Хоробрі військові чи звичайні селяни, українці завжди вміли дати відсіч ворогу. Вони завзято боронили свої землі, врожаї та свободи від більшовиків і білогвардійців. Історик Олександр Вітолін згадує цікаві битви тих часів.
Поразку УНР українці часто сприймають як чергову чорну смугу в історії нашої державності. У цьому є провина й професійних істориків, які піддались спокусі журби. Вони щедро цитували Володимира Винниченка, який стверджував, що історію України треба читати з бромом, та старанно виводили історію України як історію жертви. Насправді ж Українська революція 1917-1921 років мала доволі яскраві військові сторінки, а її поразка зумовлена міжпартійними чварами, епідемією тифу та дипломатичними чинниками. А от українське військо себе не зганьбило.
Кримська операція
22 квітня 1918 року армія УНР на чолі з полковником Болбочаном форсувала укріплений Сиваш і захопила Джанкой. Стрімкий наступ українських військ посіяв паніку, більшовики кинулись відступати. До цього вважалося, що укріплення Перекопу з бетонними гніздами та добре обладнаними артилерійськими позиціями форсувати неможливо. Заволодівши залізницею, козаки Болбочана розгорнули наступ і здобули Сімферополь. Місцеве населення зустрічало українських військових з ентузіазмом і оваціями й поповнило його ряди. Кримська операція під керівництвом полковника Болбочана стала одним із перших військових тріумфів у роки революції.
Бій під Мотовилівкою
Не кожен сучасний історик здатен холоднокровно висвітлити повстання Директорії на чолі з Симоном Петлюрою проти Павла Скоропадського. Критики Петлюри вважають, що повстання тільки зробило українську державу вразливою перед більшовиками. Такі критики зазвичай заплющують очі на революцію в Німеччині, яка позбавила Скоропадського зовнішньої підтримки, засилля білогвардійського елементу в армії гетьмана та потужну більшовицьку пропаганду серед селян. Тому повстання Петлюри навпаки перебрало ініціативу в більшовиків і тим самим не дало підняти пропагандистам всеукраїнське повстання. Вирішальною битвою на початку повстання стала битва під Мотовилівкою. Артилерію повстанців у цій битві командував Роман Дашкевич, ім’я якого тепер носить 26-та артилерійська бригада ВСУ.
Бій за Олешки
Отаман Никифор Григор’єв, як і багато отаманів того часу, боровся за перемогу соціалізму, який служив би інтересам українського народу, а не якогось інтернаціоналу. Важливим успіхом для Директорії УНР стала перемога Херсонської дивізії отамана Григор’єва, здобута 21 січня 1919 року. Тоді отаман заволодів Олешками, розгромив загін білогвардійців і здобув трофейні кулемети та гармати. Білогвардійський генерал Аджієв не зміг жити з цією ганьбою та наклав на себе руки. Ця перемога додала Григор’єву популярності та поповнила його лави новими українськими воїнами. А білогвардійці довели, що вони здатні лише утримувати Одесу під прикриттям військ Антанти. Після Олешок на Григор’єва чекали нові яскраві перемоги. Але, на жаль, більшовицька пропаганда одурила його, після чого він виступив проти Директорії.
Бій за Кам’янець-Подільський
Директорія, скинувши владу гетьмана Скоропадського, допустилася низки сурових політичних помилок. Головне — зволікала з земельною реформою. І цим зробила селян і мобілізованих із сіл військових легкою здобиччю для більшовицьких агітаторів, які легко роздавали обіцянки. Також Директорія вірила в можливість порозумітися з більшовицькою Росією. У результаті отамани стали переходити на сторону більшовиків, тож Директорії довелося залишити Київ. Про цей період вороги глузливо говорили: «У вагоні Директорія, під вагоном територія». 1 червня 1919 року почалися бої за Кам’янець-Подільський, які тривали цілий тиждень. Після цього армія УНР перейшла у контрнаступ, а Кам’янець став тимчасовою столицею УНР.
Бої за Вапнярку
Бої за Крути, Джанкой, Мотовилівку відбивають головну стратегію тогочасної війни: рух головних сил відбувався вздовж залізничних станції. Тому кожна залізнична станція на лінії фронту набувала особливого стратегічного значення. Саме цим можна пояснити затяті бої за Вапнярку.
26 липня 1919 року третя дивізія армії УНР під командуванням полковника Удовиченка завдала удару більшовикам і відкинула їх до Тульчина. Наступного дня більшовики вирішили атакувати козаків Удовиченка зі сторони Крижополя, щоб прорватися до Вапнярки та з’єднатися зі своїми частинами. У ході боїв, які тривали до 31 липня, більшовиків відкинули. За ці бої третя дивізія була офіційно ушанована назвою «Залізна». До кінця боротьби за українську державність це була одна з найкращих частин армії УНР.
Бій за Винницю
На початку серпня штаб армії УНР реорганізував війська та поділив їх на три групи, які мали рухатись за наступними напрямами: Коростень, Київ і Одеса. Київський напрям був закріплений за Запорізькою групою. Її очолював полковник Сальський. До складу групи входили частини, які свого часу здійснили блискучу Кримську операцію. У запеклих боях 9 серпня 1919 року Запорізька група вибила більшовиків зі Жмеринки. 10 серпня 1919 року козаки Сальського визволили Вінницю. Шлях на Київ був відкритий. Українські військові реконструктори через 100 років відтворили ті яскраві історичні події.
Бій під Перегонівкою
У вересні 1919 року білогвардійські частини вели безперервні бої з селянською армією Нестора Махна. Махнові доводилось відступати, але не втікати, бо відступ без паніки можна вважати підготовкою до маневру. Таким чином армія Махна опинилася на Черкащині. Під Перегонівкою біля Умані білогвардійці розраховували покінчити з Махном і рушити на Єлисаветград (Кропивницький), щоб звідти почати планувати наступ на Москву. З обох боків армії налічували понад 30 тисяч осіб. 26 вересня 1919 року ці сили зійшлись. Бій і подальші маневри не виявили остаточного переможця. Але білогвардійці зазнали важких втрат, а деякі частини здалися в полон. У результаті білогвардійцям довелося передивитись свої плани щодо походу на Москву, а Махно з трофейною артилерією рушив на схід, звідки зміг продовжити маневри.
Зазимське повстання
З більшовиками боролися не лише військові, а й селянство. Зазимське повстання є лише одним з багатьох епізодів опору українського народу більшовицькій політиці. Селяни Зазим’я (Броварський район) підняли повстання у квітні 1920 року, коли більшовики захотіли реквізувати коней. Для придушення повстання прибула сотня чекістів, яких селяни майже всіх вирізали. Тоді до повстанців приєдналися навколишні села. В умовах війни більшовикам не вистачало сил, тому для придушення повстання було направлено Башкирську бригаду з Оренбурга. Після прибуттю в Україну башкирці з’єдналися з іншими загонами. Придушення повстання тривало з 8 по 11 травня 1920 року. Багато повстанців і просто селян загинуло. Але частина повтікала і влилася до лав УНР зокрема й до дивізії, яка обороняла Замостя. У Броварському районі також дошкуляв більшовикам повстанський загін Демида Ромашки.
Оборона Львова
У 1920 році більшовицька Росія сподівалася на всесвітню революцію. Її вожді сп’яніли від успіхів у Росії та Україні, тож вирішили, що їм вдасться влаштувати всесвітню революцію. Більшовики були переконанні, що їхні війська радо вітатимуть поляки, а потім і німці. Замість того, щоб відбудовувати зруйноване господарство, вони розпочали нову війну. На Львів рушили війська Південно-Західного фронту. До складу Реввійськради входив Йосип Сталін. Його бажання захопити Львів стало однією з причин поразки радянської армії.
Сталін не лише виснажив кавалерійські частини Будьонного, але й затягнув передачу цих частин Північному фронту. Тому облога Львова, яка тривала з 25 липня по 20 серпня 1920 року, закінчилась для більшовиків невдало. Українськими військами, які воювали проти більшовиків пліч-о-пліч з поляками, командував генерал-поручник Омелянович-Павленко.
Оборона Замостя
Ще однією яскравою сторінкою радянсько-польської війни 1920 року стала оборона польського Замостя, якою керували полковники Марко Безручко і Всеволод Змієнко. Польський дипломат Каєтан Моравський високо оцінив українських вояків: «На півдні Ридз Смігли опанував ситуацію та утримує лінію Збруча. Велика в цьому заслуга українських формувань, які навіть під час відступу не втратили холодної крові та, перевищуючи значно наші війська дисципліною, воюють, як герої. У найкритичнішій ситуації український офіцерський легіон стримав наступ червоних гвардій на територію Галичини, оплачуючи свій героїчний подвиг втратою 350 офіцерів вбитих або поранених». Козаки Безручка в важких боях зазнали великих втрат і були відведені в Замостя для відпочинку й наступного поповнення. Але навіть знекровлена дивізія змогла дати відсіч кавалеристам Будьонного. 28 серпня 1920 року більшовики почали триденну облогу Замостя. Але 31 серпня мусили відступити під натиском свіжого підкріплення, яке завдало ворогу значних втрат. За оборону Замостя Марко Безручко був підвищений до генерал-хорунжого армії УНР. Сучасна Польща також вшанувала Безручка, назвавши на його честь сквери й проспект. У 2016 році в Києві вулицю Івана Бабушкіна (російського революціонера) перейменували на вулицю Марка Безручка.
Медвинська республіка
Село Медвин під Білою Церквою також повстало проти політики радянської влади, яка обіцяла селянам землю, але натомість стала відбирати хліб. 20 серпня 1920 року селяни у відповідь на вимогу здати непомірний продподаток розстріляли продзагін і проголосили республіку, сподіваючись на повернення Петлюри. До медвинців одразу стали приєднуватися навколишні селяни з сусідніх сіл. Повстанська республіка протрималася півтора місяця. Каральні загони більшовиків оточили село та спалили 600 хат. Частина повстанців встигла відійти, розбитися на дрібніші загони й продовжити боротьбу проти радянської влади. Каральні органи ще десять років після придушення повстання продовжували вишукувати причетних. Останній суд над повстанцями Медвина відбувся в 1938 році.
Холодноярська республіка
Найбільшого клопоту радянській владі завдали нащадки гайдамаків з шевченкового краю. Холодний Яр на Черкащині був осередком повстанського руху ще з 1918 року. Згуртованість була такою, що «республіканська» влада поширювалась на 25 сіл. Чекісти довго не могли зламати опір холодноярців. Лише брехливі обіцянки амністії дали їм можливість розколоти козаків-повстанців. Тільки 26 вересня 1922 року чекістам вдалося заманити повстанських отаманів в пастку. Навіть після розгрому Холодноярської республіки пам’ять про неї вселяла в радянську владу такий страх, що за селом вели постійний спеціальний нагляд. УПА ставилася до повстанців Холодного Яру з такою пошаною, що на честь цієї «республіки» назвала один з воєнних округів.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Музична оборона: 10 пісень для очікування перемоги;
Воювати та співати: як артисти працюють на перемогу;
Перемагали й переможемо: славетні битви за Київ;
Однією ногою в могилі: як кремлівські старці воюють зі світом;
