Київ. Картина Саргія Світославського
Митець Куренівки, що перетворював калюжі на шедеври. Меценат київського зоопарку. Оспівувач архаїчного Києва. Історик Олександр Вітолін розповідає, як жив і малював Сергій Світославський.
Масова декомунізація та деколонізація київських вулиць прибрала радянські й російські маркери з мапи Києва. Разом із тим масове перейменування при швидких темпах, як і попереджали історики та краєзнавці, призвело до втрати імен киян, які заслуговували, щоб на їхню честь назвали вулицю. Прикладом цього є перейменування провулка Шишкіна на провулок Іллі Рєпіна. До 1939 року цей провулок називався Святославським, але не на честь князя Святослава, якою є поширена думка, а на честь Святославських, які мешкали на Куренівці.
Художник Сергій Світославський не лише увічнив своїми роботами вулиці старого Києва, але й займав активну громадянську позицію в житті Києва та заслужив, щоб його ім’я прикрашало вулиці міста.
Сергій Іванович Світославський народився в 1857 році на Куренівці в родині дрібного чиновника. Через роботу батька Світославським доводилося часто переїжджати. Більша частина дитинства майбутнього художника пройшла в Росії. Але Світославські не втрачали зв’язок з Києвом і за кожної можливості поверталися на Куренівку. Дорослий Сергій Світославський також надав перевагу Києву, а не Москві.
Малювати пейзажі він почав ще під час навчання на художника в Московському училищі. Пейзажистам у московському мистецькому світі відводили другорядні ролі: їхні роботи погано брали на виставки, а якщо брали, то вішали у найтемніших закутках. При цьому пейзажі студента Світославського купував підприємець, меценат і засновник картинної галереї Павло Третьяков. Роботи Світославського брали участь у виставках художників-передвижників. Київський підприємець і меценат Микола Терещенко також цінував хист Світославського, в його особняку було вісім картин художника. У 1900 році на Всесвітній виставці в Парижі картина Світославського «Заїжджий двір у Москві» отримала бронзову медаль.
Коли в 1907 році в київській Біржовій залі проходила художня виставка, то серед оцінок була й така: «Творів Світославського цілком достатньо, щоб ця виставка стала цікавою». Світославський мав і персональні виставки. За його життя в Києві відбулося три виставки: в 1903-му в приміщенні Київського Університету святого Володимира, в 1904-му в київській Біржовій залі, в 1908-му в приміщенні по вулиці Хрещатик, 43.
Художнику Світославському доводилось і позувати. У 1886 році він здружився з Адріяном Праховим, Віктором Васнецовим і Миколою Пимоненком. Васнецов розгледів у Світославському постать Мойсея та зобразив його під час розпису Володимирського собору.
У 1894 році після невдалого шлюбу Сергій Світославський остаточно повертається на рідну Куренівку. У цей час на Куренівці з’являється провулок Святославський. Цей топонім не вшановував хист художника, а просто зафіксував приналежність найближчої садиби Святославським. Щоб не заплутати читача, саме час звернути увагу на два різні варіанти написання цього прізвища. Світославські володіли двома садибами на Кирилівській вулиці, довідник «Весь Київ» за 1911 рік зафіксував обидва варіанти. Сергій і його брат Микола Свєтославськие мешкали за адресою Кирилівська 77, а Святославські — в 94 будинку. Цей же довідник у розділі з адресами художників вказує прізвище Святославський. Прізвище Святославський також виринає в матеріалах до біографії Марії Заньковецької, де художника турецьких костюмів для вистави «Маруся Богуславка» називають саме як Святославський, а не Світославський.
Стан провулку Святославського дописувач газети «Киевлянин» оцінював як жахливий. Це наштовхує на думку, що навряд чи київська влада назвала б необлаштований провулок на честь київського князя, а от практика назв вулиць на честь домовласників тоді була доволі поширена.
Для Світославського Куренівка була джерелом натхнення. Колеги й друзі Світославського добре запам’ятали, як він міг звичайну калюжу перетворити на пейзаж, від якого неможливо відвести погляд. Весняна повінь, яка щороку доходила до будинку художника, також ставала темою його картин. Свій будинок художник зобразив у кожну пору року й довів, що справжній художник дає побачити прекрасне у звичайних речах. Світославський старанно уникав слідів урбанізації Києва. На його полотнах ви не знайдете стовпів з дротами, автомобілів, першого трамваю. Київ на картинах Світославського постає архаїчним і неіндустріалізованим, і цей Київ закохує в себе.
Пристрасть Світославського до пейзажів зовсім не означає, що він не мав хисту до інших жанрів. Для Шоколадного будинку на замовлення Сергія Могилевцева він виготовив металеві панно з сюжетами за романом Олексія Толстого «Князь Сєрєбряний» А в 1911 році зробив ескіз, присвячений страті на Лисій горі Дмитра Богрова, вбивці Петра Столипіна.
Світославський запам’ятався сучасникам не бурхливим богемним життям, а своєю активною громадською позицією. Коли після студентського страйку влада виключила з художнього училища 45 студентів, то Світославський відкрив власну студію та прийняв до неї відрахованих студентів. Серед цих студентів були Олександр Архипенко й Олександр Богомазов. Ми не можемо говорити про вплив Світославського на творчу манеру Архипенка й Богомазова, які невдовзі стали лідерами авангардизму, мова скоріше про людську підтримку у складний момент.
Світолавський був членом комісії «Про красу міста» та членом журі конкурсу проєктів пам’ятника Тарасу Шевченку. Також Світославський був членом Київського відділення Товариства любителів тварин. Він закликав меценатів жертвувати гроші на Київський зоопарк, а потім і сам продав частину свого маєтку та вирушив до Середньої Азії. Звідти Світославський привіз нові пейзажі та тварин для зоопарку.
Світославський неодноразово брав участь у благодійних виставках на користь Київського відділу Червоного Хреста, Київського відділу піклування про глухонімих, на користь нужденних студентів-політехніків, на користь київського відділу Товариства допомоги бідним сім’ям поляків, які брали участь у війні, й польському населенню, що постраждало від військових дій.
Однак сам художник-благодійник кінець свого життя провів в злиднях. Після 1915 року Світославський став втрачати зір. Проте не припиняв малювати. Однак дедалі більше йому доводилося займатися городництвом, щоб потім продати свій врожай на базарі, а також майструвати. Новій владі пейзажист був непотрібний. Роботи Світославського з точки зору революції були безідейними, а радянська влада хотіла дим із заводських труб, кочегарів і червоноармійців. Художнику доводилося розпродавати улюблені картини. Коли до його хати вдерлися злодії, їм довелося піти з порожніми руками. У 1931 році Сергій Світославський помер, свій останній спочинок він знайшов на Лук’янівському кладовищі.
Художник і мистецтвознавець Юхим Михайлів підготував монографію про Світославського для кооперативного видавництва «Рух», але в 1933-му видавництво «Рух» ліквідували разом із торговельною мережею. Монографія зникла. А в 1934 році Михайліва заарештували та заслали до Котласу, де він помер у 1935 році.
Святославський провулок перейменували на Шишкінський у 1939 році. Ім’я Світославського було забуте до 1951-го, коли в Державному музеї українського образотворчого мистецтва відбулась виставка картин Світославського, а в 1955-му вийшла книга, присвячена його творчості.
Читайте також: Думати як Малевич. Чорний квадрат без російських наративів;
Від сироти до відроджувача українського театру: історія Михайла Старицького;
Діди руйнували: як радянські вандали нищили наші пам’ятки;
Іван Котляревський: неймовірні баляндраси про життєві вихиляси;
