Безлімітні солодощі, сон та кіт: як я сиділа вдома до того, як це стало мейнстримом

За два місяці до карантину журналістка Вікенду Марина Шилович зламала ногу, тому вимушене сидіння вдома для неї почалося раніше за інших українців. Тож вона розповіла, як це — не виходити на вулицю тижнями, працювати віддалено та скасувати заплановану весільну поїздку.

Фото для авіакомпаній та війна з банком

Коли дізналась від лікаря, що мій перелом буде зростатися 2-3 місяці, головним питання стало, що робити з запланованою поїздкою до Франції, адже квитки та житло вже оплачені. Шкандибання Парижем на милицях ніяк не вписувалось в уявлення про романтичну подорож. Та й пересувалась я тепер зі швидкістю равлика Турбо (до того, як він отримав суперсилу), тож поїздку вирішили скасувати. Це не був пакетний тур, тому довелося самостійно розбиратися з авіакомпаніями та сервісом бронювання житла — десятки разів пояснювати ситуацію різним фахівцям, надсилати фото висновків лікарів та рентгенівських знімків. Ще трішки повоювала з банком, який усіма способами ухилявся від консультації телефоном. У результаті більшість коштів вдалося повернути, а в списку справ «Що потрібно зробити, коли знімуть гіпс» з’явився пунктик «Перейти на інший банк».

Життя за графіком кота

Моїм посланцем у зовнішній світ став наречений — замість мене мотався за направленнями в поліклініку, в магазини, аптеки чи на пошту. Працювати я можу віддалено, а години, відведені на дорогу до редакції, витрачаю на ~~самоосвіту~~ сон, серіальчики та перегляд стрічки соцмереж. Такий відпочинок я пояснювала собі тим, що організму потрібно відновлюватись після перелому, але насправді це була звичайна лінь. Вихідні ми з кішкою проводили майже однаково — спали, їли, дивились фільми, знову їли та спали. До речі, з їжею також є один нюанс. Я розуміла, що сидіти вдома доведеться довго, а в гіпсі та з купою застережень від лікаря займатись спортом не виходило. Щоб не перетворитися на сардельку, вирішила відмовитись від солодощів, калорійного фастфуду та іншої гидоти, натомість споживати здорову їжу, особливо ту, що містить кальцій. І знову очікування не збіглися з реальністю. Декілька тижнів я стійко дотримувалась поставленого завдання, але з кожним днем кисломолочні продукти все більше набридали. Родичі та друзі також не могли завітати без солодких гостинців, тому я здалась і забила на здорове харчування (та це вам не загрожує, адже під час карантину гостей краще не приймати).

Халат чи широкі спортивки ніколи не були моїм домашнім одягом, але через гіпс надягнути щось інше не виходило. Такий одяг більше розслабляв та спонукав до лінощів, я досі дивуюсь, як мені вдалося продовжувати роботу і остаточно не впасти в сплячку.

Ну і вишенькою на торті (шоколадному з кремом та горіхами) стало моє роздратування. Після кількох тижнів вдома потроху почало бісити все: пил на дзеркалі, гіпс та милиці, реклама різних заходів в соцмережах, навіть серіали та кішка, в якої почалася линька. А ще мені постійно хотілось робити те, що не могла через гіпс, — кататись на велосипеді, гуляти містом, плавати в басейні, приймати ванну.

Вийти з овочевого стану

Через місяць карантину я зрозуміла, що бути овочем не так вже й прикольно, та й серіали закінчувались. Тож я перестала виправдовувати лінь і спробувала себе трішки дисциплінувати. Ненависні спортивки замінила на літній одяг — в квартирі досить тепло, щоб ходити в шортах та футболці. Почала регулярно провітрювати квартиру та споглядати Київ через відчинене вікно. Так я дізналась, що байкери вже відкрили весняний сезон і ганяють дорогами, в нашому дворі живе багато котиків, а деякі сусіди влаштовують пікнік та не прибирають за собою.

Я спробувала знайти заняття, на які раніше бракувало часу. Так і не примусила себе практикувати англійську чи перемивати полички на кухні, але повернулася до малювання, продовжила читати відкладену книгу, переглядала науково-популярні відоси, більше часу приділяла прибиранню. Ще робила нескладну гімнастику, яку порекомендував лікар. А от про сон та їжу краще не питайте. Я чесно ставлю будильник, за дві години до робочого часу прокидаюсь, але вимикаю його та досипаю ще пів годинки. Перемогти солодощі поки не вийшло, тож я знайшла альтернативу — їм у меншій кількості, ніж раніше, ще й щодня споживаю овочі, фрукти та молочну продукцію.

Роздратування відступило, хоча в мене накопичилась купа справ, які потрібно зробити після одужання. Головне, що квартира перестала здаватися в’язницею, і тепер я знаю, що провести декілька місяців вдома не так вже й погано. Мабуть, скоро я все-таки доберусь до англійської та відмию ті кляті полички.