київський купець Ігнатій Індржішек добре розбирався в музиці та звукотехніці, мав на Хрещатику магазин музичних інструментів та одним з перших у Російській імперії облаштував студію звукозапису. Обладнання для студії купець привіз з Німеччини.

Київський попит на платівки був шаленим, невеличка студія запису просто не справлялася з ним. Індржішек взяв у компаньйони німця Ернеста Гессе, щоб побудувати велику фабрику платівок на Шулявці. Коли сучасне виробництво було повністю готове до запуску, трапилася пожежа. Стотисячний проєкт зник у вогні. Німець не витримав удару та поїхав з Києва, а впертий Ігнатій не здався. Він вклав у проєкт ще 50 тисяч рублів, і наприкінці 1911 року відроджена фабрика «Екстрафон» надрукувала перші платівки.

Максим Олейніков — власник іграшки, випущеної заводом імені Ватутіна. Саме київський експериментально-механічний завод іграшки імені генерала Ватутіна випускав відомих на весь колишній Союз механічних зайців та заводні автомобільчики. Київська іграшка була такою ж популярною маркою, як торт фабрики Карла Маркса та котлета по-київськи.

Трофейне устаткування для фабрики у 1944 році доставили в Київ з Німеччини. Вже тоді верстати були музейними, бо німці виготовили їх ще у кінці 19 століття. Проте стара техніка працювала надійно аж до вісімдесятих років 20 століття. Завод Ватутіна знаходився на вулиці Боженка, випускаючи не тільки іграшки, а й триколісні дитячі велосипеди. Але справжню славу йому принесли п’ятдесяті роки, коли тут почали виробляти механічні іграшки з годинниковим механізмом: заводні метелики та ведмедики-велосипедисти, механічна карусель, залізнична станція та багато іншого.