Як швейцарець створив найприбутковіший завод Києва, що випускав та чим було пишатися? Чи можна повернути заводу минулу славу? 27 жовтня підприємство продаватимуть на аукціоні. Історик Олександр Вітолін згадує історію «Більшовика».
У 19 столітті Російська імперія надзвичайно пишалася своєю духовністю, розмірами і вінценосними Романовими. А от економіка, освіта і громадянські права пасли задніх. Економіка в державі розвивалась завдяки західним інженерам і інвесторам. Саме вони підіймали економіку, поки російські ідеологи розповідали, як загниває Захід.
Прагматичні емігранти не звертали уваги на антизахідні настрої та з легкістю купували все потрібне для справ. Таким був і швейцарець Яків Гретер. У 1882 році він придбав право на довічне користування трохи більш ніж чотирма гектарами землі на шулявських Казенних дачах і заклав там Київський чавуноливарний і механічний завод. Цим кроком він одразу продемонстрував ділову хватку та гнучкість: купувати землі в тій місцевості було заборонено, але Гретер знайшов лазівку в законі.
Спершу завод випускав доволі прості вироби: залізні ліжка, арматуру, гайки, болти, скоби, а ще фільтр-преси та рафінадні форми для цукрових заводів. Цукрова промисловість саме почала стрімко розвиватися, і вкладені капітали швидко поверталися. Але через деякий час компаньйон Гретера Філіп Мозер заявив, що розподіл прибутків його не влаштовує, тож заводчику довелося шукати нового інженера. У Російській імперії з інженерами було важко (КПІ заснували аж в 1898 році). Гретер шукав кадри в Празькому політехнічному інституті. Новим інженером став чех Йосип Криванек, був запрошений до Києва і Фердинанд Вітачек, який знався на парових котлах. Загалом після розширення заводу з восьми майстрів семеро були чехами. До речі, чеські спеціалісти з захватом грали в футбол і швидко заразили грою київських студентів.
Разом з новими спеціалістами завод отримав і нову назву: «Київський машинобудівний завод Гретера, Криванека і Ко». Також Гретеру вдалося залучити інвестиції іноземних аукціонерів, і капітал заводу зріс до мільйона рублів. Окрім того, власник завів знайомства з київськими цукрозаводчиками і забезпечив своє підприємство постійними замовленнями.
Цукрові мільйони забезпечували роботу не лише заводу Гретера. Великі гроші сприяли забудові Києва, забезпечували роботою цегельні та лісопильні. А ті, в свою чергу, замовляли потрібне обладнання на заводі Гретера.
Продукція Київського машинобудівного заводу “Гретер, Криванек і Ко”
- гайки, болти, скоби;
- залізні ліжка, арматура,
- фільтр-преси і рафінадні форми,
- парові котли,
- залізні стропила і перекриття для контори Державного банку,
- рейки,
- дизельний двигун (перший у Російській імперії).
Властивість грошей притягати ще більше грошей зробила завод Гретера найприбутковішим машинобудівним підприємством у Києві. Та він не збирався спинявся на досягнутому. Гретер не планував стати кращим серед конкурентів. Він прагнув бути попереду настільки, щоб конкуренти могли змагатися лише за друге місце.
Завод знову модернізували. До нього навіть проклали окрему залізничну колію від станції «Святошин», щоб пришвидшити рух вантажів із сировиною та готовою продукцією. А возити було що, бо завод Гретера почав випускати рейки для залізниць. Будівництво залізниць було одним із найбільш ласих шматків в Російській імперії. І частина дісталась саме Гретеру.
Цукрові мільйони і залізниці зробили Київ дуже багатим містом. Багатство потребувало благоустрою і розкоші. Так в Києві з’явилися трамвай (Гретер став його акціонером) і примітний будинок Державного Банку (перекриття будівлі виготовили на заводі Гретера). Нові бельгійські компаньйони зробили вигідне замовлення підприємцеві та, оцінивши його ділові якості, запропонували стати бельгійським консулом в Києві.
Значним був вплив заводу Гретера на прилеглі землі. Казенні дачі зберегли свою назву, але з приставкою Колишні. У 1908 році до пʼяти дачних садиб додалися 114 будинків для робітників. А вся ліва Шулявка (та, що знаходилась на лівій стороні Брест-Литовського шосе, її ще називали нижньою або повітовою) у 1911-му налічувала близько 200 будинків. Самовільна забудова та готовність дільничих за хабарі заплющувати очі перетворили дачне селище на містечко робітників. На заводі Гретера робітники отримували 30-35 рублів в місяць. У ті часи робітники майже не мали законодавчого захисту. Тому на заводі Гретера, як і на багатьох інших, практикувалася неоплачувана позаурочна робота, за травми, отримані на заводі, компенсація не виплачувалась. Робітникам доводилось відстоювати свої інтереси за допомогою страйків, що за царських часів було доволі ризиковано.
Статус власника найбільшого київського заводу і статки зробили Гретера добрим знайомим всього київського начальства. Звичайний для російських залізниць корупційний скандал минув для Гретера без наслідків. Багаторічний партнер Йосип Криванек повернувся до Праги, але на роботі заводу цього не позначилося. Виробництво першого в Російській імперії дизельного двигуна підтвердило, що завод Гретера стабільно випереджає конкурентів. У Гретера з’явилися наміри вийти на всеросійський рівень.
На 1913 рік, згідно з довідником С.М. Богуславского «Весь Киев», на заводі Гретера працювало 850 робітників. Загалом в розділі, присвяченому обробці металу і виробництву машин, містилася інформація про 33 заводи і майстерні. Більшість з них налічувала приблизно 20 робітників. Від 100 до 170 робітників працювало лише на семи заводах.
Всеросійська торгово-промислова виставка, яка відбулась в тому ж році, засвідчила відповідний розвиток, який відбувався на українських землях імперії. Але війна 1914 року поволі штовхала країну до економічного занепаду. Мобілізація робочих на війну, ослаблення купівельної спроможності населення, нестача вугілля і заліза, які тепер у першу чергу постачались військовим заводам, стали занадто високою ціною за перші військові успіхи.
Залізничні вагони замість транспортування сировини чи готової продукції тепер перевозили інтелігентів і галицьких священників до Сибіру. У 1915 році газети підняли питання про мобілізацію для потреб держави київських заводів, зокрема й Гретера, бо підприємства ледь працювали. Але економічний занепад зупинити не вдалось. Робітники заводу Гретера відчули себе вільними козаками, а власник зрозумів, що його статки в небезпеці.
У 1918-му Яков Гретер, продавши свої паї, залишив Київ назавжди. Його вчинок виявився далекоглядним. Наступного року нова влада націоналізувала завод, а в 1922-му дала йому назву «Більшовик».
Сьогодні денаціоналізація колись націоналізованого заводу викликає запеклі суперечки. Що станеться, коли завод знов перейде у приватну власність? Чи знайде другого Якова Гретера, чи на цьому виробнича доля «Більшовика» завершиться?
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Читайте також: Гультяї та генії: як у старому Києві студенти грали та нове відкривали;
Бійки, знущання та крадіжки: як розважалися київські гімназисти;
Захопити та підкупити: правила забудови Києва;
Без сімʼї та онанізму: як київські комсомольці вирішували статеве питання;
