Заборонений: смерть та перемога краще, ніж химерна свобода

Як боролися українські патріоти за свої права, державу та мову в радянському Києві 1960-1970 років? Події та історичні постаті, про які раніше можна було лише прочитати в підручниках, відтворили у кіно. На екранах з’являться Василь Стус, В’ячеслав Чорновол, Левко Лук’яненко, Іван Дзюба, Алла Горська та інші діячі, завдяки яким Україна стала незалежною. 4 вересня в прокат виходить українська стрічка «Заборонений» про життя поета, правозахисника та представника дисидентського руху Василя Стуса.

Події починаються в 1960-х роках зі знайомства молодого поета з майбутньою дружиною Валентиною Попелюх, в цей час Стус навчається в аспірантурі Інституту літератури імені Шевченка. Разом з іншими українськими діячами Стус критикує чинну владу і виступає проти політичних арештів співвітчизників. У 1965 році під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Василь Стус разом з В’ячеславом Чорноволом та Іваном Дзюбою влаштовують протест проти політичних репресій української інтелігенції. За це його відраховують з інституту. Хоча за його діяльністю слідкує КДБ, Стус продовжує писати вірші, в яких засуджує владу більшовиків. Незабаром його заарештовують, а після суду відправляють до табору в Пермській області. Більша частина фільму присвячена останньому року життя ув’язненого поета, його відносинам з керівництвом табору та агентом КДБ Вірою, спробам передати збірку віршів «Птах душі» однодумцям з Києва.

Фільм заснований на реальних подіях, але не є документальною стрічкою, деякі герої та епізоди вигадані. Про це глядачів повідомляють ще на початку картини. Звичайно, в фільмі упущено багато фактів із життя поета, наприклад, не згадується його перше ув’язнення. Зрозуміло, що втиснути всю історію в повнометражну картину неможливо. Режисер Роман Бровко розказав, що з фільму на 180 хвилин довелося вирізати деякі сцени та скоротити хронометраж до 105 хвилин. Проте режисер не виключає можливості зняти серіал про життя Стуса.

Факти про фільм

Чимало українців дізнались про картину, коли знімали одну із його сцен на Хрещатику. Щоб вірогідно показати радянський Київ, довелося розвісити червоні прапори та портрети Леніна. Деяких перехожих обурили такі декорації, і знімальній групі довелось пояснювати, що це не агітація, а фільм буде патріотичним.

Сценаристи Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов півроку збирали інформацію про Василя Стуса, консультувалися з діячами, які знали поета, — Левком Лук’яненком, Іваном Драчем, Василем Овсієнком.

Незадовго до прем’єри фільму вийшла однойменна книга від сценаристів. У ній більш детально описано життя поета, хоча знову ж таки — це художній твір.

У фільмі є епізод суду над Василем Стусом. Держава не дозволила поетові захищатися самому і призначала адвоката Віктора Медведчука — нинішнього лідера проросійської політичної партії «Опозиційна платформа — за життя». Правовий аналіз справи Стуса свідчить, що Медведчук не намагався захищати поета і навіть визнав його провину, чим порушив адвокатську етику. Медведчук цього не визнає, він не дозволив використовувати своє ім’я в фільмі та пригрозив судом. Тому, за словами режисера, цю сцену зняли в документальній манері — відтворили так, як було описано в матеріалах судової справи. «Ми мусили балансувати: якби додали цій сцені емоційного забарвлення, то кіно могли б заборонити через суд, але зовсім прибрати її ми не могли — це б обурило українських патріотів, вони відстояли цю сцену», — пояснює режисер.

Роль Василя Стуса зіграв актор театру та кіно Дмитро Ярошенко, чия зовнішність схожа на поетову. У цьому глядачі можуть пересвідчитися в кінці фільму, коли покажуть фото історичних постатей, про яких йдеться в кіно, та акторів, що їх грали. Безумовно, роль Стуса непроста і в цілому вдалась акторові, але інколи здавалося, що Ярошенко грає не в кіно, а в театрі. Навіть якісь побутові речі він говорив з такою інтонацією, ніби зачитував промову перед публікою. Хоча коли декламував вірші або виступав на протесті, ця особливість була доречною і дозволяла якнайкраще показати сильного духом поета.

Одна з головних героїнь фільму — художниця та дисидентка Алла Горська. Вона жорстко критикувала владу, допомагала українським політв’язням, брала активну участь в правозахисному русі. В 1970 році її вбили, ймовірніше за все КДБісти. Довгий час влада замовчувала обставини смерті Алли, а багато її робіт, зокрема вітраж «Шевченко. Мати» знищили. Роль Горської зіграла актриса Карина Шереверова. Вона розповіла, що було складно підготуватися до ролі, адже про художницю залишилось дуже мало відомостей. За сюжетом Горська — найкраща подруга Стуса.

У фільмі є два головних антагоністи — начальник табору Журавльов та агент КДБ Віра. Обоє підтримують владу і вірять в радянську ідеологію, але в іншому їх погляди розходяться. У колонії Стусу вдалося передати дружині свої твори, їх показали іноземній спільноті, і про репресованого поета дізналися закордоном. Радянській владі не потрібен міжнародний скандал, тому зі Стусом потрібно терміново щось вирішити. Начальник табору Журавльов задумує вбити поета та представити це самогубством, але несподівано до табору приїжджає агент КДБ Віра, яка пропонує задобрити Стуса. Вона говорить з ним українською, обіцяє свободу та навіть поновлення в аспірантурі, якщо він визнає, що скоїв злочин проти держави. Тоді влада СРСР зможе показати західним країнам, як вона великодушно виправдала талановитого злочинця.

Журавльов в дійсності існував, а от КДБстка Віра — вигаданий образ. Режисер розказав, навіщо в кіно додали цю героїню: «Від Левка Лук’яненка ми знаємо, що до Стуса справді приїжджали з київського керівництва КДБ і водили на якісь допити. Віра — це метафоричний образ радянської системи, яка почала трансформуватися. Тепер людей змушують робите те, що потрібно ворогу, не за допомогою фізичного насильства, а маніпуляціями, обдурюванням та переконаннями. У 1985 році СРСР застрягає у війні в Афганістані, погіршується ситуація з економікою і потрібно налагоджувати стосунки з західним світом. Тому Горбачов розпочинає перебудову. Віра намагається переконати Стуса, що в країні відбуваються зміни і тепер все буде добре. Та Стус розуміє, що це чергова химерна відлига».

Авторам фільму вдалось передати дух радянської епохи, життя дисидентів, за кожним кроком яких стежать міліція та КДБ, але не було відчуття, що українська мова справді зазнає утисків. Нею говорять не тільки дисиденти, а й викладачі в університеті, де навчається Стус, прокурор, суддя та навіть Медведчук. Здається, що навіть в сучасному Києві українську чути рідше. Та це не ляп авторів, а необхідність — щоб українське кіно отримало прокатне посвідчення, в ньому 90% реплік мають бути рідною мовою. У Пермському таборі актори говорять російською, але йде синхронний переклад на українську.

Спеціально для фільму гурт «Беz обмежень» презентував зворушливу пісню «Колискова», яка звучить в кінці стрічки, коли дружина Стуса читає синові останнього листа від батька. Уваги заслуговує і композитор фільму Олександр Сошальский. Музика передає почуття тривоги, яке постійно супроводжує українських діячів у ворожому радянському світі.

Після перегляду глядачі розуміють, що Стус все-таки переміг радянську владу. Хоч партійці старалась підтасувати факти і показати його злочинцем і зрадником, для українців він залишився героєм, а його творчість знищити не вдалося.

Не делать Америку великой: как спасали президента Трамбла в «Падении ангелов»;

Одного разу в Голлівуді, або Казка на ніч від Тарантіно;

Форсаж: Хоббс и Шоу против злодеев и законов гравитации;

Водій для копа: п’ять зірочок за бійки та сміх;

Angry Birds 2: птичьи разборки под David Bowie и Survivor;

Король лев: Пумба, Гриць та няшні звірі;

Люди в Черном: Интернешнл. H&M против инопланетян.

Давай дружити в , найкрутіші фотки лови в , все найважливіше та націкавіше в , коротко та у справі в .