Мінлива доля: як готуватися до війська

Фото: Генштаб ЗСУ

Чи кожен боєць потрапить на передову? Чи треба купувати бронік і каску тим, хто збирається до війська? Медіаюрист Алі Сафаров розповів Вікенду, чи є в армії голі-босі, чим круті наші офіцери та чому не слід використовувати повістки як покарання.

— Яка вона, українська армія?

— Перше, що треба пам’ятати: армія — це завжди невизначеність. Сьогодні може бути добре, завтра погано, післязавтра знову добре. Треба бути внутрішньо готовим до всього та робити все, що від вас залежить.

Армія — це зріз нашого суспільства. Тут теж є люди, які хочуть нічого не робити й отримувати гроші. Відповідно на тих, хто працює, падає навантаження за себе та «того хлопця». Треба примусити ледарів працювати, але при цьому пам’ятати: якщо не зробити все добре самому, можуть загинути люди.

Слід бути готовим, що поруч із тобою можуть опинитися професор університету та боєць із двома судимостями. І не факт, що від професора буде більше користі, ніж від хлопця з двома судимостями. Не можна давати дрібницям руйнувати колектив. Нормальність колективу неймовірно важлива, на фронті від цього залежить життя.

Чим сильна Україна? Вона не чекає наказів зверху, а організується та виконує задачі. Мотивовані добровольці для цього більше пристосовані, ніж кадрові військові, навчені виконувати накази.

— Армія потребує багато людей окрім тих, хто воює на передовій? Хто ці службовці?

— Хтось з наших військових казав, що на одного бійця безпосередньо на передовій потрібно 15 людей, які забезпечують його роботу всім необхідним. Хтось має зберігати боєприпаси, доставити їх бійцю. Потрібні автомобілі, складські приміщення, штабні працівники, які вестимуть облік. Додайте сюди забезпечення одягом, харчами, запчастинами, ремонт техніки. Тож погоджуся, що на одного бійця на передовій працює десь 10-15 людей у тилу.

— Хто і як визначає, куди доправити людину, яка з’явилася у військкомат?

— У нас зараз нема військкоматів. Вони тепер називаються центрами комплектації. На жаль, за сутністю залишилися військкоматами. Там дивляться на військово-облікову спеціальність, за якою людина служила (якщо служила строкову службу). І тоді розподіляють по відповідних напрямках.

На жаль, не завжди людей, яких присилає військкомат, можна використовувати в армії. Хлопці сиділи в нічному клубі, порушували комендантську годину, то відправмо їх в армію? Це погана ідея. У кращому випадку вони тут просто нічого не роблять, у гіршому п’ють, б’ються. Від таких більше шкоди, ніж користі для армії. Бувало вже, що таких відправляли назад до військкомату й казали: «Нам вони не потрібні, нехай сидять вдома».

Я служив у 1993 році. Моя військово-облікова спеціальність — ремонт танкового озброєння. У 2015 році мене відправили в Десну навчатися ремонтувати танки. А після того закинули в автомобільний батальйон, де не було жодного танку. Зараз мене військкомат відправив у десантно-штурмові війська. Мені 49 років. Де я і де десант?

Далі я потрапив до навчального центру, де нас запитували, чим ми займалися. Я сказав, що в житті юрист, моя військово-облікова спеціальність пов’язана з ремонтом військової техніки, але готовий служити там, куди направлять.

Розподіл — це лотерея. І кожен має бути готовим до цієї лотереї та намагатися потрапити туди, де він буде найбільш корисним. Так, у 2015 році в автомобільному батальйоні я став діловодом, бо вмів працювати з документами. Потім був начальником караулу. Можливо, не настільки корисним, але хтось мав це виконувати, тож я виконував. Не всі в армії вміють працювати з комп’ютерами, документами, інформацією. Командири мають знати, скільки боєприпасів витрачено, а для цього треба вести облік.

Зараз у деяких частинах командири самі роблять відбір особового складу для виконання конкретних задач. Проводять співбесіди, а не просто беруть усіх, кого доправляє військкомат. Відповідно там більш бойові підрозділи.

— Чи треба кожному, хто збирається в армію, купувати бронік, форму, тепловізор. Чи трохи почекати, бо може не знадобитися?

— У березні у нас було лише десять днів підготовки, після чого людей відправляли на передову. Зараз на підготовку відводиться місяць. І цей місяць як раз дає змогу зорієнтуватися, що потрібно, що ні.

Точно потрібні кожному:

спальник і каремат;
запасна форма (її краще купити заздалегідь і підігнати під себе).

Бронежилетами армія забезпечує. Не всіх і не завжди, але ті, хто йде на передову, їх отримують. Люди часто купують так звані бронежилети, в які напхані різні залізяки. Деякі важать кілограмів 10-15. Навішати ще боєкомплект, автомат, каску, рюкзак із сухпаєм і водою — і це важко буде нести на собі непідготованим людям. Буває, що зістрибують з машини в таких бронежилетах і ламають руки, ноги.

Треба розуміти, куди саме ви потрапите та що там буде потрібно. Якщо отримав бронежилет від армії, несеш за нього матеріальну відповідальність. Тому часто бійці хочуть отримати бронік від волонтерів. Часто беруть так звані плитоноски, ставлять у них важкі непридатні плити.

У перший місяць навчання раджу не витрачати кошти. Пам’ятаймо, що військова доля мінлива. Поки не визначилися, в якому підрозділі ви служитимете, краще утриматися від покупок і замовлень рідним і волонтерам.

— Чи правда, що зброї нема або її тримають на складах, а бійцям не видають?

— Зброя є. Визначальним фактором є ставлення людини до своєї роботи на війні. Якщо бійцю дістався кулемет Дегтярьова 1927 року випуску, відразу чуєш: «Яка старовина». А про кулемет Браунінга — що це суперріч. Хоча останній — розробка 1919 року.

А десь на Сумщині дядько з тероборони з кулемета Дегтярьова розстріляв бронеавтомобіль ворога. Пошкодив сам транспорт, поранив водія, припинив виконання бойової задачі ворогом. Тож ефективною може буде найрізноманітніша зброя.

Часто чуємо претензії: «Нам не дають стріляти, ми мало стріляємо, нас не вчать». Це не так працює. Мене свого часу навчали стріляти не за радянськими, а за іншими методиками. І ми там майже не стріляли. Більшість вправ відпрацьовувалися без пострілу: як правильно тримати зброю, цілитися, змінювати позицію, натискати гачок та інше.

Але багато хто розводить з цього зраду: «Ох, дали мало патронів для навчання». З кількома десятками патронів можна навчитися класно стріляти, а можна не навчитися і з сотнею.

— Як змінилася армія у порівнянні з 2015-м? Які основні відмінності?

Офіцери

Це люди, які у 2015 році прийшли у Збройні сили з бізнесу, інших сфер і залишилися в армії. Вони дуже відрізняються від тієї радянської командирської школи, з якою я стикався під час строкової служби.

Головний принцип нових офіцерів: «Нам потрібен результат». А принцип радянських офіцерів — «Заїбати особовий склад», вибачте за грубість. Коли командир нормальний, то й підрозділ ефективно працює, навіть якщо там є баласт. І навпаки: якщо командир не тягне, то й мотивованим бійцям у підрозділі буде складно.

Побутові умови

Це стосується й умов проживання, й меню. Ми їмо ківі, банани, апельсини, дині. Загалом їжа смачненька та значно краща, ніж була у 2015 році.

Зброя

Маємо купу американської та європейської зброї. Коли береш до рук М4 після автомата Калашникова, розумієш, наскільки там все продумано. Навряд чи обпечеш пальці об розпечений ствол М4, а на автоматі Калашникова рука сковзнула — і ти виведений зі строю. Чому хлопці обмотують АК усілякими стрічками? Зокрема й для того, щоб не вислизало з рук.

— Чи дратує військових поведінка цивільних? Як показати військовим нашу вдячність?

— Загалом цивільні не так часто бачать військових, які працюють. Або можуть бачити тих, хто самовільно покинув частину. Якщо військовий з передової приїздить до Києва, він найчастіше перевдягається в цивільний одяг. З іншого боку, в Києві купа військових, які на передовій не бували та, можливо, не побувають. Але вони виконують відповідні задачі у столиці.

Поведінка цивільних іноді вражає, навіть коли ти не військовий. Я після 16 діб в окупації виїхав з Гостомеля до Києва та Житомира й був вражений. Люди гуляють із дітьми, собачками, купують смаколики в магазинах. Мене теж іноді смикає, коли бачу, як здоровезні дядьки на лавиці п’ють пиво та розмовляють про рибалку. Якось почав дратуватися на таку компанію, а потім почув, що вони обговорювали полігон. Зрозумів, що це військові в цивільному, які мають вихідний і відпочивають.

Неповага суспільства — бачити, що військові стоять у чергах. Якщо справді хочете шанувати, пропускайте військових без черги в магазині, на пошті та заправці. Бачите в черзі до стоматолога людину в формі? Значить їй точно погано та немає часу чекати. Тож запропонуйте пройти перед вами.