Батькові Лесі Українки, Петру Антоновичу Косачу, навіть у біографії його славетної доньки відведена дуже скромна роль. Не набагато більше ми знаємо і про його дружину Олену Пчілку.
«Культурний Проект» та Музей видатних діячів української культури провели лекцію про батьків Лесі Українки. Вікенд записав найцікавіше.
Це третя лекція в запланованому циклі розповідей «Українська культурна еліта в боротьбі за українську націю» про наших видатних діячів.
Читайте також конспект лекції «Леся Українка: феномен українства»
Петро Антонович Косач — у тіні української історії
Петро Косач був нащадком герцогського роду, крупним землевласником, маршалком повітового дворянства, шанованим чиновником на службі у царя — завершував кар’єру в чині дійсного статського радника.
Попри це, він усе життя всіляко сприяв розвиткові української культури. Зі студентських років Петро до кінця життя був членом напівлегальної, а згодом — таємної організації «Стара Громада». Зрозуміло, що за радянської доби, коли активно формувався образ поетеси-революціонерки Лесі Українки, постать батька намагалися максимально знебарвити. Документальних матеріалів про нього збереглося небагато через відсутність належної уваги з боку суспільства, а також через нелегальний характер діяльності громадівців.
Активна громадянська позиція Петра Косача виявилася вже на початку навчання в Петербурзькому університеті. Згодом його звідти виключили. У Київському університеті він стояв біля джерел «Громади».
З того часу і до кінця свого життя батько уважав українські справи своїми справами, цікавими, важними й рідними. Був чи не найактивнішим у всіх відношеннях членом Старої Громади, ретельним членом редакційної колегії „Киевской старины”, давав кошти на українські справи і т. д.
О.Косач-Кривинюк
Серед громадівців Петра називали «філософом» і «волхвичем», адже його прикметними рисами були мудрість, виваженість, далекоглядність, стриманість, обізнаність. Він мав надзвичайну пам’ять і славився цікавими, дотепними і повчальними розповідями, а ще, як біблійні мудреці, «приносив дари» задля розвитку української справи. До нього часто зверталися однодумці й близькі за фаховою юридичною порадою та допомогою в розвʼязанні різноманітних питань.
Поміщики були невдоволені Петром за «псування» селян, але «запрошували батька за арбітра на третейські суди між собою, бо всі знали батька яко бездоганно чесну й справедливу людину» (О. Косач-Кривинюк).
Петро Косач був успішним менеджером, дбав про сучасне технічне оснащення свого господарства. На своїх землях він вирощував зерно, городину, тютюн, насаджував садки, розводив різноманітну худобу й коней, будував необхідні сільськогосподарські споруди. Завдяки успішному веденню справ мав кошти на родинні потреби та громадські справи.
За низкою фактів вимальовується невидима лінія зв’язків Петра Косача з впливовими колами Петербурга. Імовірно, в середовищі «Громади», у різних її осередках, розкиданих по багатьох містах на теренах Російської імперії, існувала таємна структура державних службовців. Вони сприяли залагодженню гострих питань і, по можливості, послабленню тиску й репресій щодо діячів українського руху. Напевно до їхнього числа належав Петро Косач, тому й намагався завжди бути у «тіні», адже не мав права дати підрубати себе під корінь, щоб не загубити справу однодумців і не нашкодити талантам у своїй родині.
Олена Пчілка — хрещена мати українського націоналізму
Дружиною Петра Косача стала сестра друга-громадівця Ольга Драгоманова (Олена Пчілка). Вона формувалася як особистість під впливом громадівців і, маючи підтримку свого чоловіка, непоборне прагнення послужити рідному народові, природні таланти й потужну харизму, з роками стала неофіційною членкинею «Старої Громади».
Батько наш не чинив ніколи ніяких перепон проти того, що мати виховувала всіх дітей українцями, що наша родина, мало не єдина інтелігентська родина, була суто українська. Це відбивалося на його службовій кар’єрі, однак він уважав, що так повинно бути і ніколи нічим не противився тому
О. Косач-Кривинюк
Діяльність Олени Пчілки була багатовекторною. Вона долучилася до записів фольклору, збирала та досліджувала вироби декоративно-прикладного мистецтва: за життя надрукувала 5 збірок українських узорів.
Велику увагу Ольга приділяла перекладам світової класики, наголошуючи: «…добрі переклади добрих авторів однаково потрібні як і власні добрі праці […] А для пісьменности такої молодої, як наша, в котрій справжня літературна мова тілько що починає вироблятись, — переклади (звичайно, переклади добрі), мають бути ще користнійші». Вона заохочувала молодь до знайомства з європейською літературою, а тих, хто знав іноземні мови — до перекладів, причому особисто сприяла, аби ті переклади були якнайкращими (зокрема, в гуртку «Плеяда»).
Олена Пчілка дуже швидко стала маркантною постаттю не тільки серед місцевого українства, що в ньому її належало одне з чільних місць, поруч із Старицьким та Лисенком, щоб не згадувати інших… Вона стала помітною фігурою і для всього Києва, а в тому числі і для вищої київської адміністрації… ЇЇ в тих колах не любили, трохи боялися, але часто і щиро поважали
М. Славінський
Олена Пчілка перебувала в центрі українського культурницького руху. Вона все життя організовувала Шевченківські свята, була членом правління Київського літературно-артистичного товариства та Українського клубу, брала участь в організації свята з нагоди відкриття пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві, у складі делегації зустрічалася з прем’єр-міністром Вітте з приводу скасування Емського указу.
У квартирі, яку винаймала родина Косачів, працювали редакції двох журналів, видавцем і редактором яких була сама Олена Пчілка: громадського й літературного часопису «Рідний Край» і першого в Наддніпрянській Україні журналу для дітей «Молода Україна».
Навіть за часів радянської влади, попри націоналізацію майна, знищення маєтку в Зеленому Гаю й ув’язнення, Ольга продовжувала працювати на ниві української дитячої літератури та виховання української молоді.
У 1925 році Олену Пчілку обрали членом-кореспондентом Української академії наук. Саме вона стала першою жінкою-членом-кореспондентом ВУАН у галузі фольклору та етнографії. У 1929 р. до неї прийшли з наміром арештувати за причетність до Союзу визволення України. Далі мали б бути репресії, але в цей час Олена Пчілка тяжко захворіла та померла.
З болем у серці в 1963 році Ізидора Косач-Борисова писала, що за радянської доби про Олену Пчілку майже не згадували. Паралельно з’явилася й інша «традиція»: додавати негативну характеристику як особистості.
«Спогадів, що дали б її правдивий духовний образ не дозволять подати до друку. Коли вже не можна замовчати зовсім, що Олена Пчілка жила в світі (наприклад, у біографії Лесі Українки), то подається її ім’я завжди з словами „буржуазної націоналістки…”».
«Про Олену Пчілку, цю, без перебільшення, доленосну для України жінку, чия біографія, наколи б була написана, могла б замінити собою цілий посібник з історії української культури останньої чверти XIX — початку XX ст., у нас досі хіба те й відомо, що вона «мати Лесі Українки», — а те, що вона мати українського націоналізму, так і не зважуються вголос сказати навіть “найпоступовіші” політичні історики», — Оксана Забужко.
Матеріал створений за сприяння освітньої платформи «Культурний Проект» на підтримку Музею видатних діячів української культури. В інтерактивному Музеї ви зможете познайомитися з найталановитішими та видатними українцями, уявити себе на їхньому місці та більше дізнатися про ключові події нашої історії.
Адреса: вулиця Саксаганського, 97.
Сайт, сторінка у фейсбуці, в інстаграмі.
Сподобалася стаття? Подякуй редакції!
Читайте також: Олександра Екстер: між Пікассо, театром та українською вишивкою;
Іван Котляревський: неймовірні баляндраси про життєві вихиляси;
Думати як Малевич. Чорний квадрат без російських наративів;
Сильні як Київ. Історії жінок, які досягали та надихали;
Без терору та російського зла: як Драгоманов бачив майбутнє.
