Для адреналіну чи романтики: факти та стереотипи про вітрильні катамарани

Це спорт чи хобі? Дороге задоволення чи забавка для тих, кому не вистачило грошей на яхту? Вікенд завітав до вітрильного клубу RedSail і розвіяв деякі стереотипи щодо вітрильних катамаранів.

Ми поговорили з капітанами парусного клубу RedSail (з англ. — червоні вітрила) Євгеном Владіміровим, Світланою Січкарь та Олександром Шкримбалом.

Засновником клубу є Роман Пасічник. Він усе життя мріяв ходити під вітрилами й тому вирішив будувати власне судно. Як людина системна, став вивчати, що для цього потрібно, розказує Євген. І пригадує: шлях до втілення мрії зайняв 10 років. Пʼять років тому друзі створили катамарани, які зараз є в клубі. Перед повномасштабним вторгненням Євген та Роман запустили серійне виробництво.

Щоб кататися на катамарані, треба мати катамаран

— Я теж так думав, — каже Євген. — Але від Романа дізнався про таку концепцію, як вітрильний клуб. Можна не купляти катамаран, але кататися, змагатись, відпочивати, ходити в походи. Тому ми з Романом стали разом будувати катамарани, тож у мене немає власного катамарана, але є клубні.

Усі катамарани різні

Ми виробляємо дві моделі. Зараз вони є на березі, можна з ними ознайомитись.

Це закрита тусовка для своїх

Ні, в клубі раді залучати нових людей, яким цікаві парусний спорт і парусний туризм.

Це вузька ніша, тих катамаранів у країні одиниці

— У реєстрі федерації я бачив більше сотні зареєстрованих спортивно-туристичних суден (катамаранів), — каже Євген. — І це тільки в нашій федерації. А є й інші. Думаю, в країні вже тисячі суден, не те що сотні. У нас в Україні досить потужні виробники, які роблять якісні вироби, мінімум пʼять таких є.

Треба мати відповідну підготовку, щоб цим займатися

Євген обіцяє: «Ми навчимо керувати катамараном, просто хтось засвоїть це за чотири тренування, а комусь знадобиться більше часу».

Треба вміти плавати

Необовʼязково, є рятувальні жилети.

Це заняття для чоловіків

Точно ні. «У нас жінок навіть більше, і вони активніші», — каже Євген. У класичному яхтингу також чимало жінок-капітанів.

Історія парусного спорту для Романа та Світлани — це також історія кохання: вони зустрілися на заняттях у клубі. Утім, на змагання Світлана виходить самостійно, у складі жіночого екіпажу.

Діти та люди літнього віку заважатимуть на борту

— Це точно стереотип, як і твердження, що це заняття для молодих і активних. У нашому клубі достатньо людей старших 50 років, — пояснює Олександр. — У мене на борту найменшій дитині було 4 місяці. А найстаршій людині — 76 років. Катамаран підходить для всіх. Колись ми катали літню пару старше 80. Звісно, допомогли їм всістися, але від самого процесу люди отримали задоволення.

Це спорт, який вимагає серйозного ставлення

— Кожен тут знаходить щось своє: хтось катається та медитує, хтось ганяється й хоче бути першим. Так, це спорт, але він не вимагає надзусиль. А якщо ти хочеш змагатися, то маєш таку можливість. У нас у клубі є чемпіон світу з цього спорту, — говорить Євген.

Цікаво, що спортивні звання тут присвоюються як за туристичні походи, так і за змагання класичні вітрильні.

Це дороге задоволення

— Велика перевага цього виду спорту в тому, що поріг входу в нього й грошах, і по фізичній формі досить низький. Яхта — це мінімум 10 тисяч доларів, плюс купа проблем — де її ставити, де на зиму підіймати, де брати гроші на обслуговування. З катамараном все простіше. Вони коштують 5-8 тисяч, але з ними набагато менше проблем, говорить Євген.

Це здорова бандура, взимку треба багато місця для зберігання

Катамарани розбираються та складаються в кілька валізок. Так що їх умовно можна зберігати на балконі чи в гаражі. Чим вони прекрасні: розібрав на кілька пакунків, завантажив в авто, потяг чи літак і вези з собою. Доїхав до місця, зібрав і спустив на воду. Він важить десь 140 кілограмів, його легко перенести, спустити на воду.

«А ще ми часто відправляємо їх „Новою поштою”. І в інші країни також», — додає Олександр.

— До повномасштабного вторгнення ми побували з катамаранами в Середземному, Адріатичному, Іонічному, Чорному, Білому морях та навіть в Атлантичному океані. Дуже зручно, бо це засіб пересування, на ньому можна перевозити речі, а може він бути й базою. Наприклад, на катамарані можна встановити намет для відпочинку.

Євген підказує: «Катамаран досить місткий, якщо брати нашу велику модель. Без проблем у похід на ньому може йти велика компанія. І вони один одному не заважатимуть, всі зможуть комфортно пересуватися та тренуватися. У спортивному режимі на борту три-чотири людини, в прогулянковому — вісім-десять.

У нас є клієнти, які просто купили катамаран на свою компанію. Скинулися по тисячі євро й тепер мають судно, на якому можуть кататися, коли хочуть. Також вони шерять свої трати на парковку, обслуговування».

На керування катамараном не потрібні права

Тим, хто закінчив курси капітанів у клубі, демонструє впевнені навички керування та складає іспит, клуб видає права спільно з Федерацією спортивного туризму. «Є реєстр вітрильних суден, катамаранів. І є реєстр стернових, які можуть самостійно управляти й самостійно ходити в походи. Вони мають відповідні посвідчення», — пояснює Євген. Стернові — це ті, хто має допуск на те, щоб взяти катамаран і на ньому вийти на воду.

Перебувати на воді зараз заборонено. Дозволені навчально-тренувальні та ознайомчі виходи у закритих акваторіях, бо потрібно залучати нових членів клубу, нових спортсменів. Клуб має всі необхідні дозволи на виходи в межах затоки, каже Олександр. Є списки тих, хто виходить на воду, є допущені стернові, які можуть самі тренуватися й когось з собою брати на тренування.

До повномасштабного вторгнення клуб давав можливість кататися великій кількості людей, за що вони сплачували тільки невеличкий внесок — приблизно 20 доларів на місяць. А отримували можливість кататися, навчатися, брати участь у змаганнях.

Це небезпечне заняття

— Так, при певній погоді є лайтовий адреналін, — каже Євген. — Але вітрильний спорт десь на другій чи третій сходинці знизу в переліку травматичних в олімпійських видах спорту. Тобто він один з найбезпечніших.

— Але коли всі дотримуються техніки безпеки й дисципліни, — додає Олександр. — Головний на борту — це стерновий чи капітан. Він і тільки він відповідає за все, що там відбувається. Будь-яка людина без досвіду повинна сумлінно виконувати його розпорядження. У цьому гарантія безпеки. Бо на виходах капітан несе всю повноту відповідальності, зокрема й кримінальної.

Хоча за десять років існування клубу не можу пригадати навіть випадків травматизму. У нас дуже високі вимоги до безпеки. Через це у нас є градація на стернових і звичайних членів клубу. Лише перші мають доступ до керування. Також стернові діляться за категоріями, це впливає на право виходу при різній погоді.

У катамаранів короткий сезон, вони вередливі до погоди

«Ми завжди починали сезон на початку травня, а закінчували в жовтні, — каже Євген. — Вітер дійсно потрібний, тому змагання в цьому спорті проводяться навесні й восени. А літо скоріше пора тренувань. Оскільки це вітрильний спорт, нам необхідно мати вітер, аби рухатися. Інакше доведеться гребти веслами.

Для звичайних клубних прогулянок багато вітру не потрібно. У 2021 році наш навчальний курс тривав ціле літо, бо погода це дозволила. Провели тоді кілька наборів, відучили 50 людей».

— Іноді ви бачите прогноз погоди й здається, що вітру немає. Але для катамаранів того вітру може бути достатньо, тому що це легка конструкція, — додає Олександр. — Рульовий не виходить, поки не знає прогноз не тільки на сьогодні, а й на завтра, щоб розуміти тенденції по вітру. Бо якщо ввечері обіцяють грозу, то гарний стерновий думає про те, що гроза прийде на кілька годин раніше. І він це враховує. Вихід у грозу потребує більшої підготовки, реакції та допусків. Нічого страшного немає, але треба бути дуже уважним.

Червоні вітрила у катамаранів — це для романтики

На початку шляху вітрила клубних катамаранів були традиційного білого кольору. Їх змінили на червоні з міркувань безпеки. Дуже зручно навіть здалека бачити «своїх»: червоне вітрило на горизонті не сплутаєш з вітрилом іншої яхти. Це завжди допомагало у великих клубних походах стежити на акваторії один за одним.

Якось у травневому поході човни клубу потрапили в туман та погану видимість, згадує Світлана.

— Не бачиш вітрил, то вже переживаєш за екіпажі, може хто перевернувся, треба рятувати. Тому й зробили такий яскравий парус, щоб було видно далеко. Але інші стали думати, що це дуже романтично, а не для безпеки та спокою.