Saint Twins Detective: як у Києві розслідують загадки Америки 50-х

Джазовий антураж, криваві історії, битва розуму, дедукції та «чуйки». Жоден хороший серіал не перенесе вас у нуарну атмосферу американського детективу так, як гра Saint Twins detective. Вікенд теж зіграв та розповідає, чому варто пережити подібний досвід.

Saint Twins Detective — одна з найвідоміших детективних ігор сьогодення. В неї грають у 22 країнах та 151 місті світу. В Україні її вітають у Запоріжжі, Дніпрі, Одесі, Сумах, і, звичайно, в Києві.

Ігри відбуваються у пабах. Але це не класичний квіз, адже завдання тут, по суті, одне: знайти вбивцю та описати його мотив. Мова в грі йде про містечко Сейнт Твінс. У ньому є своя газета, поліційні відділки, лікарня, морг, порт, автомайстерні. Місто не надто спокійне, і злочини тут трапляються частенько. Saint Twins Detective має кілька повноцінних заплутаних ігор-справ: «Останній променад», «Вишневий слід», «Лігво змій»).

Гра триває дві з половиною години та має одну перерву. На початку роздаються матеріали: це газета Сейнт Твінс, телефони офіційних установ, деякі дані про інформаторів поліції. З цього часу ваша команда — це детективне агентство, в якому ви — детективи. Сюди на початку гри вам приносять матеріали справи й це, звичайно, загадкове вбивство. Поліція в місті працює неохоче, отже, уся надія на вас.

Важливим елементом гри є наявність смартфона або ноутбука. За їхньої допомоги ви виконуєте «поїздки» або телефонуєте спеціалістам та підозрюваним. Хтось не бере слухавку або не відчиняє двері, хтось ніяк не допомагає справі (хоча іноді у марній, на перший погляд, розповіді можна вхопитися за ключову деталь). Тексти пронизані атмосферою США 50-х років: манера розмовляти, одяг підозрюваних. Занурюватися в свідчення — це як читати цікавий детектив про ті часи.

Оскільки команд багато й кожна з них — детективне агентство, поїздки та телефонні розмови у світі Сейнт Твінс забирають багато часу, а в реальності — бали. Коли ми грали уперше, то розв’язали справу, але оскільки зателефонували чи не всьому місту, ганебно пасли задніх у турнірній таблиці. Насправді гра іноді підштовхує піти хибним слідом: дає прізвища людей, на яких витрачаєш час, поки більш кмітливі суперники допитують головного підозрюваного.

Деякі поїздки відкривають для команди додаткові матеріали. Списки дзвінків, мапи, звіти коронера, чеки тощо. Усе видають роздруківками. Але завдяки цьому досить швидко вживаєшся в образ справжнього американського детектива, заваленого паперами, фактами та схемами.

Як і в будь-якому хорошому детективі, покладатися в грі варто не лише на фактаж, а й на інтуїцію. Так, газета міста містить десятки статей та оголошень, і лише кілька з них дають прямі підказки щодо того, куди зателефонувати та поїхати, щоб не марнувати час та йти правильним шляхом.

До речі, досвід і хороша «чуйка» можуть допомогти «перескочити» деякі етапи розслідування та одразу штурмувати одну з вірогідних версій. Ми так і зробили, тому з великим відривом посіли перше місце. Але це спосіб на свій страх і ризик, адже ми могли схибити та втратити все.

Перша частина гри, десь півтори години, здебільшого йде на відвідування головних інстанцій (поліційний відділок, коронер), отримання матеріалів, складення списку підозрюваних і поїздки до свідків. Протягом гри команди отримують декілька підказок, наприклад, куди обов’язково варто зателефонувати чи на яку деталь звернути увагу.

У перерві виникає недобросовісний лайфхак: можна на курилці підслухати версії інших команд (або пустити інші команди хибним слідом, голосно озвучивши підставну версію). Підло, але в полюванні на небезпечного злочинця всі засоби виправдані. Нам це ледь не зашкодило. Ми почули правильну версію, але з урахуванням кроку, який пропустили. І до кінця гри вважали, що вказали не на того злочинця, навіть в останні п’ять хвилин хотіли змінити версію.

Друга частина гри — це вже викарбовування основної версії, пошук мотивів та власне відтворення ходу подій. Тут вам доведеться інколи побігати по каналізаціях, дахам, закинутих домівках. Темп гри прискорюється. Якщо ви пішли правильним шляхом, останні пів години гри стають своєрідним одкровенням: все раптово складається у досить логічний пазл. У детективних іграх це той самий момент, коли детектив раптом розуміє щось важливе. У грі Saint Twins Detective може допомогти навіть незначна деталь.

Останні чверть години — це перевірка дрібних деталей, попередніх версій (щоб впевнитися, що основна таки найбільш логічна). Коли дві з половиною години стікають, на заповнення бланку відповідей дається остання хвилина, після чого така можливість блокується.

В бланку, що треба заповнити в результаті, є питання про те, хто вбивця, які його мотиви, коли і як все сталося. Кожна відповідь дає команді від 0 до 4 балів (0 — неправильна відповідь, 1 — це сталося в такому-то районі, 2 — це сталося на мосту в такому-то районі, 3 — це сталося на такому-то мосту, 4 — це сталося на певній частині такого-то мосту тощо). Потім від цих балів якимсь складним способом із квадратними коренями віднімається кількість поїздок і телефонних дзвінків, і так визначають команду-переможця.

Коли бланки здані, організатори розповідають кроки, якими логічніше за все пішов би детектив, аби був сином маминої подруги. З зали лунають ляпаси фейспалмів та вигуки «А я ж казав, треба було дзвонити Бетті Гамільтон з пекарні!» Врешті, немає потреби йти саме цим шляхом. Головне — максимально точний опис того, що сталося, на бланку відповідей. Далі оголошують переможців. Бали, набрані в грі, підраховуються у доларах, адже ми в Америці. Це гонорар вашого агентства. На жаль, в перерахунку на нинішній курс, півтори тисячі доларів перетворилися на пляшку рому. Але це не головне, як і сама перемога, бо тут цікава сама участь.

Отже, гра Saint Twins Detective — це не просто спосіб відчути себе справжнім детективом, а й можливість зануритися в особливу атмосферу. Щось схоже на доповнену реальність, інколи на книгу, інколи на серіал, іноді навіть на комп’ютерну гру. Не обов’язково бути людиною з надвисоким IQ, мати виняткову логіку чи знати напам’ять усі твори Агати Крісті, щоб успішно зіграти. Тут стане у пригоді і хороша інтуїція, і увага до деталей, і гарна пам’ять на імена (серйозно, прізвища в якийсь момент починають сильно плутатися в голові, разом із версіями). В командах зазвичай від 3 до 8 осіб і це не та гра, де кількість дорівнює якості. Набагато важливіше вміти вислуховувати версії одне одного та домовлятися між собою. Це скорочує шлях до перемоги.

Чого від гри точно не варто очікувати, то це драйву та динамічності. Вона повільна, глибока, задумлива. Потрібен час, щоб зануритися в атмосферу, почати не просто грати в детектива із Сейнт Твінс, а думати як детектив з Сейнт Твінс, портового містечка з джаз-клубами, дайнерами, автомайстернями та темними таємницями, до яких поліціянтам немає ніякої справи. Отже, вся надія лише на вас!